Хореографія, Детальна інформація

що були організовані видатним театральним діячем С. Дягилевим.

Внесок дягилєвських сезонів у розвиток мистецтва світового балету важко переоцінити. Видатні митці того часу Р. Роллан, Ж. Кок-то, О. Роден, П. Пікассо, К. Сен-Сане були у захваті від цієї культурної акції.

Дягилєвські сезони є яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв – музики, хореографії та живопису, що був уможливлений завдяки творчим пошукам художників О.Бенуа, Л.Бакста, В. Серова, М. Реріха; композитора І. Стравинського; хореографів М. Фокіна і Д. Баланчина.

Аналізуючи феномен «Російських сезонів», необхідно чітко пам'ятати про важливе місце, яке посідав у контексті цього явища наш великий співвітчизник, провідний соліст трупи Дягилева, видатний хореограф Серж (справжнє ім'я – Сергій Михайлович) Лифар (1905–

1986).

Серж Лифар танцював головні ролі практично у всіх балетах «Російських сезонів» – у «Видінні троянди», «Аполлоні Мусагеті», «Блудному сині», «Післяполуденному відпочинку фавна» тощо. Впродовж багатьох років ім'я Сержа Лифаря було несправедливо забутим, але у червні 1994р. у Києві відбувся І Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря. З того часу він проводиться кожні два роки. Великий митець нарешті повернувся на батьківщину, від якої, до речі, ніколи не відмовлявся. Саме тому на могилі видатного майстра написано: «Серж Лифар з Києва». Отже, творчість цього блискучого художника слід інтерпретувати як загальноцивілізаційний фенюмен.

Розквіт мистецтва балету другої половини XX ст. пов'язаний з іменами Г. Уланової, О. Лепешинської, Ю. Григоровича, М. Плисецької, Н. Безсмертнової, М. Лієпи, В. Васильєва, Є. Макснмової, В. Чабукіані, Р. Нурієва, М. Баришникова та ін.

218

ВІРСЬКИЙ ПАВЛО ПАВЛОВИЧ (1905–1975) – український балетмейстер, засновник і художній керівник танцювального ансамблю, який з 1977 р. носить його ім'я. Характерною особливістю творчості П. Вірського було поєднання елементів класичного балету з прийомами українського народного танцю. Це знайшло свій відбиток у хореографічних постановках «Чумацькі радощі». «Запорожці-», «Ловзунеуь». «Гопак» та ін. Художні пошуки П. П. Вірського були пов'язані зі створенням танцювальних картин до оперних вистав, що активізувало процес взаємовпливу між видами мистецтва, збагачувало й емоційно насичувало загальну атмосферу дії. Хрестоматійним прикладом цього зв'язку є використання хореографічних постановок у структурі опери «Тарас Бульба». Творчості П. П. Вірського було притаманне тяжіння до філософсько-художніх узагальнень, яке дало змогу митцеві впровадити здобутки української національної хореографії до європейського культурного контексту.

Сьогодні розвиток балетного мистецтва України безпосередньо асоціюється з творчістю А. Шекери, В. Калиновської, В. Ковтуна, Т. Таякіної, А. Рубіної, В. Писарева та ін.

Аналізуючи мистецтво хореографії, слід наголосити, що воно представлене не тільки класичним балетом, а й безпосередньо пов язане і з традиціями народного танцю, який відтворює у русі та пластиці специфіку національної самосвідомості (ансамбль танцю ім. П. Вірського}.

Яскрава сторінка у розвитку мистецтва народного танцю пов'язана з традиціями іспанської національної культури, зокрема з діяльністю

219

хореографа і танцівника А. Гадеса, у творчості якого поєдналися мистецтво класичного балету та унікальне явище іспанської культури – мистецтво фламенко.

Отже, мистецтво хореографії постійно розвивається і видозмінюється, адже мова пластики, мова танцю, якою володіють її провідні митці, завжди привертатиме увагу і викликатиме захоплення у глядачів усього світу.

ЛІТЕРАТУРА

Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., '1976.

Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

Волков И. Ф. Творческие методы и художественные

системы. – М., 1989.

Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.

Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

Кучерюк ^. Ю. Социальные функции искусства //

Эстетика. – К., 1991.

Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. //

Історія світової культури. – К., 1994.

Мазепа В. И. Художественная реальность в составе

культуры // Искусство: художественная реальность и

утопия. – К., 1992.

Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До