Творчість Володимира ВИННИЧЕНКА 1902-1920 рр. у генетичних і типологічних зв’язках з європейскими літературами, Детальна інформація

Та що С.Єфремов й І.Франко, коли й сам М.Євшан (як було сказано - ідеолог модернізму), визнаючи цілком закономірними і благодатними для української літератури її творчі контакти з сучасними європейськими літературами, разом з тим, сумно іронізував з приводу примітивного “телячьего восторга” та сліпого копіювання чужих зразків: “...з другого боку, треба ствердити, що всі майже наші екскурсії в “Європу” були нещасливі та схиблені. Ми або губились там цілком, або, коли вертали назад, то не з чимсь дійсно цінним, а більше з відпадками багатого стола і старалися в себе вмовити, що дійсна “Європа”, дійсна культура куди богатша від нашої “питомої”. В обох випадках очевидно, ми виходили як найгірше. З одного боку наші “яничари” тратили вповні розумінь, народної душі і літератури, навчилися гулюкати на своїх Коцюбинських, Стефаників, Українок чи Кобилянських як на провінціалів, протиставляючи їм елеганцію якого-небудь сутеринового літерата з “Європи”, - з другого ж боку наші “просвітителі” насильно почали імпортувати чужу тандиту, не уміючи орієнтуватися серед дійсно цінних добутків західної культури, та вмовляти в публику, що се “первий сорт”. А взагалі, для одних і для других українська література була панною в “короткій сукенці”. Хотячи зробити її тільки рафінованою, учили її всяких штучок з літературного “півсвітка” Європи.

... Отже, головна річ в тім, щоб, заходячи в тісніші зносини з чужими літературами, не затрачувати оригінальних прикмет своєї і не примушувати її надягати на себе чужі їй костюми - хоч би й які вони були принадні,- щоби замісць скріплення рідної літератури елементами чужих течій не вносити розлад на отрую”.(14)

Це надзвичайно важливе застереження було висло М.Євшаном у 1912 році, коли в українському літературному житті помітними стали й деструктивні явища, що виглядали як зворотній бік “інтернаціоналізації літературних уподобань та