Римська культура, Детальна інформація

Найбільшої досконалості досягла скульптура у II столітті. З III століття у зв'язку з економічною і суспільно-політичною кризою починається огрублення зображень через падіння рівня технічної майстерності.

Великого розвитку в I - II століттях нашої ери отримали освіта й наука. У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7 до 12 років. Наступною ланкою освіти була “граматика”, де курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років, учні переходили до школи “риторики”, яку можна порівняти із сучасною вищою школою. Подібні школи користувалися великою популярністю, оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики. “Ритори” – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз, вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як правило, дарували книгу.

У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової думки - власне Рим, Александрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген, Массилія. В Александрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах - славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і Арістотелем (Лікейон). Великими культурними центрами залишалися Пергам і Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр - Асклепіон.

Природною, виразно матеріалістичною для свого часу філософією античності в Римі було епікурейство, яке значно розповсюдилося в останні роки Римської республіки і на початку імператорського правління. Основоположники цієї філософської течії, як, наприклад, Тіт Лукреций Кар (95 - 55 р.р. до нашої ери), підтримували переконання ранніх представників атомістичного вчення і захищали основні принципи атомізму. Вони говорили про нестворюваність матерії як такої. З незнищенністю і нестворюваністю матерії, тобто з її нескінченністю у часі, вони пов'язували і нескінченність матерії у просторі. Атомам, згідно Лукрецію, властивий рух. Лукрецій намагався обгрунтувати відхилення від прямолінійного руху атомів. Разом з величиною і формою атомів, рух, на думку філософа, є причиною строкатості і різноманітності речей у світі. Душу Лукрецій вважає матеріальною - особливою сполукою повітря і тепла. Вона протікає через все тіло і утворена найтоншими і найменшими атомами.

Епікурейство жило в римському суспільстві досить довго. Однак коли в 313 р. християнство стало офіційною державною релігією, почалася наполеглива і безжалісна боротьба проти епікурейства і, зокрема, проти ідей Лукреція Кара, що зрештою привело до поступового занепаду цієї філософії.

Найбільш славнозвісним прозаїком II століття був Луцій Апулей (бл. 125 – бл. 180 р.р.). Луцій Апулей народився в Африці в місті Мадавре, вчився спочатку в Карфагені, а потім в Афінах. Після подорожі Східною імперією він приїхав до Рима, де став адвокатом і займався літературною і науковою діяльністю: Апулей був людиною дуже освіченою. Однаково вільно він володів грецькою і латинською мовами, мав обширні й різносторонні знання з природних наук, філософії і релігії. Сучасники називали його магом. Він був одним з найвидатніших письменників пізньої античності. Апулей втілив у своїй особі і в своїй творчості характерні риси нової епохи з усіма її суперечностями. Літературна спадщина Апулея велика: збереглися численні риторичні декламації, уривки з яких зібрано в збірці “Флоріди”, філософські трактати, поетичні твори. “Апологія” – промова на власний захист у суді на процесі, де його звинувачували в практикуванні магії. Але справжня слава прийшла до Апулея після видання роману “Метаморфози”, який отримав згодом назву “Золотий осел”. Цей роман - авантюрно-побутовий за своїм реальним змістом і містико-алегоричний, релігійно-моралістичний за авторським задумом (герой, перетворений в осла за потяг до насолод, отримує знову людський вигляд, пройшовши через страждання і залучившись у кінці до містичного культу богині Ісіди).

У кінці II – на початку III ст. з'явилося багато своєрідних міфічних романів. Це були повісті про закоханих, щастя яких зазнавало важких випробувань - вони переживали розлуку, ув’язнення і продаж у рабство, отримували помилкові вісті про смерть, але зрештою щасливо одружувались. За таким типовим сюжетом написані романи “Дафнія і Хлоя” Лонга, “Ефіопіка” Геліодора тощо.

В ці часи процвітала й історична проза. Ще в епоху Августа Тіт Лівій написав “Історію Риму від основи міста” в 142 книгах. Вона відрізняється чудовим літературним стилем, майстерним володінням автором латинською мовою. У ті ж роки Микола Дамасський написав “Всесвітню історію” в 144 книгах. “Всесвітня історія” була створена і Помпеєм Трогом. Великим римським істориків був і Публій Корнелій Тацит (54 - 120 р.р.). Найважливішими творами Тацита є “Історія” і “Аннали”. Обидві праці присвячені історії імперії від імператора Тіберія до імператора Доміциана.

У перші десятиліття II ст. славнозвісний Плутарх з Херонеї (46 - 126 р.р.) склав свої порівняльні життєписи найвідоміших еллінів і римлян. Трохи пізніше александрієць Аппіан написав обширний огляд історії всіх народів, які увійшли до складу імперії. Серед істориків слід згадати й Арріана з Нікомедії (Віфінія), який написав “Анабазис Олександра” - кращу з хронік походів Олександра Македонського. Цей твір за формою і побудовою нагадує “Анабазис” Ксенофонта.

2. Культура Риму епохи Республіки

Роком 500 до н.е. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком запровадження військового трибунату з консульською владою. А в 377 році до нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів, які нагадали про себе захопленням та спаленням міста.

Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш “світських” речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх етапів розвитку.

Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.

Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.

В 1-му столітті до нашої ери спостерігається ще більш широке поширення елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні твори, написані класичною латинською мовою.

Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.

Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі “Про природу речей” поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все складається з неподільних “начал”, тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний.

Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й спостереженням людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з’явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності.

