Олена Теліга – “поетка вогненних меж” Д.Донців, Детальна інформація

“Неперевершеним архитвором” назвав поезію “Вечірня пісня” В.Державин.

Лірична героїня поезії ніжна і вразлива, щира і щедра, романтична і водночас сильна. Вона тонко відчуває настрій і стан іншої людини. Тільки така жінка може все пережити своїм коханим назвати – “каміння жорстоких днів”, побачити в його очах “полум’яне пекло”. Тільки така жінка простягне долоні, аби прийняти в них зібрані на тяжких життєвих дорогах гнів і ненависть чоловіка, підтримати його, такого стомленого в цю хвилину, але й тепер – “найміцнішого”. Вона знає, що втома ця хвилинна, але саме зараз чоловікові так потрібні спокій, ласка, поцілунок теплий і м’який, мов дитячий сміх. А завтра – завтра знову бій. Вона проведе свого коханого і подарує йому свій поцілунок, але вже не теплий і м’який, а гострий, як ніж, цілунок-зброю.

Жінка, вважає авторка, повинна бути не тягарем для мужчини, а його спільником у боротьбі, не підтинати міць чоловікові, а надихати його на дії. Вірш має особливу композицію. Вступна частина елегійно-любовна, сповнена спокою, ніжності, ласки, турботи. А за цим – усвідомлення необхідності боротьби, готовність пожертвувати спокоєм, сімейним затишком заради великої і світлої мети.

Ще немає зовнішньої дії, але є розвиток думки, почуття, точніше, передбачення того, що буде:

Та завтра, коли простори

Проріже перша сурма –

В задимлений чорний морок

Зберу я тебе сама.

Особливість поезії Теліги в контрастності образів: крик і мовчання; уста ніжні, теплі і уста рішучі, як вистріл,тверді, як лезо меча; поцілунок м’який, мов дитячий сміх, і поцілунок гострий, як ніж.

“Вечірня пісня” – поезія-відкриття, де кожен новий рядок, новий образ доповнює, розширює рамки сказаного. “Це геніальна синтеза тематики любовної і громадської” (В.Державин).

“Сучасникам”. Це звернення, заклик до людей жити повнокровно, як живе лірична героїня “у святім союзі” болю і радості, сміху і ніжності, мужності і холодної зливи, з вітром і сонцем. Теліга протестує цим віршем проти сірості життя. Образи вогню, води, вітру традиційні в нашому фольклорі та художній літературі. Вони символізують буремність, неспокій, прагнення чогось незвичайного, небуденного і водночас очищення, оновлення. Цим образом послуговується Теліга.

Заметемо вогнем любові межі,

Перейдемо убрід бурхливі води;

Думки мов не роздмухані вогні;

У нас душа-криниця, із якої ви п’єте.

У поезіях “Танго”, “Козачок” пульсує радість, молодість, повнота життя, де танок – справді безжурний. Тут слово “танок” ужито, аби підкреслити: життя – це зовсім не безжурний танок. Це слово заперечує поняття, яке воно називає.