Історична еволюція одягу, Детальна інформація

Реферат на тему:

Історична еволюція одягу

Покриття одягу прикрасами - його декорування - має на меті зробити одяг красивим, а вся розмаїта сукупність прикрас і забарвлення одягу становить його декор.

Способи декорування одягу дуже різноманітні тут і декорування самого матеріалу одягу лише за допомогою суцільного його фарбування чи фарбування окремих елементів, без нанесення якогось певного узору, або поєднання різних за кольором частин одягу (засобом прикраси виступає сам колір або поєднання кольорів (тут і декорування матеріалу одягу шляхом нанесення на нього різними засобами (тканням, вишивкою, аплікаціями, розписом (різноманітних узорів, фігур, зображень, рівномірно розташованих на полі тканин, або зведених в орнаментальні плями й смуги (як наприклад, каймо( тут і декорування одягу за допомогою рельєфних прикрас, утворюваних на ньому як із самого матеріалу (оборок, воланів, рюшів, гофрування, бантів ( так із хутра, мережів, бантів, бахроми тощо).

Суттєвою ознакою такого типу декору е саме його рельєфність (на відміну від площинного х-ру згаданих вище типів). Цей декор підрібнюе площини одягу, деформує його поверхню і тому, зрештою, тією чи тією мірою видозмінює його форми і лінії. Лінії при цьому ніби ліпляться з самого матеріалу, з тканини. Такого типу декор називають ліпнім або рельєфним. Будь-які типи декорування одягу та характер їх комбінують мають дуже велике значення для вивчення історії костюма, бо вони тісно пов'язані з кроєм одягу.

Говорячи про естетику костюма слід пам'ятати, що моменти народності в ньому не обмежується, лише прикрасами та декором: він виявляється також у самому крої, конструкції одягу визначаючи поряд з утилітарними міркуваннями основні лінії і форми костюма.

В кожну історичну добу, на кожному етапі розвитку суспільства основні форми і лінії костюмів створюються значною мірою залежно від панівних у певній відрізок часу і в певному класовому середовищі понять про красу і привабливість фігури.

Ідеали фізичної краси суттєво відмінні у різних народів і на різних шарах суспільства. Відповідно до відносного й мінливого "ідеалу" видозмінюється загальна форма костюма, співвідношення його частий, характер й спрямування обмежувальних ліній конструкція і крій - усе те, що становить так званий силует костюма.

Це дуже важлива властивість наряду, роль якої історично і постійно зростає, набуваючи виняткового значення в сучасному костюмі.

Як тільки (поряд із звичайним вбранням" яке носить людина в умовах щоденної праці) ми зустрічаємося з нарядом - однією з вираженою у його формах і декорі метою прикрашування, з метою естетичною перед нами вже постає нове явище - костюм.

Костюм насамперед і відрізняється від одягу тим, що він включає в себе, крім одягу ще й наряд у найширшому значенні цього слова, то він завжди тією чи іншою мірою е нарядом.

Костюм - це одночасно одяг і наряд в ньому поєднується і практичність і утилітарність, то випливають із суті костюма як одягу, й естетичність, пов'язана з його призначення як наряду.

Але співвідношення практичності й естетичності костюма їхнє „питома вага” в окремі Історичні епохи і в різних суспільних класів дуже відмінна, вона є однією з важливих ознак, що вказують на особливості розвитку костюма.

Костюм стає тоді незручним, непрактичним, то заважає в русі, виявляється цілком неприспособленним до повсякденного життя, навіть обтяжливим і шкідливим (наприклад, жіночий дворянський костюм ХVIIIст. у стилі рококо з його величезними штучними каркасами - панье і не менш грандіозними високими зачісками, чоловічі черевики з дуже довгими гострими носками до 20-З0 см так звані пулени що їх носила західноєвропейська феодальна знать у ХІV-ХV ст. занадто вузьке до їм по подолу і довгі спідниці модниць середини першої чверті ХХ ст.

