Любовна лірика Ліни Костенко, Детальна інформація

Це дуже цілісна історія кохання. В ній є початок , розвиток і завершення. Вона закодована у 8 – рядковий текст. Сприйняти поезію – це “розгустити”, декодувати спресовану в ньому художню інформацію. Що й спробуємо зробити.

Спочатку дізнаємося про силу кохання. Вона, лірична героїня, “тяжко відболіла ним.” Кохання принесло багато болю і страждання. Емоційна напруга була такою високою, що зараз, коли вона вже певною мірою пригасла, все ж залишилася у пам’яті “ як марення, як сон”. Психологічно точно відтворено зародження любові – вона з’явилася не зразу, а поступово і не контролювалася розумом.

Кохання уже перейшло свій апогей. Але воно ще живе “тлінно” (“Любові усміх квітне раз, ще й тлінно” , - П. Тичина). Воно пригасає, навіть зникає у буднях. Проте щомиті здатне спалахнути. То звична форма його жевріння у часі. Поезія чудово відтворює цей стан. Лірична героїня готова до розлуки. В якийсь дуже буденний момент (“Будень”) їй здається, що прощання відбудеться легко, без болю. Проте це не так, бо саме в момент прощання ледь жевріюче, пригашене буднями почуття знову спалахне з певною силою, і тоді відкриється біль утрати, біль одинокого існування без любові, без Нього.

І як ми будем , як тепер ми будем?

Такі вже рідні і такі чужі.

Звертає на себе увагу виняткова вражальність фрази “І як ми будем, як тепер ми будем ? ” у якій розпачливість інтонації абсолютно згармонізована з розпачливістю змісту. Фраза “ такі вже рідні і такі чужі” навдивовижу точно і ємко виражає почуттєвий стан двох людей, які переживають кохання у його “тлінній”, згасаючій стадії: вони “вже рідні”, бо любов зріднила їх, але в той же час , зі згасанням почуття, вони все більше відчувають у своїх почуттях холод відчуженості. І справді – дивовижна вона майстер слова, Ліна Костенко.!

Але якби поезія і завершилася цими двома рядками, то ми мали б ще одну, блискуче зроблену ліричну мініатюру на банальну тему “ любов – прощання” Банальність ця муляла б, їй не можливо було б приховатися навіть за філігранною майстерністю Ліни Костенко.

Третя строфа вносить в цю тему нетрадиційний мотив , який знімає відчуття банальності теми:

Ця казка днів – вона була недовгою.

Цей світлий сон пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею! -

воно лишилось на усе життя.

Поетична розповідь про згасання почуття перетворилася у світлий гімн любові. Любов, хай навіть така, що приносить біль (а чи можливе справжнє кохання, яке б не супроводжувалося душевним стражданням?!) – це все одно “казка днів”,” світлий сон” у житті ліричної героїні. Вона облагороджує існування людини в цьому світі, стоячи “тихим сяйвом” над її долею.

Якщо ж тексти окремих поезій Ліни Костенко не можна розгорнути в цілісній історії, то вони вирізняються іншою, не менш привабливою якістю, а саме: навіюють певний настроєвий смисл, який легко входить у свідомість, як, буває, входить, і залишається, і починає звучати в тобі прекрасна музична мелодія. Ось одна з таких ліричних мініатюр, що наділена сильною сугестивною здатністю:

Осінній день березами почавсь.

Різьбить печаль свої дереворити(.

Я думаю про тебе весь мій час.

Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на “ви”.

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи.

Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.

Мініатюра досить складна за своєю поетичною технікою. Елементи пейзажу навіюють “осінній ” настрій, надають творові відповідної емоційної тональності. Поезії оповита серпанком таємничості ,якоїсь недомовленості. Все це притягує до себе, зачаровує, збуджує увагу та почуття. Прекрасною мелодією звучать такі одверті , такі інтонаційно виразні слова:” Я Вас люблю, о як я Вас люблю!”

Любов для Ліни Костенко – почуття світле. Недарма поезія, у якій йдеться про закоханість сiмнадцятирiчної дiвчини, названа "Свiтлим сонетом". Дівчина сумна, бо на її кохання хлопець не відповідає взаємністю. Так, вiрш "Свiтлий сонет" присвячений першому в життi сiмнадцятирiчної дiвчини коханню. Правда, кохання це нещасливе. Але це не страшно, бо:

   Це ще не сльози - це квiтуча вишенька,

   що на свiтанку струшує росу.