Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації, Детальна інформація

До останніх літ Гетьманщини, до часів зруйнування Запорозької Січі та до часів заведення нових московських порядків в Україні належить своїм змістом поема «Невольник». Оповідання розпочинається від тієї хвилини, коли в Україні «веселі і вольнії пишались села». Проживали тоді в одному хуторі старий козак і двоє діток — Степан і Ярина. Одної неділі старий козак прикликав до себе Степана й відкрив йому тайну, що він, Степан, не є його сином та що Ярина не сестра йому. Коли вбили Степанова батька та коли вмерла його мати, він узяв його до себе. Ніщо не стоїть на перешкоді йому одружитись з Яриною. Тільки поки що треба, говорив старий козак, піти Степанові на Січ, набратися козацького звичаю, пізнати козацьке життя. Старий козак дав Степанові свою зброю і вирядив на Січ. Плакала Ярина, ведучи коня за поводи, а старий батько, йдучи поряд, навчав,

Як у війську пробувати,

Старших шанувати,

Товариство поважати,

В табор не ховатись.

П'ять літ не вертався Степан. П'ять літ тужила Ярина й чекала його. Коли вже задумувала вступити в черниці, почула разом зі старим батьком, як на вулиці кобзар співав думу про сироту Степана, якого турки забрали в полон, а коли хотів утікати до нерідного батька й нерідної сестри Ярини, очі йому випалили залізом. Ярина впізнала Степана. Поема кінчається вінчанням Степана й Ярини.

Окреме місце займає в поемі оповідання Степана про руйнування Січі та про новий московський лад в Україні.

В Орській кріпості 1848 р. постала поема «Чернець». Чудово схопив і відтворив Шевченко в цій поемі дух давніх часів, коли воля «розвернулася весела» та шовками й оксамитами стелила шляхи. Головну увагу присвятив поет постаті Семена Гурка-Палія, описуючи хвилину його прощання зі світом перед вступом до монастиря — Межигірського Спаса — та його побут (зрештою, незгідний із історичною дійсністю) у тому монастирі серед приписаних молитов та споминів, що з непереможною силою захоплюють його думки. Палієві пригадується його побут на Січі, ввижається постать гетьмана Мазепи, завдяки якому опинився він у Сибіру, стає перед очима усе життя:

І в келії, неначе в Січі,

Братерство славне ожива,

А сивий гетьман, мов сова,

Ченцеві зазирає в вічі...

І старець тяжко заридав,

Читать писаніє покинув,

Ходив по келії, ходив,

А потім сів і зажурився:

«Для чого я на світ родився?

Свою Україну любив?»

До утрені завив в дзвіниці

Великий дзвін. Чернець мій встав,

Надів клобук, взяв материцю,

Перехрестився, чотки взяв...

І за Україну молитись

Святий чернець пошкандибав.

Молитвою за Україну чернечим життям велів Шевченко Палієві відпокутувати гріх за Полтаву й дав йому змогу очиститися.

3. Суспільні та політичні поеми Шевченка. Найбільшу вагу для українського національного життя мають ті поеми Шевченка, в яких він вогненним словом ударив на кривдників народу, - на панів, царів, тиранів, «розпинателів народних». Зродились вони під впливом страшного образу народного горя й народної кривди, який кинувся поетові у вічі, коли він після звільнення з кріпацтва відвідав Україну. Поет виступив із голосним протестом проти соціального й національного поневолення. Цей протест, ця сміла критика «темного царства» були головною причиною його ув'язнення. Більшість цих поезій 1843 - 1847 рр. зложилася в альбом «Три літа», який відібрали у Шевченка в часі його ув'язнення й який пролежав в департаменті поліції до 1906 р., коли передано його чернігівському музеєві Т. Шевченка. Ввійшли сюди між іншими: «Три літа», «Розрита могила», «Чигирин», «Сова», «Сон» («У всякого своя доля»), «Хустина», «Єретик», «Сліпий» («Невольник»), «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «Посланіє», «Холодний яр». Цей альбом є вершиною натхненного слова Шевченка як національного українського поета. Свої ясні, устійнені погляди на суспільні й політичні відносини в Україні висловив він найвиразніше в тому часі передусім у поемах «Сон», «Кавказ», «Посланіє». Поема «Сон» (1844 р.) — це політична сатира. Поет дає опис фантастичної подорожі з Києва до Петербурга, яку відбув уві сні. Поему написав під враженням свого побуту в Україні, в часі якого він бачив жахливу дійсність життя. Поет летить у сонних мріях за совою понад землею, прощається з Україною і бачить прекрасний образ світанку:

...Дивлюся — аж світає,

Край неба палає;

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає;