ВАСИЛЬ СЛАПЧУК, Детальна інформація

Переважно В. Слапчук говорить про речі, які всім відомі; про “банальні речі” говорить поет, але він не боїться видатися “банальним”, знову і знову повертається до давно б здавалося відомого. Чимось його ліричний нагадує мені сліпого Шевченкового кобзаря — Перебендю. А то й швидше мандрівного філософа нашого — Грицька Сковороду: “Моя розмова стосується лише людинолюбних душ, чесних станів і благословенних видів промислів, які не суперечать Божому й людському законові, а складають плодоносний церкви, ясніше кажучи, суспільства сад, як окремі частини складають годинниковий механізм”. Звідси у поезіях В. Слабчука певна простота (не спрощеність!), прозорість думки, діалогічність побудови:

Зустрічний: дай Бог здоров’я!

Вітик: навіки.

Зустрічний: як поживаєте?

Вітик: щоб і ви так поживали.

І пересварився Вітик таким чином

із усіма односельцями.

(“П’ять історій про те…”)

Звичайно, ця ненав’язливість Слабчукових поезій сьогодні є його позицією. І як кожна позиція, вона може відштовхувати, якщо людина внутрішньо не готова її прийняти. Але на її користь говорить те, що сам поет не абсолютизує її, не робить з неї “фетиша” своєї поезії і світогляду загалом. Він вистраждав її, він має на неї право. А ми не маємо морального права заганяти поета в “прокрустове ложе” власних естетичних амбіцій ї бачень.

Слапчукове “трикнижжя” вирізняється ясністю і якістю поетичного письма. Але така вже здатність людини до порівнянь, тим більше, коли автор пропонує читачеві певний вибір. Як на мене, друга книга “Малювання в темряві” дещо блідіше виглядає від першої і третьої. Не гіршою, а саме блідішою. Можливо автор несвідомо спровокував таку оцінку, відавши перевагу в цій книзі описово-елеґійному, а не контрастно-метаформичному елементові. Хоча в цілому вона залишає враження тонкої, майстерної інкрустації без недоречних в даному конкретному задумові барокових форм.

Світле і чисте письмо поезій В. Слапчука. Попри певне трагічне обрамлення окремих тем, його поезії сповнені надії у Людину. Слапчук дуже тактовний у слові, він дуже ніжний у слові що однак не заважає йому залишатися мужнім і твердим у переконаннях:

Він з’явився,

але ніхто не спитав:

хто ти?

Коли він залишив їх,

ніхто не спитав:

де він?

Тому то й пісня ця

не про нього,

а про тих,

що зосталися.

(“Пісня чоловіків” із зб. “Крилатий чоловік”).

Можна говорити ще довго про поезію В. Слапчука, але краще слухати її, читати вголос і міркувати про поета, “мовчання якого у слові не поміщається”…

Використана література:

Літературна енциклопедія. В 4-х томах. – К., 1994.

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

PAGE