Кінематограф, Детальна інформація

Теоретичною основою західного авангарду стала психоаналітична концепція 3. Фрейда, головним завданням якої було проникнен-

236

ДОВЖЕНКО ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ (1894–1956)–

український кінорежисер, письменник, художник, фундатор кіномистецтва України. Специфічною особливістю творчості О. П. Довженка є рух від міфологічних структур давньослов'янського світогляду до «соціального замовлення» і соціальної міфотворчості, що визначив особливість періодизації спадщини режисера. Перший період – це етап учнівства в творчості О. Довженка, який по-•в'язаний з картинами «Ягідка кохання». «Вася-реформатор» та «Сумка дипкур'єра».

Другий період – розквіт таланту митця – зумовив створення «слов'янської трилогії» О. Довженка: «Звенигора», «Арсенал». «Земля», що свідчила про міфопоетичне бачення режисера, яке знайшло своє відображення в образній побудові цих стрічок і мало значний вплив на подальший розвиток світового кінематографа. Фільм «Іван» виконав функцію «пластичного мосту» до третього періоду у творчості О. П. Довженка – періоду «двох сталінських декад», наслідком якого стали фільми «Аероград», «ІЦорс», «Мічурін». У творчості режисера органічно поєдналися давньослов'янські міфологічні уявлення, специфіка української національної самосвідомості та філософське осмислення загальнолюдських смисложиттєвих проблем, що і зумовило введення персонали О. П. Довженка у європейський культурний контекст.

ня у схованку людської психіки та пояснення специфіки позасвідомого. Експерименти французьких авангардистів і німецьких експресіоністів стали яскравими кіноілюстраціями психоаналітичної теорії.

Своєрідною альтернативою європейському кінематографу 20-х років було американське кіномистецтво, що характеризувалося

237

реалістичним відображенням дійсності у фільмах Е. фон Штрогейма (1885–1957) – «Жадоба»; К. Відора (1894–1982) – «Натовп»; у трагікомедіях Ч. Чапліна – «Пілігрим», «Парижанка», «Золота лихоманка» та ін.

Важливою подією у розвитку мистецтва кіно 30-х років був винахід звуку. Це нове відкриття активно впливало на розвиток системи кіновиразності, стало важливим компонентом кінообразу і привело до виникнення музичних кіножанрів: мюзиклу, кіноопери тощо.

Водночас, аналізуючи цей період в історії світового кіномистецтва, необхідно пам'ятати, що 30-ті роки XX ст. були пов'язані з гострими соціальними катаклізмами. З одного боку, велика депресія, що приголомшила США, а з іншого – неминуча небезпека фашизму та тоталітаризму, яка нависла над Європою, породжували у художників 30-х років почуття невпевненості, страху, трагічного передчуття.

Саме тому, досліджуючи кіномистецтво 30-х років, слід ураховувати два важливі аспекти: соціальний, який превалював у кінематографі радянського періоду, німецькому кіно та кіномистецтві США, та онтологічний, який дав поштовх до розуміння процесів, що мали місце у французькому кінематографі зазначеного періоду.

Передчуття неминучої трагедії пронизує творчість майстрів французького кінематографа, зокрема фільми «поетичного реалізму» Ж. Превера і М. Карне – «Набережна туманів», «День починається»; картини Ж. Ренуара – «Велика ілюзія»,' «Правила гри», «Людина-звір». Тому не випадково актором номер один французького кінематографа цього періоду стає Жан Габен, герой якого кидає виклик історії і приречений на загибель. Це дало підстави відомому теоретику та історику кіно А. Базену назвати Габена трагічним героєм сучасності.

Незважаючи на кризовий стан економіки США, що виникає у 30-ті роки XX ст., американське кіномистецтво цього періоду переживало найвище піднесення та розквіт – свій «золотий вік». Глядач, як ніколи, бажав дивитися кінофільми. Ця несподівана, на перший погляд, ситуація пояснювалася досить просто. Поряд з вишуканими елітарними картинами Дж. Форда (1895–1974) «Грона гніву», «Юний містер Лінкольн», У. Уайлера (1902–1981) «Глухий кут», «Лисички», О. Уеллса (1915–1985) «Громадянин Кейн», що захоплювали своїм новаторством у галузі драматургії, у системі виражальних засобів, приголомшували психологічною глибиною і соціальним значенням, набувають поширення комерційні жанри: гангстерські фільми, фільми жахів, мелодрами, мюзикли, вестерни тощо. Отже, аме-

238

риканське кіно 30-х років виконувало певну компенсаційну функцію, відволікаючи глядача від життєвих проблем.

