Діяльність суду і прокуратури України по забезпеченню законності правових актів місцевих органів влади в період з 1945 по 1991 рр.(історико-правові аспекти), Детальна інформація

Так, органами прокуратури Волинської області протягом 1955 року було винесено більше 230 протестів на незаконні рішення місцевих органів влади [8, 25].

Протягом 1956-1958 рр. судами Волинської області було розглянуто 156 справ щодо незаконних рішень місцевих органів влади та про притягнення до відповідальності посадових осіб за зловживання службовим становищем.

У 1959-1960 рр. місцеві органи влади допускали випадки прийняття незаконних рішень. Так, у 1959 р. було опротестовано184 правових актів, які суперечили чинному законодавству. Судами області було розглянуто 162 справи, які стосуються незаконності актів місцевих органів влади та їх посадових осіб.

Наприклад, 28 березня 1959 р. Хобултівська сільська рада прийняла рішення, яким зобов’язала правління колгоспу нараховувати двом черговим по сільській раді по 30 трудоднів на місяць. Перевіркою рішень виконавчих комітетів сільських рад та сесій сільських рад встановлено, що окремі з них прийняті з порушенням закону. Так, Березовська сільська рада своїм рішенням від 26 січня 1959 року заборонила громадянам, які мешкають на території сільської ради, продавати ВРХ в інші сільські ради, а продавати лише у свій колгосп [9, 54].

Таким чином, у період з 1951 по 1960 рр. судами Волинської області було розглянуто 455 справ на незаконні рішення місцевих органів влади та їх посадових осіб. У зв’язку із створенням наглядових судових інстанцій у цей період було оскаржено в порядку нагляду 38 справ, з яких 26 – задоволено, а 12 – залишено без змін.

Що стосується діяльності прокуратури у зазначений період, то потрібно зауважити, що 24 травня 1955 р. було затверджено Положення про прокурорський нагляд у СРСР. Раніше не було спеціального законодавчого акта, який би регулював організацію і діяльність прокурорського нагляду. Це Положення не тільки поновило демократичні принципи організації і діяльності прокуратури, а й розширило права прокуратури, врегулювало діяльність її ланок.

Положення про прокурорський нагляд покладало на органи прокуратури нагляд за правильним і однаковим застосуванням законів СРСР, союзних і автономних республік, регламентувало централізований устрій прокуратури. За Положенням органи прокуратури на місцях мали здійснювати нагляд за законністю, незалежно від впливу місцевих органів влади, і підпорядковувалися тільки Генеральному прокурору. На останнього покладався вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма міністерствами і підвідомчими їм підприємствами та службовими особами, а також громадянами СРСР.

У період з 1951 по 1955 рр. прокуратурами Волинської області було винесено 938 протестів на незаконні рішення місцевих органів влади та 714 протестів на протиправні дії посадових осіб державних органів.

Протягом 1959-1960 рр. місцеві органи влади допускали випадки прийняття незаконних рішень.

Перевіркою рішень виконавчих комітетів місцевих рад встановлено, що окремі з них прийняті з порушенням закону.

Так, Березовська сільська рада своїм рішенням № 2 від 26 січня 1959 року заборонила громадянам, які мешкають на території сільської ради продавати худобу в інші сільські ради, а лише в свій колгосп [9, 54].

Усього за період з 1951 по 1960 рр. прокуратурами Волинської області було винесено 1586 протестів на незаконні рішення місцевих органів влади і 1364 подання на протиправні діяння посадових осіб цих органів.

Місцевими органами влади у період з 1961 по 1970 рр. були обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські Ради народних депутатів трудящих. У цей період було прийнято ряд правових актів союзного і республіканського значення, покликаних удосконалити роботу окремих ланок системи місцевих органів державної влади й управління, наприклад, укази Президії Верховної Ради СРСР про основні права й обов’язки сільських і селищних, районних, міських, районних у містах і обласних Рад, а також закони УРСР про ці Ради. Так, 2 липня 1968 р. на третій сесії Верховної Ради УРСР сьомого скликання було прийнято закони про сільські і селищні Ради депутатів трудящих. 15 липня 1971 р. Верховна Рада УРСР прийняла закони про районні, міські, районні в містах Ради депутатів трудящих [10, 363]. У цих законах розглядалися усі основні питання утворення й діяльності Рад, їх права та обов’язки в різних галузях господарського, соціально-культурного і державного будівництва, послідовне розмежування компетенції між різними ланками Рад.

