Мораль і спільноти, Детальна інформація

Насамперед, вона включає фундаментальні норми й правила, що регулюють вихідні ситуації людських взаємин і житгсустрою, наявні за будь-яких соціально-історичних умов. Починаючи вже з первісної епохи історії людства утверджуються певні норми відносин між батьками й дітьми (що можна вважати взагалі одним з вихідних пунктів моральності: перші палеолітичні поховання — поховання дітей), старшими й молодшими, здоровими й хворими тощо. Впродовж усієї історії в найрізноманітніших людських колективах схвалюються, як правило, такі моральні якості, як співчуття, підтримка слабких, дружня приязнь, правдивість, ввічливість та ін.; відповідно здебільшого засуджуються брехливість, зрадництво, брутальність, жорстокість тощо.

Узагальненими регулятивами людської поведінки є заповіді різних рели-ій, принципові відмінності між якими саме підкреслюють єдність у розумінні ряду визначальних моральних норм. Як християнство, так і іудаїзм, буддизм та інші релігії заповідують людям не вбивати, не красти, не чинити перелюбу, не говорити неправди, не бажати власності іншого. Багато в чому подібні або перегукуються і більш високі, такі, що потребують особливої духовної роботи, заповіді любові, співчуття, самозречення, висунуті названими релігіями.

Ще одним елементом загальнолюдського постають спільні психолого-антропологічні передумови моральних переживань і свідомості. Кожна людина здатна відчувати сором або докори совісті, усвідомлювати свій обов'язок і відповідальність, співчувати іншим людям. Незалежно від того, чи буде реалізована ця здатність у тому чи іншому конкретному разі і який саме історичний і культурний зміст буде втілений завдяки їй, — сама її наявність уже визначає певну спільність обріїв людської моралі.

Нарешті, важливо, що в процесі розвитку і спілкування нагромаджується певний моральний досвід, який набуває загальнолюдського значення. Розв'язуючи ті чи інші моральні проблеми, досягаючи своєї мети або зазнаючи поразки, люди й суспільства здобувають безцінний досвід, що зрештою робить більш витонченими й свідомими їхні переживання, позбавляє їх наївності, додає обачливості їхнім практичним рішенням. Елементами цього досвіду стають революції й духовні зрушення, успіхи й трагедії.

Запитання

- Чому етика вимагає віддавати пріоритет — праву родича чи праву людини? На якій підставі?

- Що означає здатність моральної норми до універсалізації?

- Що таке «золоте правило» моральності й чого воно вимагає від людини?

- Як, виходячи із засад загальнолюдської моральності, Ви могли 6 обгрунтувати свій обов'язок перед власною локальною спільнотою?

- Як впливає на мораль соціальна диференціація суспільства?

- Чи має особистість право вибору в установленні своєї національної ідентичності? Ваші аргументи за чи проти.

- Чи має, на Вашу думку, сенс поняття національної відповідальності?

- Які основні моральні риси властиві українській національній культурі?

- Які основні елементи загальнолюдського змісту моральності?

- Чи існує прогрес у галузі моральної культури людства? Обгрунтуйте свою позицію.

Рекомендована література

Апель К.-0. Етноетика та універсалістська макро-етика: протиріччя чи доповняльність // Єрмолен -ко А. М. Комунікативна практична філософія. К., 1999. С. 355—371. Бочковський О. Вступ до націології. К., 1998. 144 с. , Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. К., 1993. 126с. Козловскч П. Этика капитализма. Эволюция и общество: Критика социобиологии. СПб., 1996. С. 7—84. Макінтайр Е. Чи є патріотизм чеснотою? // Сучасна політична філософія. К., 1998. С. 524—543.

Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. К., 1959. Т. 3. С. 15—73. Рікер П. Навколо політики. К., 1995. С. 149—161. Сміт Е. Д. Національна ідентичність. К., 1994. 224 с. Українська душа. К., 1992. 128 с. Федотов Г. П. О национальном покаянии // Федотов Г. П. Судьба и грехи России: Избр. статьи по философии русской истории и культуры: В 2 т. СПб., 1992. Т. 2. С. 41—49. Феномен української культури: методологічні засади осмислення. К., 1996. 478 с. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. К., 1992. С. 17—23. Шлемкевич М. Загублена українська людина. К., 1992. 168 с.