Біoетика. Біологічна концепція етики і культурогенезу, Детальна інформація

У більшості європейських держав комітети з біоетики не мають права вето, їхні повноваження мають більше дорадчо-консультативний характер. Незважаючи на це, їх авторитет достатньо високий, щоб впливати на суворе дотримання біоетичних принципів у дослідженнях на людях, а також у клінічній практиці. Окрім того, високого рівня цій роботі надає "Конвенція про захист прав і гідності людини", яку прийняла Рада Європи ще в листопаді 1996 року. В країнах Східної Європи, де комітети з біоетики вже діють (Угорщина, Чехія, Польща), хоч і запозичується досвід інших країн, однак не копіюються існуючі там моделі, а формується власна практика, яка враховує національні особливості і традиції.

Комітет ВООЗ узагальнив досвід діяльності біоетичних комітетів різних країн та різних рівнів і на цій основі розробив детальні рекомендації стосовно їх організації, функцій, прав та обов'язків.

Останнім часом роботу в цьому напрямі розпочато і в Україні. Діють комітети з біоетики при президіях НАН та АМН України, підготовлено проект закону про біоетику та біоетичну експертизу, налагоджуються зв'язки з громадськістю, встановлено контакти з міжнародними організаціями, які опікуються цією справою, а також з комітетами окремих країн. Безперечно, це тільки початок. Попереду — повсякденна клопітка робота з біоетичної експертизи, біоетичними принципами ще належить оволодіти всім фахівцям, які працюють у галузі біології та медицини. Однак уже сьогодні виникає чимало труднощів, їх не уникнути і в майбутньому. Йдеться про те, що сама основоположна ідея біоетики — захист прав, свободи і гідності людини — є новою, до неї поки що не звикли не тільки медики та біологи, а й наше суспільство в цілому.

Уже йшлося про розбіжності, що їх викликає також одне з основних положень біоетики, яке вимагає, щоб інтереси і благо окремої людини превалювали над інтересами науки та суспільства. Біоетика, насамперед, означає більшу відкритість діяльності наших установ — інститутів, лікарень і окремих осіб, розширення їхніх зв'язків з громадськістю. Нормою мають стати такі поняття і процедури, як біоетична експертиза протоколу наукового дослідження, добровільна інформаційна згода, конфіденційність, гуманне ставлення до експериментальних тварин, громадське обговорення біоетичних проблем тощо.

Сьогодні, коли Україна стала членом Ради Європи, коли робляться рішучі кроки на шляху до інтеграції з європейською спільнотою, відкладати на майбутнє впровадження сучасних біоетичних принципів у дослідницьку та лікарську практику неможливо, насамперед тому, що це є однією з найважливіших ознак цивілізованості будь-якої країни. До того ж, країни — виробники лікарських засобів, медичних приладів, апаратів мають керуватися єдиними з країнами-імпортерами уніфікованими критеріями біоетичної експертизи. Тут не повинно бути подвійного стандарту, що, на превеликий жаль, нині інколи трапляється.

Успіх цієї важливої справи, без якої неможливо розбудувати цивілізоване суспільство, залежатиме від ініціативи зацікавлених у ній людей. А зацікавленими мають бути всі — науковці, лікарі, діячі сфери охорони здоров'я, керівники наукових установ, зрештою, пацієнти — як хворі, так і здорові люди. Тому що біологічна етика — то справді найважливіший заклик XXI сторіччя, звернений до нового суспільства.

2. ВИТОКИ ТА ПРИРОДА БІОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ

Серцевиною етичної свідомості є моральний вибір і відповідальність за нього. Моральний вибір - це не одноразовий акт, а процес перманентний. Звідси постійний пошук, сумніви, корекції, вічна боротьба з собою й вічне собою невдоволення. "Ситуація морального вибору" є надзвичайно тяжкою й відповідальною. Людина не завжди є вільною в своєму моральному виборі. Моральний обов'язок іноді вимагає повстати проти власної думки. А погодження з громадською думкою може набути рис конформізму і, навіть, аморальності. Більш того, сьогодні ми є свідками поширення моралізаторської демагогії.

