Філософські аспекти сучасної культури, Детальна інформація

Звичайно, нам важко погодитися з Шопенгауером у тому, що співчуття, метафізичну основу якого становить "сліпе", ірраціональне начало - воля до життя, може бути надійним, міцним фундаментом етики. Оскільки очевидно, що моральність неможлива, якщо немає віри у добро, якщо людина не здійснює добрі вчинки свідомо і розумно, якщо вона не усвідомлює об'єктивність і самостійне значення добра як такого. Проте, безперечно, Шопенгауер мас рацію у тому, що співчуття виявляє в людині, у глибині її власного "Я" певний ідеальний масштаб вселюдськості, котрий стверджує себе безпосередньо, так, що людина стає причетною до страждань всього живого, відкриваючи тим самим внутрішню єдність сущого і глибинну повноту буття.

У сучасній філософській та етичній літературі феномен співчуття все частіше розглядають у контексті парадигми спілкування. Усвідомлення фундаментального значення процесів спілкування як для розвитку культури І цивілізації, так і для кожної окремої особистості, - характерна ознака філософії XX ст. Саме у процесі спілкування "моральна проблематики набуває довершеної форми, у повній мірі реалізує свій духовний і гуманістичний потенціал”. Особистісне спілкування - це діалогічне, проблемне спілкування, коли позиція іншого особистісно значима. У такому разі мій особистісний розвиток стає можливим лише за умом розвитку іншого, що дозволяє подолати такі моральні пороки, як заздрість, марнославство, жадоба, і, навпаки, сприяє співчуттю, співпереживанню, взаємодопомозі тощо.

Здатність виявляти співчуття мас не тільки біологічне походження (що зауважував, наприклад, російський філософ П.Кропоткін). Біологічна конституція людини лише дозволяє їй відчувати ті чи інші почуття. Проте вона зовсім не зумовлює, які саме почуття будуть властиві цій окремій людині. А факти з реального життя свідчать про те, що далеко не всі люди здатні співчувати іншим. Щоб це сталося, необхідно прийти до розуміння того, що цей "інший” - унікальний у своїй "інаковості", що його внутрішній світ не менш цікавий, аніж наш власний, і що страждання можуть зруйнувати цей неповторний світ, а ми самі збідніємо, не познайомившись з ним. Своїм тактовним співчутливим ставленням ми можемо підтримати буття іншого, коли той страждає. І якщо нам не цікава саме ця конкретна людина (у такому випадку виявляти співчуття найбільш важко), то ми повинні розуміти, що наше співчуття до неї, наша допомога можуть стати вирішальними для існування іншого "іншого", для якого вона (людина, що страждає) є найважливішою людиною у світі. Таке усвідомлення цінності співчуття можливе лише у процесі спілкування людей за умов глибокого пізнання сенсу життя, інших людей та допитливого самопізнання.