Усунення подвійного оподаткування, Детальна інформація

Підприємство – емітент при виплаті процентів утримувачам звичайних акцій (юридичним і фізичним особам) нараховує і утримує податок на дивіденди в розмірі нарахованих виплат. Крім цього, воно зменьшує суму нарахованого податку на прибуток внесеного в бюджет податку на дивіденди.

У випадку виплати дивідендів фізичним особам на привілейовані акції суми таких виплат підлягають оподаткуванню податком на дивіденди і прирівнюються до виплат додаткових благ, які оподатковую- ться в птрядку, встановленому Законом України “Про оподаткування до-ходів фізичних осіб”.

Особливе місце проблема подвійного оподаткування займає в економічних відносинах між індустріально розвинутими країнами і державами, що розвиваються. Перші є, як правило, експортерами, а другі – імпортерами капіталу. Принципи розподілення між цими групами держав платіжних можливостей, що виникають в результаті діяльності міжнародного бізнесу, неодноразово обговорювалися на міжнародних фо-румах, в тому числі на конференції ООН по торгівлі і розвитку. На відміну від прийнятого між розвинутими державами принципу постійного перебування, в угодах між розвинутими країнами і країнами що розвиваються, набагато ширші права і фіскальні переваги держави-експортера промислово-комерційної діяльності. Таким чином, у відносинах між індустріальними і країнами що розвиваються принцип перебування втрачає свою роль монополіста, поступаючись принципу статусу платника податку.

Фіскальний режим, що встановлений між розвинутими державами і державами, що розвиваються, виступає важливим фактором що стимулює так і дестимулює економічний розвиток і стан цих держав.

Одностороннє стимулювання інвестицій із сторони держав, що розвиваються є безрезультатним, якщо держава, компанії якої діють за її межами, не усунить подвійного оподаткування при ввезенні прибутку цих компаній на батьківщину, - але в даному випадку зникають переваги ведення бізнесу за кордоном. Пільги з сторони держави-інвестора можуть також мати форму так званого “інвестиційного кредиту”.

Інвестиційний кредит – це зменьшення податкових зобов’язань материнської компанії на певний процент від об’єму її капіталовкладень за кордном. Але провідні фінансові експерти давно переконались, що усунення подвійного оподаткування девідендів приносить набагато більше користі для економічного росту , ніж який-небудь інвестиційний кредит. Ділові відносини, що торкаються інвестицій за кордон приймаються з врахуваням податкового режиму в державі інвестування капіталу і з врахуванням податків при переводі отриманого прибутку.

Законодавство деяких держав використовує і специфічні механізми зменшення подвійного оподаткування. Так у Франції застосовується поняття “податкового авуару”. Він представляє собою компенсацію подвійного оподаткування держателям акцій. В цьому випадку обкладається подохідним податком фізичні особи як держателі акцій з доходів від девідендів, а також обкладається подохідним податком дохід акціонерного товариства, що є джерелом виплат девідендів. Розмір податкового авуару, на який зменшується податок, рівний половині вартості розподілеих девідендів.

Важливість появи такого різновиду міжнародних договорів, як угоди про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на прибуток та майно, стає дедалі очевиднішою та актуальнішою для цивилізованої, економічної співпраці фізичних і юридичних осіб різних держав, які у своїй діяльності прагнуть всіляко розширювати межі підприємницької діяльності.

Перші форми взаємодії держав в сфері фінансів були відомі, ще в 18 столітті. Угоди по питанням адміністративної допомоги в оподаткуванні і обміну фіскальною інформацією були заключені між Бельгією і Францією ( 1843р.) і між Бельгією і Голандією (1845р.). На даний час у світі діє більше 1000 міждержавних угод, що реголюють питання оподаткування. При чому є угоди, окремо присвячені податковим питанням, їх нараховується близько 500, а також різні положення про міждержавну координацію оподаткування, що можуть бути внесені в інші міжурядові документи.8

У сучасних умовах поширення інтеграційних процесів, інтернаціона- лізації та інтенсіфікації господарського життя значно розширилось коло проблем, які вимагають розв’язання на міжнародному рівні, до їх числа належать і питання, що мають податкову природу.

Аналіз податкових факторів у міжнародних відносинах набуває все

більшої актуальності з точки зору реалізації й підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності кожної держави, оскільки податки визначають розвиток міжнародної торгівлі, рух інвестицій, здійснення всіх міждержавних зв’язків.

