Естетичне виховання: історія і сучасність, Детальна інформація

Вивчення логіки розвитку проблеми «естетичного виховання» відкриває можливість прослідкувати ще одну цікаву закономірність, яка безпосередньо пов'язана з феноменом видової специфіки мистецтва. В кожний історичний період функцію естетичного вдосконалення особистості було покладено на конкретні види мистецтва. Так, у добу античності її виконували література і театр; в епоху середньовіччя – архітектура і поезія; Відродження асоціювалося з живописом та скульптурою; Новий час – з музикою та театром. Як бачимо, до XIX–XX ст. у межах видової структури мистецтва функціонує принцип певної гіпертрофії, що не передбачає цілісного естетичного сприйняття світу. Проте поява на перетині двох століть кінематографа (синтетичного виду мистецтва) вирішує цю проблему і стає найефективнішим засобом естетичного (чи антиестетичного) виховання в умовах XX ст.

Третя причина, що вплинула на специфіку естетичного виховання у зазначений період, була, як це не парадоксально, пов'язана з яскравим мистецьким рухом. Він стимулював виникнення великої кількості художніх напрямів, що сформувалися у межах двох методологічних систем: реалістичної та нереалістичної. Ця проблема вже розглядалась у першому розділі навчального посібника, проте питання естетичного виховання вимагає ще раз звернутися до неї.

Складна, але надзвичайно творчо активна ситуація, в якій опинилося мистецтво, у другій половині XIX–XX ст. сформувалася не сама по собі. Вона була підготовлена могутнім процесом, що відбу-

263

вався у галузі філософії і зумовив активізацію ірраціоналістичного напряму, представленого Ф. Шеллінгом, А. Шопенгауером, Ф. Ніцше, А. Бергсоном, 3. Фрейдом та ін. Філософія ірраціоналізму мала безпосередній вплив на художні пошуки нереалістичного мистецтва й зумовила процес його елітаризації.

Основи теорії елітарності, закладені Ф. Шеллінгом, у подальшому були розвинені у роботах його послідовників (концепція розподілу на «людей генія» і «людей користі» А. Шопенгауера, ідея «винятковості митця» А. Бергсона та ін.) і зумовили процес нівелювання ідеї «естетичного виховання».

У зв'язку з цим показовими видаються вислови видатних митців XIX–XX ст. Так, «однією з улюблених ідей Дега була ідея про непотрібність робити мистецтво доступним нижчим класам». А метр сюрреалізму С. Далі запропонував своїм сучасникам і залишив майбутнім поколінням сповідь, що має красномовну назву «Щоденник одного генія». Митець розпочинає його з думки, що за часів Французької революції виникла «ця дурна ... мода, коли всі ... вважали, ніби генії... – це людські істоти, більш чи менш схожі на всіх інших звичайних смертних». Однак, на нашу думку, і цю, й інші ідеї С. Далі відповідно до її тональності слід сприймати як відверте провокування, зумовлене бажанням геніального художника привернути увагу аудиторії до свого мистецтва, «нав'язати» їй свою модель світосприйняття, здійснюючи у такий спосіб своєрідний акт естетичного виховання через сюрреалістичне мистецтво.

Цікавою видається і позиція французької письменниці, представниці школи «нового роману» Наталі Саррот (нар. 1902), яка відверто саркастично ставилася до бажання простих смертних інтелектуально удосконалюватися, про що писала: «І таких... було багато – зголоднілих і немилосердних паразитів, п'явок, які... мусолили сторінки Рембо, тягнули сік з Маларме, передавали із рук у руки «Улісса» чи «Нотатки Лауридис Бригге», поганячи їх своїм огидним розумінням». Але пройде час і вже покрита сивиною Н. Саррот, відповідаючи з екрана телебачення на запитання щодо її розуміння проблеми «естетичного виховання», скаже, що їй соромно і боляче говорити на цю тему, оскільки з-під її пера вийшов «Тропізм XI». Треба схилити голову перед людиною, яка самотужки намагається збагнути світ Джойса і Маларме. У цьому вислові французької письменниці простежується цікава думка про необхідність у самовихованні та самовдосконаленні, що перегукується з відомим афоризмом Сократа, з якого ми починали аналіз цієї проблеми.

ЛІТЕРАТУРА

Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., '1976.

Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

Волков И. Ф. Творческие методы и художественные

системы. – М., 1989.

Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.

Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

Кучерюк ^. Ю. Социальные функции искусства //

Эстетика. – К., 1991.

Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. //

Історія світової культури. – К., 1994.

Мазепа В. И. Художественная реальность в составе

культуры // Искусство: художественная реальность и

утопия. – К., 1992.

Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До

поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна

думка. – 1993. – № 3.

Панченко В. Ґ. Мистецтво в контексті культури. –

К.,1998.