Генезис мистецтва і формування його видової структури, Детальна інформація

Позиція філософа стимулювала численні дискусії, які тривають і донині, але внесок Гегеля у дослідження проблеми видової специфіки мистецтва безперечно вагомий. Спираючись на принцип історизму, він проаналізував природне тяжіння видів мистецтва до синтезу і, як наслідок, – можливість цілісного осмислення основних форм суспільної свідомості.

Теоретичні обгрунтування проблеми синтезу в мистецтві І. Канта, Г. Е. Лессінга, Г. В. Ф. Гегеля знайшли своє^практичне підтвердження у 1895 р., коли виникає мистецтво кіно. Його поява стимулювала розробку ще однієї моделі видової специфіки мистецтва. У 1911 р.

167

італійський теоретик кінематографії Р. КАНУДО (1879–1923) написав «Маніфест семи мистецтв», концептуальною основою якого був синтетичний принцип. За Канудо, існує шість класичних видів мистецтва: архітектура, скульптура, живопис, музика, танець, поезія. Кіно синтезує їх і стає сьомим видом мистецтва, набуваючи статусу «сакрального». Водночас кінематограф поєднує в собі наслідки науково-технічного прогресу і емоційно-чуттєве начало мистецтва: «Кіно – казковий новонароджений, син машини і почуття, – наголошував Канудо. – Ми маємо потребу в кіно, щоб створювати тотальне мистецтво, до якого завжди тяжіли всі інші мистецтва».

Проаналізувавши основні теоретичні моделі видової структури мистецтва, детальніше розглянемо його класичні види.

Послідовність, на яку будемо спиратися при вивченні видів мистецтва, зумовлена їх природно-специфічними ознаками і починається з розгляду образотворчих мистецтв: архітектури, скульптури та живопису. Завершують цей рух три види мистецтва, природа яких більшою чи меншою мірою грунтується на принципі «синтезу»: хореографія, театр і кінематограф. Своєрідну «золоту середину» посідає найабст-рактніше з усіх мистецтв – музика.

У структурі видової специфіки мистецтва окремо розглядається і феномен літератури.

Кожен з видів мистецтва має свою структурну побудову, і принцип, покладений в її основу, потребує певних коментарів. У багатьох мистецтвознавчих дослідженнях висловлюється думка, що всі мистецтва поділяються на «види», а ті, в свою чергу, – на «жанри». Гадаємо, використовувати поняття «вид» у структурі видів мистецтва недоцільно. Тому пропонуємо, спираючись на досвід літературознавства, вживати термін «рід» і, аналізуючи конкретний вид мистецтва, оперувати визначенням «жанрово-родова» структура.

Вивчення феномена видової специфіки мистецтва породжує супутню проблему, пов'язану з питанням розгалуження професійного мистецтва і народної непрофесійної творчості – фольклору. Розглядаючи види мистецтва, будемо мати на увазі лише форми професійної діяльності і зосередимося на аналізі художньої спадщини найвидатніших митців світу.

У сучасній естетиці та мистецтвознавстві існує тенденція до відокремлення прикладного, декоративного мистецтва і графіки і надання їм статусу самостійних видів, але певною мірою вони є похідною від класичних образотворчих мистецтв – скульптури та живопису*.

*До класичних видів мистецтва не слід відносити цирк, фотографію і телебачення.

168

Проблема видової специфіки мистецтва безпосередньо пов'язана з формами художньо-творчої діяльності людини. Варто підкреслити, що процес активізації естетичного начала перебував у тісному зв'язку з розвитком цивілізації, який і привів до виникнення основних видів мистецтва.

Реконструюючи еволюцію розвитку видів мистецтва, необхідно враховувати процес руху від синкретизму, що був пов'язаний з доісторичним періодом і характеризувався єдиним художнім мисленням, до створення видів мистецтва, а також процес руху від окремих мистецтв до їх синтезу – з'єднання.

Слід простежити своєрідну логіку та закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтв. Мистецтва архітектури, скульптури, живопису, як правило, взаємодіють між собою, створюючи феномен зображальних мистецтв. Музику та хореографію об'єднує звуко-ритмічне начало, тоді як фундаментом мистецтва театру та кінематографа є міжвидовий синтез мистецтв.

Усі види мистецтва рівноцінні між собою, а їхнє розмаїття дає змогу пізнавати світ у всій його складності та багатогранності.

Розглядаючи видову специфіку мистецтва, слід наголосити, що це реальні форми художньо-творчої діяльності, які різняться передусім засобами матеріального втілення художнього змісту (звукового – для музики, мовного – для літератури, об'ємно-пластичного – для скульптури тощо).

Причиною розподілу мистецтва на види є багатоаспектність типів практики людини у сфері художнього опанування світу. Так, І. Кант вбачав її у багатстві здібностей суб'єкта, Г. В. Ф. Гегель – у внутрішній диференціації об'єктивної ідеї, а французькі матеріалісти – у відмінностях художніх засобів, якими користуються музиканти, поети, живописці та ін.

Види мистецтва пов'язані з конкретним історичним періодом, соціально-політичною ситуацією, культуротворчим процесом, науково-технічним прогресом тощо.

Отже, фундаментом класичної мистецько-видової структури є: архітектура, скульптура, живопис, музика, хореографія, театр, кінематограф.

ЛІТЕРАТУРА

Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., '1976.

Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

Волков И. Ф. Творческие методы и художественные

системы. – М., 1989.

Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.

Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

Кучерюк ^. Ю. Социальные функции искусства //

Эстетика. – К., 1991.

Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. //