Свідомість та особистість, Детальна інформація

Зосереджуючись на цих проявах людського життя і самої людини, формуючи політичну, правову, національну, громадянську свідомість, ми можемо мати чудових політиків, законослухняних громадян держави, патріотів нації, толерантних співгромадян — але ми не матимемо цілісних людей. Не вистачає головного — цілісної свідомості, здатної усі часткові визначеності зняти в одній, всезагальній, такій, що охоплює разом і світ, і людину — як єдину, нероз'ємну на політичне, етнічне, правове і т.д. сутність, у всіх її індивідуальних проявах.

Між тим, такі форми осягнення світу й людини є. І вони відомі — це естетична й моральна свідомість. Лише в моральних відносинах людина виступає у всій повноті своїх індивідуальних визначеностей; лише в естетичному, почуттєвому ставленні людина переживає світ як дещо ціле, цілісне і нероз'ємне. Естетичне й етичне, моральне, співвідносяться як макрокосм і мікрокосм.

Естетичне охоплює світ, етичне — світ людини. Марно сперечатися, який з цих світів більший, і, відповідно, яке поняття ширше. Етичне й естетичне взаємопереливаються і взаємодоповнюють одне одного. І лише тому, що естетична свідомість стосується світу в цілому, включаючи й людину, можна стверджувати, що естетична свідомість знімає моральну. І можна погодитися з Анонімним автором, дуже схожим на Канта, який писав, що вищий розум, акт, в силу якого розум обіймає всі ідеї,— акт естетичний. Істина і добро єдині тільки у красі.

Отже, цілісна форма свідомості є естетична свідомість, ґрунтована на почутті, на ставленні,— і світоставлення, яка здатна зняти в собі всі частковості, все випадкове і водночас — сутнісне.

В наш час найактуальніше постає питання: як сформувати естетичну свідомість?

Відповідь відома — її формує вся повнота культури, але в першу чергу і переважно — мистецтво. Між естетичним і художнім настільки тісні зв'язки, що недарма свого часу естетичне виховання зводилось до художнього.

Що ж сьогодні пропонує наша культура, наше мистецтво нашій молоді?

Але спершу про саму молодь, свідомість якої ми досліджуємо і маємо завдання, як фахівці, формувати. Сучасна молодь — діти трансформації, свого роду феномен перехідного часу.

Більш ніж десять років суспільно-економічної трансформації, переходу, неусталеності, призвели до фактичної відсутності загальноприйнятих і загальноприйнятних норм і цінностей. Нищівна критика, що на протязі цих років змела колишні моральні (добрі чи погані), ідейні (реальні чи ілюзорні) конструкції і тим самим виконала свою місію — розчистила місце для нової, іншої, кращої будови. Нової системи цінностей, точок відліку добра і зла.

Але, наш «перехід» надто затягнувся. В тому числі й тому, що ми й досі не запропонували тієї ідеї, що обґрунтувала б нас у суспільство. Ми втрачаємо соціальну перспективу і не можемо дати її молоді.

Фахівці відзначають, що в Україні, окрім іншого, наростає гуманітарна криза. В силу тривалого періоду погіршення рівня життя і втрати позитивної перспективи, люди і, в першу чергу, молодь перебувають в постійному соціально-стресовому стані. Такий стан суспільства є дуже небезпечним, оскільки люди, особливо молоді, в такому стані підвищено сприйнятливі до насилля.

І на такий стан суспільства накладається, скоріше — тисне потік масової, сурогатної культури, точніше — культу вже згаданого насилля. Саме тисне, оскільки сьогодні ми практично позбавлені свободи вибору: високе мистецтво і культура є недоступними з чисто фінансових причин або в силу катастрофічного скорочення мережі закладів культури, а доступні (телебачення, відеотеки, на які перетворилися ті клуби, що ще залишились) заповнені майже виключно — не культурою, а шоу-бізнесом.

Така ситуація вкрай небезпечна з ряду причин:

• Тотальною критикою минулого ми поставили себе перед ризиком перериву спадкоємності культури і спадкоємності поколінь.

• Надавши своє культурне поле переважно сурогатним витворам з культом сили і зла, ми ризикуємо отримати цей культ як провідну ідею молодого покоління.

• Зволікаючи з формуванням нової позитивної системи ідей, власне, ідеології, ми ризикуємо втратити не лише покоління молодих людей, але й стабільність соціуму.

Отже — нагальною є необхідність вироблення системи позитивних ідей, їх художньому оформленні — і вихованню на цих художніх творах естетичної, морально-естетичної свідомості молоді.

Ось у чому полягає, на наш погляд, актуальність проблеми, винесеної на обговорення конференції.

