Життєвий і творчий шлях Юрія Федьковича, Детальна інформація

В задушливій атмосфері гніту, не бачачи підтримки з боку буржуазної інтелігенції, письменник впав у відчай та зневіру і вирішив назавжди відійти від літературної діяльності. 1876 року він переїхав до Чернівець і на багато років замкнувся у чотирьох стінах своєї хати, усунувся від активного громадсько-культурного життя. Було йому дуже важко, “велика тяж… серце давила” (С. Воробкевич). Часто роздумував над долею своїх віршів, що розгубилися десь по редакціях віденських, львівських, чернівецьких газет.

На схилі життя Федькович відновив літературно-творчу діяльність. У 1885 році він став редактором газети “Буковина” і надав їй демократичного спрямування. На сторінках цієї газети від 16 травня 1886 року були надруковані такі знамениті рядки: “Ми мусимо раз і назавжди покинути наш смішний і для нас пагубний сепаратизм, ради котрого ми в закутку й відділено дотепер жили, як якась нова, себто якась “буковинська нація”, і мусимо починати жити якоби одним духом і одним тілом з прочим руським народом”.

1886 року в Чернівцях було відзначено 25-річчя літературної діяльності письменника.

Останні роки життя Федьковича позначені напруженою працею. З-під пера поета вийшли оригінальні вірші “До ліри”, “Наші старі”, “На Новий рік”, “До наших румуні заторів”, нові редакції драматичних творів. Та важкі умови життя підірвали здоров’я письменника. Висловлюючи своє останнє бажання, Федькович писав: “Любляче серце і ніжні руки прошу посадити на гробі та навколо нього ялинку, рожі і барвінок, щоб мило було спочити. В головах класти мені не хрест, а ялину! Хрестів у своєму житті я мав досить”.

11 січня 1888 року навіки затихло втомлене серце буковинського співця. Селяни-гуцули гірко оплакували “свого батька Федьковича”.

Список використаної літератури:

1. П. К. Загайко “Вивчення творчості Юрія Федьковича”