Балади, Детальна інформація

Шевченко не лише переймає з української історичної пісні та літератури величні образи минулого. Зустрічаємо в нього кілька думок, для нього специфічних. Шевченко, починаючи з перших своїх віршів, не випадково, мабуть, наслідуючи назву народної історичної пісні — «дума», починає говорити про свої вірші, як про «думи», «думки». В них справді поза образами багато думок, ідей, а крім музичності, для віршів Шевченка характерні і надзвичайно вдалі «поетичні формули», віршовані афоризми, в яких часто гостро сформульована думка, ще підкреслена співзвуччями, римою або іншими засобами «інструментації».

Майже немає вірша, де такі поетичні формули відсутні.

Зміст поетичних формул Шевченка виразно концентрується коло кількох основних думок-понять. «Слово», «Правда», «Слава» — три основні поняття, якими пройняте усе поетичне думання Шевченка. «Слава» — для Шевченка — це вся традиція народу, все його минуле, що в собі живе і може ожити для цілого народу. Бо «все гине — слава не поляже», це «святая слава», і Шевченко вірить:

«І забудеться срамотня давняя година,

і оживе добра слава, слава України!

І світ ясний, невечірній, тихо засіяє!»

«Слава», що може ще ожити, — про неї мріяли й інші українські романтики. Але в Шевченка «Слава»зв’язана з тією вічною «Правдою»(або «правдою і волею»), що для нього в кожному разі лежить у будучим. Бо й про українське минуле ніхто з романтиків не відважився сказати стільки гірких слів, як Шевченко. А в сучасності: «Скрізь неправда, де не гляну»; «Розбійники людоїди правду побороли»; Шевченко сам «карається»«за правду на світі».

Різноманітне розуміння вкладали та вкладають у Шевченкові образи та поняття. І це не диво — як поет він і не міг сказати цілком ясно те, що мусять сказати політики, але одно було засновком усіх його образів та думок, понять про «Правду», «Волю», «Славу», в ім’я яких він «став... на розпутті... Ієзекіїлем» — уявлення про Україну та український народ, як про живі цілості, колективи, особливості в сім’ї народів та держав; і «сон», але вже не «смерть»України для нього — не втрата звичаїв та навіть мови (як син села, він добре знав, що такої втрати немає, та почував, що вона не загрожує), а лише політичне поневолення Російською державою та царизмом. Ця думка, висловлена Шевченком лише кілька разів, цілком поривала з українською традицією російського патріотизму 18 — 19 ст. і забезпечувала Шевченкові місце не лише в історії літератури, а і в історії української політичної думки.

PAGE