Театр, Детальна інформація

229

ВІЛАР ЖАН (1912–1971) – французький актор і режисер. Специфіку його художніх пошуків зумовив принцип полярності, що, з одного боку, був пов'язаний з наслідуванням кращих традицій французького театрального мистецтва, а з іншого – з яскравими новаторськими експериментами. На сцені Національного театру Франції Ж. Віларом були поставлені як спектаклі класичного репертуару – «Од» Корнеля, «Макбет» та «Р'ічард III» У. Шекспіра, п'єси Мольєра, так і твори драматургії XX ст. (О'Кейсі, Б. Брехта та ін.).

Творчій манері Ж. Вілара була притаманна інтелектуальна витонченість, яку значною мірою стимулювали прекрасна освіта митця і широта його художнього діапазону – режисерсько-акторська діяльність органічно поєднувалася Ж. Віларом з поетичною творчістю. їм я Ж. Вілара в історії французького і світового театрального мистецтва асоціюється зі створенням оригінальної моделі трагікомічного.

тація. Цй тенденція чітко простежувалася у спектаклях, поставлених Ж. Віларом з Ж. Філіппом у головних ролях (Франція), Л. Олів'є, П. Бруком (Англія), Е. Де Філіппо (Італія).

У другій половині XX ст. виникла практика проведення театральних фестивалів, що відкрили можливості для обміну творчим досвідом і сприяли діалогу культур. Цей рух був започаткований Авіньйонським фестивалем Ж. Вілара, традиції якого тривають і донині, стимулюючи появу нових театральних форумів.

Театральне мистецтво Західної Європи XX ст. цікаве і своїми відверто формалістичними пошуками, що велися у межах експресіонізму та сюрреалізму.

230

Експресіоністичний напрям у театральному мистецтві 20-х років був найяскравіше представлений у творчості німецьких драматургів і режисерів Е. Піскатора та М. Рейнхардта. У своїх спектаклях вони відтворювали атмосферу «експресіоністичної напруги», використовуючи для цього «гру світла та тіні», що давало змогу підмінити звичайні декорації уявними, вносили значні корективи у розробку композиційної побудови спектаклю, в прийоми акторської гри тощо.

Принципи сюрреалізму мали значний вплив на творчість відомого французького драматурга та режисера А. Арто, який намагався створити «театр жорстокості». У своїх спектаклях він відтворював сни, тяжіння до злочинів тощо, намагаючись таким чином показати, що людиною керує позасвідома сфера її психіки, яка і визначає сутність людської особистості. Пошуки Арто мали великий вплив на розвиток світового театрального мистецтва: на творчість С. Беккета та Е. Іонеско, а також на художні експерименти сучасних театральних режисерів, зокрема А. Васильєва.

Ситуація, що сьогодні склалася у театральному мистецтві України, ототожнюється з діяльністю провідних стаціонарних театрів країни, а також з творчими пошуками театрів-студій, які є важливою складовою сучасного театрального руху. Мета цих художніх експериментів полягає у необхідності створити цілісну модель українського театрального процесу кінця XX ст.

Отже, феномен театрального мистецтва пов'язаний з осмисленням художньої спадщини минулого, з творчими пошуками сучасних театральних діячів, які філософськи осмислюють світ і намагаються розкрити морально-психологічний стан особистості.

ЛІТЕРАТУРА

Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., '1976.

Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

Волков И. Ф. Творческие методы и художественные

системы. – М., 1989.

Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.

Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

Кучерюк ^. Ю. Социальные функции искусства //

Эстетика. – К., 1991.

Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. //

Історія світової культури. – К., 1994.

Мазепа В. И. Художественная реальность в составе

культуры // Искусство: художественная реальность и

утопия. – К., 1992.

Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До

поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна

думка. – 1993. – № 3.

Панченко В. Ґ. Мистецтво в контексті культури. –

К.,1998.