Сьогодні величезні успіхи наук медико-біологічного комплексу породжують низку складних проблем морального характеру. Нині дійшло до того, що людина почала розповсюджувати свій контроль на власну еволюцію і прагне не просто підтримувати себе, а покращати і змінити свою природу, спираючись на власне розуміння. Постає питання: а чи маємо ми право так робити і чи маємо відповідну кваліфікацію для цієї творчої ролі? Чи маємо ми моральне право експериментувати з майбутніми людськими істотами?

Недивлячись на редукцію біоетичної проблематики до проблем біомедичного комплексу, в сучасних варіаціях предмет біоетики суттєвим чином розширюється. Перш за все, береться до уваги та важлива обставина, що біоетика так чи інакше пов'язана з традиційними принципами класичної етики і, одночасно, з реаліями сьогодення. Можна сказати, що початок власне біологічної етики поклали роботи А. Швейцера, в яких він тлумачить етику як безмежну відповідальність за все, що живе. В його етиці "благоговіння перед життям" немає поділу на вище й нижче, або - на більш цінне й менш цінне життя. Для глибоко моральнісної людини кожна форма життя є священою.

З огляду на означену обставину виникає необхідність в екологічній етиці (термін часто тлумачиться як синонім біоетики), яка орієнтована на формування відчуття персональної та колективної відповідальності за стан біосфери перед сучасним та майбутніми поколіннями. Отже, якщо етика у витоках своїх була напрямком виключно антропоцентричним"), то з часом поняття моральності стало поширюватися на інші форми буття, зокрема сферу живого, а потім і на природу взагалі.

Cучасна біоетика інтегрує в єдине концептуальне ціле елементи етики класичної та новітні тенденції, зініційовані екологією, медичною деонтологією та бурхливим розвитком біотехнологій. Складність біоетичного дискурсу, крім всього іншого, спричинюється необхідністю інтеграції й поєднання природничонаукової та соціогуманітарної культури.

Між тим, біологічна етика зовсім не ставить за мету стримання або заборону новітніх біотехнологій, з якими пов'язується майбутнє цивілізації. Йдеться про необхідність скрупульозної й довготривалої експертизи, незалежного громадського контролю, аби визначити можливе й допустиме в їх розвитку, виключити негативні наслідки для людини й природного довкілля. Людина має право знати, що вона споживає, тому информація мусить бути відкритою й об'єктивною. Інтенсивний розвиток новітніх біотехнологій безумовно має відповідати вимогам сучасної біологічної етики. А поглиблене дослідження й популяризація її проблем є справою пріоритетною й обов'язковою для кожної цивілізованої держави.

3. ФІЛОСОФІЯ ЯК ОБ'ЄКТ БІОЕТИКИ

Філософські узагальнення - невід'ємна складова будь-яких міркувань з приводу етичних аспектів медицини. У той же час, сама філософія, особливо її викладання, потребують серйозного аналізу в термінах біоетики. Філософія - не тільки корисний інструмент для формування гуманістичних стратегій лікування, але й заняття, яке само в собі є потенційно загрозливим для здоров'я. Відповідно, її викладання неможливо без застосування специфічного кодексу етичної відповідальності у межах системи філософської освіти.

Як і яких філософів готують в Україні (на прикладі НаУКМА)? ЧИСТИХ!! Філософів для філософії. Філософів, які слухають переважно чисто філософські курси та майже нічого не знають про те, як живуть інші науки, не кажучи вже про інші сфери життя. Філософія замикається майже сама на собі, а в кращому випадку - в колі так званих "гуманітарних наук". Це - замкнене коло, колба, в якій вирощуються штучні (алхімічні) субстанції, які, окрім самих себе, практично нікому не потрібні.