Кінематограф радянського періоду 30-х років XX ст. став своєрідним дзеркалом тоталітарної доби, адже всі тогочасні кінематографічні жанри виконували певні «соціальні замовлення». Яскравим прикладом цього був історика-революційний фільм, представлений дилогією М. Ромма – «-Ленгн у Жовтні» та «Ленін у 1918 році»;

трилогією Г. Козінцева та Л. Трауберга – «Юність Максима», «Повернення Максима» і «Виборзька сторона»; картинами С. Юткевича – «Людина з рушницею», братів Васильєвих – «Чапаев»; О. її. Довженка – «ІЦорс».

У контексті тоталітарної доби активно розвивався історичний фільм – «Олександр Невський» (режисер С. Ейзенштейн), «Богдан Хмельницький» (режисер І. Савченко), «Петро І» (режисер В. Петров), трилогія «Злива», «Перекоп», «Коліївщина» (режисер І. Кавалерідзе).

Особливе місце у цей період посідав феномен кінокомедії, репрезентований творчістю Г. Александрова (1903–1983) – «Веселі хлоп'ята», «Волга-Волга», «Цирк» та І. Пир'єва (1901– 1968) – «Багата наречена», «Свинарка і пастух».

Подальший розвиток світового кінопроцесу в 40–60-ті роки пов'язаний з виникненням різних напрямів, що свідчили про цікаві пошуки та експерименти, які відбувалися в його надрах. Біля їхніх витоків стояли видатні митці світового кінематографа. Так, феномен «італійського неореалізму» був пов'язаний з іменами Р. Росселліні – «Рим – відкрите місто», «Пайза»; В. Де Сіка – «Викрадачі велосипедів», «Умберто Д.», «Дах»; Д. Де Сантіса – «Немає миру під оливами», «Рим, 11 годин»; Л. Вісконті – «Земля тремтить», «Найвродливіша», творчість яких була стимульована художньою спадщиною видатного італійського письменника Дж. Верги.

Французька «нова хвиля» безпосередньо асоціюється з творчістю Ж. Л. Годара – «На останньому подиху»; Ф. Трюффо – «400 ударів»; А. Рене – «Хіросіма, моя любов». Фільмам цих режисерів були притаманні імпровізаційність, репортажність, що дало змогу митцям відобразити абсурдність світу, жорстокі закони суспільства, які пригноблюють особистість.

Теоретичним підґрунтям художніх пошуків режисерів «нової хвилі» стала французька інваріація філософії екзистенціалізму, що була репрезентована концепціями Ж.-П. Сартра, А. Камю та С. де Бовуара.

239

ВІСКОНТІ ЛУКІНО (1906-

1976) – італійський кінорежисер, один з яскравих представників європейського елітарного кіно. Характерною особливістю його творчої спадщини є чітко виражена тематична спрямованість. Лейтмотивом усіх фільмів режисера стали теми сім'ї, краси і трагічної самотності, особливості інтерпретації яких були стимульовані евристичним потенціалом біо-графізму митця. Картини Л. Вісконті «Земля тремтить», «Найвродливі-шй», «Рокко і його брати», «Загибель богів», «Смерть у Венеції», «Людей», «Родинний портрет в інтер'єрі» та «Безвинний», незважаючи на стильові розбіжності та часову дистанцію, складають своєрідний цикл. Якщо теми сім'ї і трагічної самотності були об'єктом художнього осмислення багатьох режисерів світу, інтерпретація теми краси стала ознакою творчості Л. Вісконті. Особливості світобачення, специфіка образно-стильового рішення фільмів закріпили за Л. Вісконті титул «першого естета» кіномистецтва.

Характерною особливістю кіномистецтва Франції ЗО–60-х років XX ст. був його постійний зв'язок з процесами, що відбувалися у філософському середовищі. Так, творчість провідних кінематографістів країни (М. Карне, Ж. Ренуар, А. Рене та ін.), які працювали у різні історичні періоди, займали різні естетичні позиції, була стимульована концепціями видатного європейського теоретика А. Бергсона.

Американська «контркультура», яка спиралась на концепції неофрейдизму, ідеї молодіжного бунту, була представлена фільмами А. Пенна «Погоня» і «Маленька, велика людина»;

М. Ніколса «Випускник»; Д. Хоппера «Легкий їздець»; М. Формана – «Політ над гніздом зозулі» тощо.

Значний вплив на американський кінопроцес 60-х років мала література і громадська діяльність Дж. Осборна та Дж. Керуака, що визначила образно-тематичну спрямованість явища «контркульту ри».