У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником був Марк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігійної старовини, римського театру, латинської мови.

Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було уточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.

Ораторське мистецтво і риторика пройшли в Римі довгу путь і нараховували велику кількість яскравих представників, з яких найбільш знаменитим був Ціцерон. Промови відомих адвокатів розмножувались, їх читала широка публіка. Риторику вивчали у школах під керівництвом вільних греків у містах Греції і Малої Азії. Там римські оратори запозичували простий і суворий аттичний стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так званий азіанізм. Азіанізм, данину якому віддав і Ціцерон, особливо процвітав до 50-их років 1 століття до нашої ери, після чого популярнішим став аттицизм, якого дотримувався Цезар. Велику увагу оратори звертали на пози, жести, інтонації голосу, на оригінальні звороти мови, на влучні дотепи, які могли образити або добити противника. Особливе значення мали політичні промови, найбільш яскравими зразками яких є промови Ціцерона проти Катіліни.

Гострота політичної боротьби відбилася і у записках Цезаря про галльську і громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої особи для того, щоб створити ілюзію найбільшої об'єктивності. Насправді “Записи” написані Цезарем з метою виправдати свої дії, прикрасити успіхи і згладити, де це можливо, невдачі. Сучасників і нащадків захоплювала сувора простота, стислість і разом з тим виразність стилю Цезаря, що писав свої твори в таборах і походах. Про свою політичну програму і справжні наміри Цезар в цих творах умовчує, дотримуючись офіційних версій. Наприклад, війну з Аріовістом він виправдовує проханням жителів Галлії допомогти їм, початок громадянської війни - своїм прагненням захистити народних трибунів.

Циркові видовища користувалися в Римі великою популярністю з найдавніших часів. У 254 р. до нашої ери вперше були влаштовані гладіаторські ігри, які з середини 2 ст. до нашої ери стають улюбленою розвагою римлян. На влаштування ігор витрачаються вельми значні суми грошей. Також серед широких верств населення користувалися успіхом короткі сценки й фарси, так звані аттелани і міми, що виросли з чисто римської народної гри. У них брали участь веселі персонажі: шахраї, нахаби, виводилися на сцену і прості ремісники й селяни. Наприкінці періоду республіки особливою популярністю користувалися міми Сира, на основі яких пізніше створюються приказки і дотепи.

Подальший розвиток римської архітектури й образотворчого мистецтва відбувається у 3 - 1 століттях до нашої ери У містах зводяться громадські будівлі абсолютно нового архітектурного стилю – базилики, на початку 2 ст. до нашої ери з'являються монументальні декоративні споруди - тріумфальні арки.

Безліч статуй, якими сьогодні прикрашені римські площі, громадські й приватні будівлі, були привезені з завойованих грецьких міст у Рим в якості воєнної здобичі. Самі римляни створюють новий жанр скульптури, у якому вони досягають великої досконалості - реалістичний скульптурний портрет. Слід відмітити також розвиток фрескових розписів, які з 2 ст. до нашої ери починають застосовуватися головним чином для декоративних цілей.

Населення Італії їде до Рима цілими натовпами, в ньому живуть провінціали - головним чином греки, сирійці, євреї. У місті зводяться прекрасні будівлі. Форум перетворюється на площу, прикрашену храмами, базиликами, портиками, арками, скульптурними статуями. Так, Помпей побудував перший кам'яний театр, Цезар - чудовий новий Форум, що став згодом зразком споруди такого типу.

3. Культура Римської імперії в період занепаду

Криза Римської імперії у ІІІ столітті відбилася як на стані економічного і політичного життя Імперії, так і на її ідеології. Старі уявлення та іде відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна область культури була виключення - право, яке інтенсивно розроблялося префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами). Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи правових норм, які діяли в провінціях.

Боротьба між релігійними і філософськими течіями, яка велася в III ст., показала, що мислителі шукали причини погіршення становища населення, безперервних воєн і загострення соціальних протиріч. Вони задумувалися над тим, як вийти з цього важкого положення. Тільки релігія і філософія могли дати відповіді на ці питання. Але як би то не було, про що б не думали філософи, загальна ситуація в країні вплинула і на них: релігійно-філософські течії набули песимістично-занепадницького характеру.

Пізнання матеріального світу відійшло в минуле: філософи тепер думали в основному про світ потойбічний, про сили, які керують людством, про Бога, демонів, про свободу і несвободу, про гріх і очищення. Пізнання світу відійшло на другий план. Наука знаходилася у занепаді, її замінили скептичні твердження про те, що світ людиною не може бути пізнаним, а Секст Емпірик з іншими представниками школи філософів-скептиків навіть стверджували, що світ не існує поза уявленням людини, що реальне життя - це лише плід чуттєвого сприйняття. Все ще велику роль, як і в часи правління Августа, продовжувала відігравати ідея “золотого віку”, який, ніби-то, має прийти разом з появою “гарного імператора” на політичній арені. Саме для зміцнення цієї ідеї, Септимій Север з розмахом відсвяткував “сторічні ігри”, на зразок тих свят, які влаштовували Август і Клавдій. Як це не раз повторювалося пізніше в житті інших народів, чим важче ставало життя і чим короткочаснішим правління імператорів, тим настирливіше вимагали правителі від своїх підданих визнання “золотим віком” час свого правління. На медалях, які видавалися легіонерам, був напис: “Ми бачимо золотий вік”. Згадка про “золотий вік” містилася і в промовах імператорів, і в промовах риторів.