Культура Арабського халіфату VII-X ст., Детальна інформація

Спочатку араби в завойованих країнах обмежувалися лише перебудовою християнських і зороастрійських храмів у будинки молитви, а в рідних напівпустелях як і раніше обмежувалися позначкою на піску місця моління (масджід) і напряму (кібла) до Мекки і Кааби. Займаючи древні міста Палестини і Сірії, перші правителі халіфату пристосовували до своїх потреб міське господарство, керуючись при цьому принципом однієї з розповідей про діяння пророка: “Найбільш некорисна річ, що пожирає багатство віруючого, - будівництво”. Від цього твердження віє древньою звичкою кочовика довго не затримуватися на одному місці. Тому в VII - VIII ст. будівлі зводилися арабами досить рідко.

Зі зростанням і зміцненням держави становище стало змінюватися. Вже в 687 - 691 рр. на місці зруйнованого римлянами храму біблійного царя Соломона була побудована знаменита мечеть Куббат ас-Сахра (“Купол скелі”). За переказами, одного разу на вершину цієї голої скелі ангели принесли Мухаммада, і він ступив на неї своєю ногою. Побудована в формі восьмигранника, увінчана куполом (звідси і її назва), прикрашена мозаїками і мармуровими колонами, вона досі вражає уяву і правовірних, і “гяурів”. Разом з сусідньою мечеттю аль-Акса мечеть Куббат ас-Сахра увійшла в третій культовий комплекс мусульман “Благородне святилище” (перший - храм Кааба в Меккі, другий - могила пророка Мухаммада в Медіны).

Ще одна прославлена споруда, “Велика мечеть”, споруджена Омейядамі в 705 -715 рр. в столиці - Дамаску. Вона була перебудована з християнської базиліки Іоанна Хрестителя, в свою чергу спорудженої на місці римського храму Юпітера, основою якому послужив фундамент капища арамейського бога Хаддада. “Велика мечеть”, щедро прикрашена інкрустаціями з мармуру, мозаїкою і позолотою капітелей її древніх колон, приголомшувала сучасників.

До IX ст. належить будівництво грандіозної мечеті в Самаррі - улюбленому місці літнього відпочинку халіфів. На жаль, до нашого часу від неї зберігся тільки унікальний мінарет аль-Мальвійя висотою 50 метрів у вигляді зрізаного конуса, із зовнішніми спіральними сходами, які ведуть на культовий майданчик. Мінарети, нарівні з куполами, - типова ознака мусульманської архітектури. Це високі і стрункі вежі, що стояли поруч з мечеттю, з яких спеціальні служителі - муедзини - виголошували заклик до молитви. У західній частині халіфату мінарети будували чотирикутної форми, в східній - звичайно круглоствольні. Мінарет аль-Мальвійя, побудований на зразок біблійного вавілонського стовпа, був одним з небагатьох винятків.

Наука. У період Халіфату величезних успіхів досягла арабська наука. Відхід від традиційного кочового способу життя і завоювання цивілізованих країн вели до засвоєння арабами передової наукової думки народів Передньої Азії і Єгипту. Сприяло цьому і те, що іслам, відрізняючись в цьому від християнства, ставився до знань як до однієї з ознак всемогутності Аллаха, як до необхідної умови розуміння і поширення істинної віри (мистецтво також вважалося одним з видів знання).

Арабська традиція набагато повніше середньовічної європейської зберегла досягнення античної науки. Центрами науки того часу були Басра, Куфа, Багдад, Александрія. Халіф ал-Мамун створив у Багдаді цілий “Будинок науки” - свого роду поєднання академії, бібліотеки, обсерваторії і колегій перекладачів. Сірійці-християни в ранній період халіфату зробили багато перекладів з грецької і сірійської (арамейської) мов на арабську. Тоді ж було виконано велику кількість перекладів на арабську мову різноманітних персидських творів.

Через посередництво персів у халіфаті стали відомі досягнення індійської науки в галузі математики й астрономії, в тому числі й праці знаменитого Аріабхати (V ст.). Базуючись на математичних досягненнях індійців, араби в 827 р. виміряли дугу меридіана і визначили розміри земної кулі. Їм же належить введення в математику тригонометричних функцій, розробка прийомів вирішення алгебраїчних рівнянь 1-го і 2-го ступеня.

Арабська наука того часу може особливо пишатися успіхами своєї теоретичної і практичної медицини. В її основу лягли праці Гіппократа і Галена. Особливого розвитку набула офтальмологія і пов'язані з нею досягнення оптики; араби робили навіть операції по видаленню катаракти. Відомим їм був і кесарів розтин.

Особливу популярність в галузі медицини отримали тоді Абу Бекр ар-Рази (помер у 925) і знаменитий Ібн Сіна (980 - 1037), якого європейці називають Авіценною. Ібн Сіна виклав свої філософські (теоретичні) знання в галузі лікувальної справи в “Книзі зцілення” і прославився у всьому світі своїм “Каноном лікарської науки”. За цією книгою вивчали медицину мало не всі європейські лікарі починаючи з XI і до кінця XVII ст.

Багато арабських вчених були енциклопедистами, які з успіхом займалися різними науками. Ібн Сіна був не тільки світилом медицини, але й філософом, поетом, хіміком. Знаменитий ал-Біруні (973 - 1050) був істориком, математиком, астрономом, географом і фізиком. Математиком, астрономом і географом був ал-Хорезмі (787 - 850).

З художньою образністю світ арабської вченості змальовується в одному з епізодів “Тисячі і однієї ночі”. “О Таваддуд, які науки ти добре знаєш?” - спитав халіф. І дівчина відповідала: “О повелитель, я знаю граматику, поезію, законознавство, тлумачення Корану і лексику, і знайома з музикою і наукою про спадщину, і лічбою, і діленням, і землемірством, і оповідями перших людей... Я вивчала науки точні, і геометрію, і філософію, і лікування, і логіку, і риторику, і висловлення, і запам”ятала багато що з богослов'я. Я була прихильна до поезії і грала на лютні, дізналася, де на ній місця звуків, і знаю, як ударяти у струни, щоб були вони в русі або в спокої... Кажучи стисло, я дійшла до того, що знають лише люди, які утвердилися в науці”.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдиев В.И. История Древнего Востока. - М.: Госполитиздат, 1953.-758с.

2. Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. - М.: Мысль, 1987. -348 с.

3. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. - М.: Юрайт, 1998.- 669с.

4. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. - М.: Искусство, 1990.-319 с.

6. Історія світової культури. - Либідь, 1994.-320 с.

7. Энциклопедия для детей.- Т.6. - Религии мира. 4.2. - 3-е изд., испр. и перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999.- 688с.

8. Энциклопедия для детей.- Т. 7. - Искусство. 4.1 - 2-е изд., испр. и перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.