Життя і творчість Юрія Дарагана, Детальна інформація

Кому однаково цілунки,

Удари рани і вино...

Водно – густі червоні трунки,

Та кінь на руки на стегно!

Так пишно вмерти, ясно жити!

Ось білий Либідь – все вперед...

І раптом стрілами промитий,

Паде в зелений очерет.

Прага 2. ІІІ. 1924.

Юрій Дараган, як і Євген Маланюк, був нетільки щирим прихильником таланту молодого Т. Тичини, а й ревним пропагандистом його творчості, що робила великий вплив на тогочасну поетичну молодь. Отож при вивченні поезії Ю. Дарагана не слід забувати про часом дуже глибинний, навіть приховуваний , а інколи й одверто показаний зв’язок з ритмічною вивершеністю віршів автора „Сонячних Кларштів”.

Він одним із перших українських поетів в еміграції звернув увагу на призабуті старокиївські сторінки. Вірші „Похід”, „Київ”, „Милуніа”, „Свати”, які спочатку він надрукував у „Веселці” не тільки мали художню цінність, але й стали певним зачином розробки цієї теми продовженої іншими авторами.

Окрему сторінку творчості Ю. Дарагана явила собою поема „Мазепа” (1924) у якій він спробував відтворити величину і трагічну сторінку часів Полтавської битви 1709 року.

До речі Юрій Дараган крізь усе своє життя поряд з українським проніс грузинське слово. Отже згодилося б сказати про тему Кавказу в поетовім доробку. Якими дорогами не водило б його емігрантське життя, Кавказ весь час являвся йому на очі, полонив душу:

Де зазирають в прірву скелі,

Де, як поема, барвний світ,

Над сном, маленької оселі –

Мов стрічка, сигній оксамит.

І тільки гук прудкої річки,

Та дикий спів із верховини,

То з мінарету тужно кличе,

Старий і сивий муедзин.

Незнало, десь згорає сонце,

Прозорий день вже спопелів...

Зникають ніби в ополонці.

Намистах молдовських снів.

Можна думати, що кавказька тема розкоренилась би в Дарагановій поезії урізнобіч, якби не таке коротке життя. Він тільки но виходив на дорогу, вглядався у літературні далі, але найчастіше лише вглядався бо досягти їх, йти до них не було сил. Хвороба немилосердно точила поетове тіло, вбивала усі надії. Помер поет 17 березня 1926 року від туберкульозу.

Спадщина Юрія Дарагана котра як бачимо , сктністю своєї художньої справжності переживає час пробивається на білий світ більш як із півстолітніх ув’язнень, щоб прорости на рідному грунті. Що ж у ній зерна добірні – вони проростуть.

Як луна загубленого раю –

На дзвіниці відгукнувся дзвін,

І зірвалась біла – біла зграя,