Структурно – семантичні особливості афоризмів у мові поезій Т.Г.Шевченка, Детальна інформація

*

Людей у ярма запрягали пани лукаві.

*

Латану свитину у каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих. (“Сон”)

Хочеться подякувати Т.Г.Шевченкові, за те, що він підняв дух кріпосної України цими образами, не зупинився перед зухвалою політикою національного гноблення, писав про те, що заборонялося, був борцем за щастя й волю народу, у своїх поезіях ще глибше загострював різницю таких афоризмів. Такі афоризми стали ознакою художньої якості мови, зброєю в руках поета, близькою і зрозумілою для покріпаченого люду.

Слід відзначити, що багато в творах Великого Кобзаря повчальних, або логічних афоризмів, які в наш час використовуються, як прислів’я, які народ ніколи незабуде, тому що його слова – це слова народу України. Під логічними афоризмами ми розуміємо такі словесні комплекси, що конденсовано й стисло у формі повчання, настанови, подають певну думку, поняття. Вони побутують у мові поезій Кобзаря на базі простих чи складних речень. Логічні афоризми Т.Шевченка показують нам, що українці повинні бути більш впевненими в собі, розбірливими, чесними, вірити в удачу, не бути ледачими, тому що риси українського народу – сила, щедрість, великий розум, точність:

*

Береженого Бог береже (“Назар Стодоля”)

*

Гроші мур ломають (“Кавказ”)

*

І слово із уст апостола святого

Драгим єлеєм потекло.

*

Встане правда! Встане воля! (“Кавказ”)

*

До нас в науку! Ми навчим почому хліб і сіль почім

Таким чином, у поетичній мові “Кобзаря”, виділяємо 2 основні різновиди афоризмів – образні й логічні. У них закодовано певну інформацію на основі лінгвоконцептів “людина”, “народ”, “воля”. В залежності від смислового навантаження, вони можуть співвідноситися з простим або складним реченням.

Афористичні якості Шевченківського слова досить багатогранне явище; саме цими засобами художник розвиває й демонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живій народній мові. Афористичне його багатство вражає читача, хоча часто прямо ним і не усвідомлюється, сприймається інтуїтивно. Словом так гнучко модифікується всілякі відтінки переносного значення, що воно здається безмежним у своїх можливостях. Геніальна майстерність поета спирається на невичерпні поклади народної лексики. Спосіб вживання афоризму на контекстуальному фоні може зробити його художнім засобом. Перехід слова до іншої частини мови надає йому нової семантико – стилістичної якості, експресивно забарвлює.

І як висновок, я хочу сказати, що геній Шевченка належить до тих чудодійних сил, які використовують слово у всіх його можливостях. Афоризм у нього – не проста форма, а складна організація, невичерпна за своїми потенціальними властивостями. Шевченкове слово може не тільки подвоювати чи потроювати свою афористику, свої стилістичні якості, воно може варіювати всіма барвами, яких вимагає від нього поетичний задум. Найпростіше у мовній практиці Шевченка є разом з тим найскладнішим. Його творчий геній розкриває афоризми до самого дна, що ми намагаємося осягнути з позицій сьогодення.

Література

В.С. Ващенко “Мова Т.Шевченка”,

К., Харків, 1963.

В.С. Калашник Структурно – функ-

ціональні різновиди

афоризмів Культура

слова. – К.,1989.

Т.І. Манякіна Логіко – семантична