Абсолютно альтернативні думки з цього приводу у філософів з Гарварду - одного з найпрестижніших та найвпливовіших університетів світу. Усіх, хто зацікавився філософією, Гарвард одразу попереджує, що робочих місць для чистих філософів дуже небагато і слід бути готовим до пошуків професійного щастя в інших галузях (журналістика, право, письменництво, медицина, бізнес та ін.). Навіщо тоді цю філософію вивчати, якщо професію практично стовідсотково обирати треба бути все одно іншу? Відповідь є двоякою. По-перше, гарвардські філософи підкреслюють, що глибоке знайомство з філософською мудрістю дає можливість бути в обраній професії більш конкурентоздатним (завдяки набутому під час вивчення філософії більш широкому баченню проблем). Однак, зрозуміло, що однієї цієї обіцянки "більш широкого бачення" не достатньо. Потрібна низка заходів, щоб гарантувати цю широту. Гарвард говорить своїм студентам-філософам: "Масштаб та рівень узагальнення філософських пошуків нерідко дають чудову нагоду поєднувати вивчення філософії з вивченням якоїсь іншої дисципліни." Наполегливо рекомендується така форма спеціалізації, як "joint concentration" (що можна перекласти як "подвійна" чи "сумісна спеціалізація") у філософії та в якійсь іншій галузі. Не вважається поганим рішення паралельно з "graduate studies" (магістеріум чи аспірантура) у галузі філософії заробляти собі якійсь "primary degree" (ступінь бакалавра або - за нашою традиційною системою - спеціаліста) в іншій галузі. Ця подвійна орієнтація (філософія + якась інша дисципліна, причому далеко не завжди гуманітарна) зберігається і в змісті курсів, що пропонуються викладачами гарвардського департаменту філософії.

Отже, ми маємо дещо відмінну від "Києво-Могилянської" модель філософської освіти. В НаУКМА - філософія сама в собі, філософія як досить абстрагована від зовнішнього світу духовно-спекулятивна реальність, у найкращому випадку - філософія як спосіб духовного само-вдосконалення. У Гарварді - філософія для інших наук і у зв'язку з ними. Філософія як окремий острів проти філософії як частини великого материка. Або ще гірше: мрійливість та нарцисизм проти цілеспрямованості та прагматизму. Вітчизняна "ізоляціоністська" модель філософської освіти, яка підштовхує студентів до вічного повернення до не менш вічних філософських питань, і, навпаки, відштовхує їх від активної комунікації з зовнішнім інтелектуальним світом сьогодення, має певні, нехай і віддалені, патопсихологічні конотації. Йдеться про такий кризовий психологічний стан, як ФІЛОСОФСЬКА ІНТОКСИКАЦІЯ. Тому без формування специфічної "біоетики філософської освіти" ніяк не обійтись!

Література

Кисельов М.М. Біологічна етика в системі практичної філософії // Практична філософія. – 2000. – №1. – с.166-174.

Оноприенко Ю.И. Информационные аспекты этики.

Перова О.Є. Аксіологічні орієнтації постнекласичної біології // Практична філософія. – 2003. – №1. – С. 82-88.

Поттер В.Р. Биоэтика мост в будущее. – К.: Изд. Вадим Карпенко, 2002. – 216 с.

Сидоренко Л.І. Сучасна екологія. Наукові, етичні та філософські ракурси. – К.: Вид. Парапан, 2002. – 152 с.

Чешко В.Ф. Генетика, біоетика, політика: коеволюція культурно-психологічних парадигм сучасної цивілізації // Практична філософія. –2001. – №3. – С. 44-71.

Чешко В.Ф., Кулиниченко В.Л. Наука, этика, политика – социокультурные аспекты современной генетики. – К.: ПАРАПАН, 2004. – 277 с.

Шаронов В.В. Основы социальной антропологии. – СПб., 1997.

Швейцер А. Культура и этика. – М.: Прогресс, 1973. – 340 с.