Андрій Малишко, Детальна інформація

І встане жито молоде —

То й будем сина зустрічати...

(«Проводи»)

До другого роду належать твори, в яких складники народної пісенної творчості підпорядковані оригінальному задуму автора. Вони не розтоплені до кінця в горні творчого мислення поета, але й не випадають, як чужорідні тіла, з образного, стильового, мовного литва його поезії:

Забіліли сніги у дубовій діброві,

Голубого узору на вікнах сліди.

Не затримуй мене на останньому слові,

Попрощайся як треба і в путь проведи.

(«Забіліли, сніги у дубовій діброві.,.»)

Можна виявити безліч подібних випадків, коли той чи інший пісенний зачин, постійний епітет, традиційно-фольклорне порівняння вибудовують Малишків твір. Буває, що й мелодія народної пісні підказує поетові ритм і розмір вірша, як-от, наприклад, у будові наступної строфи чути пісню «Гей, наливайте повнії чари...»:

Гей, за Десною люди веселі,

Сонце встав над борами.

Там же богунці коней сідлали,

Ставши на ніч таборами.

(«Богунська четверта»)

Третю категорію складає, власне кажучи, більшина поезії Малишка, тобто його інтимна лірика, балади, поеми, народнопісенна основа яких захована, як підвалини під ґанками та галереями, під індивідуально-поетичною архітектурою:

Лежу я в Мораві на сивім схилі,

Дзюрчить у ногах горяний потік.

Далекі мої, незабутні, милі,

Мені тут лежати судилося вік.

У касці моїй ночують тумани,

В АХО в нас тій касці знають число,

Із серця мого крізь чотири рани

Зелене, колюче жито зросло.

(«Сини»)

Оці рядки видаються найбільш малишківськими. На перший погляд, нічого пісенного в них немає. Навпаки, розмовна інтонація дольника, абревіатура, яка натякає на бухгалтерське, а не на філософське число, суперечать пісенному ладу. Та все-таки в цих строфах угадується дивовижна мелодика, яка підносить сувориіі малюнок солдатського безсмертя у сферу співаної балади. «Горяний потік», що дзюрчить «у ногах», споріднює образ могили радянського воїна а могилою козака, який «звелів собі посадити у ногах калину». Фольклорне слово «судилось», «чотири рани», які символізують чотири літа війни і «чотири годочки» очікування милого, «жито», яке є давнім слов'янським образом життя і яке має тут народний епітет («зелене»), і Малишків епітет («колюче») —все це у взає-модії з точною пластикою, і урочистою ритмікою вірша справляє враження героїчної пісні. Не співаєш, але, читаючи, відчуваєш бажання співати її.

Читання Малишка майже завжди веде на покордоння поезії і пісні, збуджує музикальний настрій. Навіть там, де поет свідомо намагається писати в розповідній манері, створюється ілюзія пісенності, схожа на ілюзію руху в картинах живопису:

Як зараз бачу: з-за ріки

— Дві кручі, наче маяки;

Одна зелена, чорна друга.