Скульптура, Детальна інформація

Твори провідних митців італійського Відродження мали значний вплив на подальший розвиток мистецтва скульптури у країнах Східної Європи. Так, у XVI ст. в Україні набуває великої популярності скульп-

КЛОДТ ПЕТРО КАРЛОВИЧ

(1805–1867) – російський скульптор, послідовний інтерпретатор естетичних принципів високого класицизму. Його творча спадщина була безпосередньо нов язана з процесом містобудівництва і мала величезний вплив па процес створення архітектурного ансамблю Петербурга. Він спеціалізувався на жанрі скульптурного портрета, зокрема на його анімалістичному різновиді. У період між 1848–1853 рр. митець створив свої найвідоміші роботи: чотири бронзові групи приборкувачів коней на Аничко-вому мосту, пам'ятник байкарю І. А. Крилову у Лтньому саду в Петербурзі та пам'ятник князю Володимиру в Києві (у співавторстві). Роботам Клод-та притаманний «відвертий» («Приборкання коня») і «прихований» динамізм (пам'ятник І. Крилову) форми.

турний портрет, який був поширений у вигляді надгробних пам'ятників і тісно пов'язаний з епохою італійського Відродження. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври було встановлено надгробок князя К. Острозького: князь у лицарському вбранні немовби відпочиває на ложі. Монумент спирається на трьох скульптурних левів із світлого мармуру. Подібними були надгробки Олександра-Вань-ка Лагодовського в Уневі, Катерини Рамултової у Дрогобичі та ін.

^ Бароко. Виникнення цього напряму пов'язано з XVI – XVII ст. Йому притаманне зовнішнє вираження людської пристрасті, що знайшло своє втілення у творчості ДЖ. БЕРНІНІ (1598–1680), зокрема в його відомих роботах – статуї «Давид» та фонтані «Чотирьох рік.». Працюючи над статуями фонтана, що символізували собою чотири ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) та Ріо дела Плата (Південна Америка), скульптор, безперечно, відштовхувався від скульптурних фігур Мікеланджело, що прикрашали гробницю Медічі. Проте це ніяк не зменшує значення творчості Д. Берніні, який багато зробив для розвитку мистецтва скульптури.

Класицизм у мистецтві скульптури набуває поширення у XVIII ст. Йому притаманні раціоналістичне начало, суворість і витриманість форм. Відомими представниками цього напряму були Ж. А. Гудон (1741– 1828) – автор статуї Вольтера і Е. Фальконе (1716–1791),

185

РОДЕН РЕНЕ ФРАНСУА ОГЮСТ

(1840–1917) – видатний французький скульптор. Характерною особливістю його творчості була філософсько-психологічна орієнтація, звернення до загальнолюдських смисложиттєвих проблем. З 1880 р. у творчості Родена розпочався найпродуктивніший етап. У цей період митець створює свої визнані шедеври: композицію «Брама пекла», в структурі якої особливе місце посідає скульптура «Мислитель», що сприймається як абсолютно самостійний художній витвір, «Поцілунок» і пам'ятник «Громадяни міста Кале». «Брама пекла» та «Громадяни міста Кале»– це яскраві взірці інтерпретації в скульптурному мистецтві естетичних категорій трагічного і героїчного.

який створив пам'ятник Петру І, так званого «Мідного вершника».

Однією з найяскравіших постатей скульптурного мистецтва XVIII ст. в Росії був М. Козловський (1753–1802) – автор відомих творів «Геркулес на коні», «Яків Долгорукий, який розриває царський наказ» і славнозвісної статуї, що прикрашає Великий каскад фонтанів у Петергофі – «Самсон, який роздирає пащу лева». Ці твори та роботи інших митців розвивали кращі традиції європейського класицизму.

Говорячи про скульптурне мистецтво XIX ст., не можна не згадати його цікаві вияви у російській та українській скульптурі того часу:

пам ятники Кутузову та Барклаю-де-Толлі, виконані скульптором Б. Орловським (1796–1837); пам'ятник Рішельє в Одесі (скульптор І. Мартос і архітектор О. Мельников); пам'ятник Володимиру Святославичу (скульптори П. Клодт, О. Тон, В. Демут-Ма-линовський), пам ятник Богдану Хмельницькому у Києві (скульптор М. Мікешин); пам'ятники І. Котляревському та М. Гоголю у Полтаві (скульптор Л. Козен).