В Основах цивільного судочинства Союзу РСР та союзних республік 1961 р. була втілена ідея про спеціальну регламентацію позовного провадження, провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, та окремого провадження. Концепцію регламентування трьох видів проваджень у цивільному процесі згодом було прийнято та розвинуто в цивільно-процесуальному кодексі УРСР 1964 р.

У зв’язку з прийняттям низки нормативно-правових актів, які були прийняті в цей період для регулювання діяльності місцевих органів державної влади, було значно розширено функції та повноваження останніх. Відомо, що місцеві ради реалізовують свої повноваження через видання різних правових актів, які часто порушували вимоги законів і суперечили один одному.

Так, лише в 1964 р. судами Волинської області було розглянуто 284 справи про визнання незаконними правових актів місцевих органів виконавчої влади.

Найбільш типовими були випадки, коли виконкоми сільських Рад виносили незаконні рішення про накладення адміністративних штрафів. Наприклад, виконком Ростанської сільської Ради Любомльського району прийняв незаконне рішення про накладення штрафу в сумі 50 крб. на громадянина Сахарука за виготовлення самогону. Досить часто місцеві органи державної влади приймали рішення з питань, які не входили до їх компетенції. Так, рішенням Сенкевичівської селищної Ради було виділено присадибну ділянку громадянину Олійнику під забудову в забороненому місці. Мали місце випадки, коли виконкоми місцевих Рад приймали незаконні рішення про накладення дисциплінарних стягнень [4, 4].

Усього за період з 1961 по 1970 рр. судами Волинської області було розглянуто 1579 справ про незаконність правових актів місцевих органів державної влади.

За 1964 р. прокуратурами Волинської області було виявлено й опротестовано більше 1100 незаконних правових актів, з яких 478 становлять незаконні рішення місцевих органів влади.

Аналіз незаконних рішень місцевих органів влади засвідчує, що незаконні рішення приймаються з таких питань:

рішення, які не входять до компетенції місцевих рад. Так, виконавчий комітет Дубівської сільської ради Ковельського району прийняв рішення про те, що громадяни Кисляк, Микитюк та Кузьмук, які самоправно зайняли землю під городи понад норму, повинні весь урожай з цих земель зібрати і передати Дубівській школі [4, 3];

рішення про накладення дисциплінарних стягнень;

незаконні рішення про накладення адміністративних стягнень. Так, виконавчий комітет Ростанської сільської ради Любомльського району прийняв незаконне рішення про накладення штрафу в сумі 50 крб. на громадянина Сахарука за виготовлення самогону [4, 4];

незаконні рішення про відмову в дачі згоди на притягнення до кримінальної відповідальності депутатів, які скоїли злочини.

За 1967 р. органами прокуратури виявлено 595 незаконних правових актів. На виявлені порушення винесено 429 протестів та 471 подання.

Найбільш поширеними були рішення і дії місцевих органів влади та їх посадових осіб, які в тій чи іншій мірі порушували права і свободи громадян.

Наприклад, голова Торчинської селищної ради незаконно відмовив у прописці громадянину Стояновичу А.А. в одному з будинків, що належав на праві власності його синові та дочці [5, 2].

Усього за період з 1961 по 1970 рр. органами прокуратури Волинської області було винесено 1745 протестів і 1587 подань на незаконні рішення місцевих рад та їх виконавчих комітетів та на протиправні дії їх посадових осіб.

З 1971 р. відбувається розширення бюрократичного апарату, органи виконавчої влади узурпували значну частину законодавчих функцій. Щорічно апарат управління зростав на 300-500 тисяч чоловік, досягнувши у 80-х роках 18 мільйонного рубежу. Лише за 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних міністерств, відомств і державних комітетів в УРСР збільшився приблизно на 20 % [13, 5].

Зростаючи кількісно, виконавчий апарат нарощує випуск інструкцій, наказів та інших підзаконних актів. Наприкінці 70-х років тільки в управлінні народним господарством їх накопичилося до 200 тисяч [11, 36].