Визначаючи костюм яе єдність одягу й наряду ми проте не вичерпуємо всього змісту цього поняття. Адже крім одягу і прикрас, людина носить на собі ще й знаки певного суспільного становища. Утворення класів, все нових і нових професій веде до більшої різноманітності знаків суспільного становища. Вони являють собою або окремі частини одягу (головні убори, плащі, взуття) або начіпні принадлежності (зброя, ордени, бляхи, ланцюжки) або вили декору одягу (вишивки, канти, певні кольори), що перетворюються на обов'язкові елементи костюмів. Саме знаками суспільного становища, а не прикрасами, е пурпурна кайма на римській тозі сенатора, шпага в костюмі західноєвропейського дворянина ХУШ-ХУП ст., погони та нашивки у військових костюмах сучасності. У деяких випадках навіть увесь костюм являє собою суворо регламентований „знак” суспільного становища. Таким е наприклад так званий царський орнамент (коронаційний й церемоніальний костюм мир монархів) усі частини якого являють собою регалії - знака високого суспільного становища, пов'язаного з верховною владою. У зв'язку з цим правильно було б розширити поняття костюма визначивши його як єдність одягу, наряду і знаків суспільного становища, що їх одночасно носить на собі людина.

До складу костюма прийнято також відносити ряд різноманітних дрібних предметів, які безпосередньо не надівають на тіло або одяг. Це сумочки, віяла, муфти, парасольки та інші принадлежності костюма. Вони часом відіграють настільки суттєву роль для характеристики особливостей того чи іншого костюма, настільки органично з ним пов’язані, що при вивчанні історії костюма їх не можна залишити поза увагою. Важко уявити собі наприклад японський жіночий костюм національний без обов’язкового віяла, або вихідний костюм городянки другої половини XX ХІХ ст. без парасольки, абож костюм сучасної жінки без сумочки.

З історичним розвитком суспільства створювалася дедалі більша різноманітність у типах костюмів, які відрізняються за своїм призначенням або за основним заняттям тих, хто їх носить. Так з’явилися повсякденні (домашні, робочі, вихідні) костюми, парадні та святкові, костюми спеціального призначення (купальні, спортивні, військові), цивільні костюми різних класів, станів і груп, облачення духовенства, професійні костюми і форми строго регламентовані щодо складу, крою, кольорів, знаків розрізнення.

До них насамперед належать:

– матеріал

– крій, техніка виконання оздоблення, колористика, способи носіння,

– поєднання складників у комплексі та ін.

Важливою ознакою кожної складової будь-якого одягу є його матеріал . Він завжди пов’язаний з фізіологічними, потребами людини, найкраще відповідали необхідним гігієнічним чи теплозахисним вимогам і таким чином розкривали х-р пристосування людини до умов навколишнього середовища.

Уміння найраціональніше використовувати різноманітні особливості тканин залежно від конкретних естетичних та практичних потреб людини, лежить в основі іншої суттєвої ознаки, пов’язаної зі способами створення об’ємно-просторових форм вбрання. Основним таким способом є крій – тобто надання певної конфігурації окремим шматкам матеріалу з метою одержання з них тієї чи іншої форми одягу.

Утворення форми пов’язані зі знаходженням пропорцій та силуету окремих складових частин вбрання, співставлення, яких розкриває локальні особливості, визначає, багатошаровість та загальний силует.

Суттєвою етнографічною ознакою традиційного вбрання ,що підкреслює своєрідність його локальних варіантів, є технологічні прийоми пошиття одягу:

– техніка виконання швів, обробка різних деталей.

Належна увага приділяється й вивчанню; характеру оздоблення Дослідження різноманітних видів оздоблення, таких як художнє ткацтво, вишивка та, аплікація не тільки розкривають високу , майстерність народних митців, але й часом порушують витання про походження тих чи інших явищ культури, висвітлюють етнографічні, культурні взаємини певних груп населення.

Історичний розвиток костюмів

Оскільки костюм є елементом суспільно-побутового призначення частиною матеріальної культури галуззю ужиткого мистецтва він і розвивається в тісній залежності від розвитку суспільства.

Як кожне суспільне явище, костюм історично зумовлений способом виробництва матеріальних благ рівнем розвитку виробничих сил суспільства і соціально-економічною його структурою.