Розвиток скульптурного мистецтва останньої третини XIX ст. був пов'язаний з іменами К. Меньє (1831–1905), який створив багато цікавих робіт (найкращим вважається його твір «Антверпен») та О. Родена. Саме їм скульптура XIX ст. зобов'язана своїм розвитком і визнанням.

186

Роден розпочав принципово новий етап в історії скульптурного мистецтва, заперечуючи традиції академічної скульптури. Хронологічно його художні пошуки перетиналися з формуванням імпресіоністичного мистецтва, але фактично О. Родена можна вважати засновником експресіоністичної скульптури. З одного боку, це твердження пов'язане з особливостями світовідчуття і світосприйняття митця, його підвищеною зацікавленістю до аналізу «пограничних ситуацій», з іншого – зі специфікою його виражальних засобів: орієнтація на ескізність, динамічність форм, урахування освітлення («Бронзовий вік», «Іоанн Хреститель»).

В історії мистецтва XX ст. – період складний, суперечливий і водночас цікавий, пов'язаний з виникненням різних напрямів, які вийшли із стилю модерн. Усі ці моменти, безперечно, знаходять своє відображення у мистецтві скульптури, що постійно шукає нові форми, засоби та прийоми. Більш різноманітними стають матеріали: митці використовують не лише бронзу та мармур, а й майоліку, дерево, глину тощо.

Початок XX ст. пов'язаний зі становленням творчості українського митця ІВАНА КАВАЛЕРІДЗЕ (1887–1978), талант якого розкрився як у мистецтві скульптури – пам'ятники княгині Ользі, Г. Сковороді, Т. Шевченку, Артему; погруддя Б. Хмельницького, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Мусоргського; кілька портретів Ф. Шаляпіна, так і у мистецтві кіно. На кінематографічні шедеври І. Кавалерідзе «Злива» та «Коліївщина» величезний вплив мала його скульптурна творчість.

187

АРХИПЕНКО ОЛЕКСАНДР ПОРФИРОВИЧ

(1887–1964) – український скульптор, графік, живописець. Здобувши професійну освіту у Київському художньому училищі та Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, свою практичну діяльність він фактично пов'язав із західноєвропейським (Франція, Німеччина) та американським (Нью-Йорк) регіонами. Творчість митця є яскравим взірцем органічного поєднання специфіки української національної самосвідомості і планетарного світосприйняття: «Гондольєр», «Білий торс» та ін.

Особливе місце у розвитку скульптури XX ст. займає доробок О. Архипенка. Феномен цього митця традиційно пов'язують з розвоєм українського авангарду 20-х років, проте слід чітко пам'ятати, що творчість О. Архипенка («Мати й дитина», «Карусель П'єро», «Статуеткам тощо) вийшла за межі суто національного, набувши рис загальнолюдського, що дає підстави стверджувати, що художня спадщина українського митця – це настільки явище національної культури, наскільки і світової.

У спадщині О. Архипенка можна простежити тяжіння до тематичної спрямованості, що зумовило виникнення циклу робіт, який можна назвати «архипівськими мадоннами» – «Мадонна», «Океанська мадонна» тощо.

У повоєнні роки в Україні відбувається процес розвитку монументальної скульптури, у зв'язку з чим слід згадати пам'ятники О. Пушкіну та М. Лисенку (скульптор О. Ковальов), Аесі Українці (скульптор Г. Кальченко), Ярославу Мудрому (скульптор І. Кавалерідзе)

188

та Михайлу Грушевському (скульптор В. Чепелик) у Києві, а також монумент Слави у Львові, пам'ятники І. Франку у Львові, С. Коро-льову в Житомирі, С. А. Ковпаку на Сумщині, пам'ятники на честь підкорювачів космосу в Рівному, першим корабелам у Херсоні та багато інших.

Важливою подією у житті Києва було спорудження багатофігурної композиції з бронзи – «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам та офіцерам, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру» (скульптори М. Лисенко, О. Вітрик, В. Сухенко).

Останнім часом в українському скульптурному мистецтві з'являються нові художники, які пов'язують свою творчість із станковою скульптурою (Є. Прокопов, А. Кущ та ін.).

У XX ст. провідні скульптори світу (Е. Бурдель, А. Майоль, Ш. Деспьо, Г. Голубкіна, С. Коненков, Е. Неізвєстний та ін.) дають узагальнене, символічне трактування скульптурних образів. Скульптура поглиблює психологічний зміст зображення, розширює можливості вираження у пластиці духовного життя епохи.