Незалежно від відмінностей у політичних і господарських системах все світове співтовариство, так чи інакше, пов’язане співробітництвом у різних галузях. У цьому випадку виникає вже багато раз згадуване подвійне оподаткування. Цілком очевидно, що таке подвійне оподаткуван- ня знижує зацікавленість фізичих і юридичних осіб у здійсненні діяльності за межами своєї держави.

Кожна сучасна держава має власну податкову систему, що відріз-няється від подібних систем інших держав. Тому при підписанні міждер-жавних податкових угод кожна держава представляє власну податкову систему, її принципи, основні механізми, чутливо реагує на будь-які непередбачені положення таких угод. Для того, щоб досягти порозуміння та необхідного консенсусу значно лекше саме двом державам, а не кільком, бо в цьому випадку сума інтересів держав є значно меншою, що дає змогу досить ефективно розв’язувати податкові питання та укладати двосторонню угоду про уникнення подвійного оподаткування. Практика України, зокрема, свідчить про саме такий підхід до цієї проблеми. У світі існують і діють також багатосторонні міждержавні податкові угоди, але їх набагато менше. До речі, ООН у своїх рекомен- даціях прямо зазначає, що укладення саме двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування на доходи та майно є на сьогодні найоптимальнішим варіантом вирішення міжнародних податкових проблем.

Податкова угода має подвійну природу. З однієї сторони, вона реголюється міжнародним правом, а з другої, після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного пода-кового законодавства. Відповідно до сказаного за юридичною силою між- народні податкові угоди бувають двох видів:

А) Угоди, що мають більшу юридичну силу в порівнянні з націона-льними податковими законами. Так, відпвідно до діючого законодавства України – укладені і належим чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства Ук-раїни і застосовуються угода в порядку передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, то застосовуються правила міжнародного договору України.9

Б) Угоди, що мають рівну юридичну силу (США, Великобританія). Дана ситуація породжує багато протиріч, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних по силі національних і міжнародних норм.В даному випадку, після затвердження міжнародного договору він перетворюється в акт, рівний національному і по особливостям використання мало чим відрізняється від знову ж прийнятого національ- ного закону.

При зіткненні національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення Віденської конвенції “Про право міжнародних договорів” 1969р. (ст.27), яке встановлює що сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для оправдання невиконання по-ложень міжнародного права.10 Україна приєдналася до цієї конвенції з прийняттям відповідної постанови Верховної Ради України.

Міжнародні угоди, що реголюють податкові відносини можна поділити на три групи:

Умовно податкові – угоди, в яких питання оподаткування реголюється поряд з іншими, що не становлять предмет податкового чи фінансового права;

Загально податкові – угоди, що реголюють питання уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу по всіх сферах діяльності;

Спеціально податкові – угоди, що діють щодо конкретного виду податку, платника,об’єкту оподаткування, в конкретних сферах підприємницької діяльності.

Цілями заключення податкових угод є:

Вреголювання подвійного оподаткування;

Захист інтересів вітчизняних господарюючих суб’єктів, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність в іншій державі, їх недискримінація з точки зору оподаткування. Якщо по взаємній згоді між урядами двох держав суб’єктам зовнішньоекономічної діяльністі гарантується нормальний податковий клімат, тоді обидві держави отримують вигоду: держава-експортер капіталу – у вигляді податків з глобальних доходів своїх резидентів, а держава-імпортер капіталу отримує іноземні інвестиції в національну економіку. Таким чином, в кінцевому результаті між- народні податкові угоди сприяють підвищенню міжнародної комерційної активності, збільшенню обороту капіталу між державами;

Боротьба з різними способами ухилення від оподаткування. За допомогою обміну інформацією між фіскальними органами, про- ведення попередніх розслідувань і затримання злісних неплатни-ків податків кожна держава відстоює свій податковий суверенітет;

Розроблення процедури вреголювання спірних питань, що виникають при взаємовідносинах з державами і платниками податків. Якщо резидент даної держави рахує, що в іноземній державі з нього стягнули високі податки,то, не будучи суб’єктом міжнародного права, він може розраховувати тільки на взаємопо- розуміння з сторони фіскальних органів своєї держави, що вправі вирішувати такі питання.

 ЛІТЕРАТУРА

Закон України "Про систему оподаткування” Відомості Верховної Ради України 1991р. № 35;

Закон України "Про міжнародні договори України” Відомості Верховної Ради України 1994р. №10;