Не можна не зазначити, що на сьогодні конструктивні сили суспільства спрямовують свої зусилля на напрацювання і створення науково обґрунтованих програм духовної розбудови. Приклад тому — початок роботи комісії по розробці «Концепції державної культурної політики», затвердженої навесні цього року Міністром культури і мистецтв України. Сподіваємось, що зазначена Концепція надасть реальну, концептуально виважену програму подальшого духовного розвитку нашого суспільства.

А стосовно пропозиції до нової системи цінностей, то вона досить проста — маємо в якості її парадигми покласти гуманізм. У центрі якого — людина у її повноті і цілісності, в яких зняті часткові визначеності й утверджується людська сутність як така, утверджується цінність людини і життя людини, утверджується добро — як благо кожної людини. І, нарешті, утверджується ідея перемоги добра.

3. Сутність моральної особистості

Саме слово "особистість" можна вживати аж ніяк не всюди, де ми припускаємо наявність душі, я і навіті. усвідомлення стану й цінності власного я (наявність само свідомості й самооцінки).

Особистість передбачає одиничність, а також певний ступінь розвитку. Дитина демонструє наявність я, душі, самосвідомості; але цього ще замало аби визнавати її моральною особистістю. Лише "зріла" дитина є особистістю у повному розумінні слова.

Феномен особистості не вичерпується такими властивостями, як бути людиною зрілою і сповна розмуму, він поширюється лише на тих людей, котрі безпосередньо опанувують своє тіло й почуваються як господарі щодо нього.

Якщо і поняття душі, і поняття тіла не передбачають абсолютної предметності, то й питання про те, як вони можуть впливати одне на одне, є цілком безпідставним. Тобто ця славнозвісна проблема виявляється, як влучне зазначив Кант, "саморобкою" і заслуговує хіба що на теоретико-пізнавальний інтерес. Будь-який зв'язок між ау-шевними й тілесними процесами потверджується й пояснюється тим, що їх дано через єдину і неподільну дію особистості. Тобто кожна одинична дія особистості передбачає дві форми споглядання - зовнішню й унутрішню, - і в кожній з них має своєрідним чином відбиватися відповідна відмінність, тотожність і схожість тою чи тоіс мірою неоднозначних "дій". Це, мабуть, стосується будь-якого тлумачення чужих особистісних дій. Вони ж бо ніколи не дані нам в такий спосіб, щоб можна було на підставі здійснюваних рухів екстраполювати "причинну зумовленість" безпосередньо на душевну діяльність. Радше саме розуміння особистості та її діяльнісної єдності з точки зору духовного центру чужої особистості передує зазначеним настановам.

За тих самих душевних і тілесних задатків, а також за тих самих ситуацій особистість та її діяльність можна вважати вільно варіативними. Таким чином всілякі спроби редукувати свободу особистості до сутої причинності, до зумовленості характером (на відміну від каузальності так званих одиничних мотивів, на які намагається спиратися, наприклад, Ліппс) відхиляють нас далеко за межі власного сенсу проблеми свободи. Адже й задатки, й характер самі як такі потребують каузального тлумачення (біологічного й історичного), будучи тою ж мірою необхідними, як і все, що випливає з характеру та з ситуації. Навіть за однозначної визначеності вроджених і набутих нахилів, а також усієї сукупності впливів зовнішнього середовища на людину, - навіть за таких умов людські дії завжди будуть різнитися залежно від особливостей особистості, котра є носієм характеру й нахилів.

Яким же є відношення між цінностями й висновуваними з них нормами, з одного боку, та індивідуальною ціннісною сутністю й грунтованою на ній належнісністю - з іншого? Більшість представників розроблюваної подосі етики на це запитання дають відповідь, яка щонайбільшого загострення набуває в Канта. А саме: за їхнім припущенням, особі лише в тому разі властива позитивна моральна цінність, якщо вона реалізує загальнозначимі цінності або додержується морального закону. Кант же здійснює ще один крок в цьому напрямі: для нього не тільки все належне є загальнозначимим, а отже, особистісної, тобто індивідуальної "належнісності" (на відміну від "нахилів") просто не існує, але й сам зміст цього належного визначається за такою формулою: "Чини так, аби максима твоєї дії загалом могла бути загальним принципом розумної істоти взагалі".

Висновок

Саме слово "особистість" можна вживати аж ніяк не всюди, де ми припускаємо наявність душі, я і навіті. усвідомлення стану й цінності власного я (наявність само свідомості й самооцінки).

Особистість передбачає одиничність, а також певний ступінь розвитку. Дитина демонструє наявність я, душі, самосвідомості; але цього ще замало аби визнавати її моральною особистістю. Лише "зріла" дитина є особистістю у повному розумінні слова.