Криміналістика, Детальна інформація

Ознака – це показник, прикмета, знак, за яким можна розпізнати, визначити що-небудь. Не всі ознаки є ідентифікуючими. Ознака вважається ідентифікуючою, якщо вона відповідає деяким вимогам, наведеним нижче.

Ознака повинна відображатися в ототожнюючому (ідентифікуючому) об’єкті.

Ознака повинна бути нестандартною, а будь-яким відхиленням від норми, випадковим виробничим дефектом – дефектом обробки або експлуатації об’єкта.

Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно стійкою і у певних межах ідентифікуючого періоду залишатися самою собою. Оскільки всі об’єкти підлягають постійним змінам, то для ідентифікуючої ознаки вони повинні бути несуттєвими.

Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно незалежною, тобто мінімально корельованою з іншими ознаками. У світі все взаємопов’язане – поява однієї ознаки тягне за собою утворення іншої. Чим більше ознак взаємопов’язано, тим менша їх ідентифікаційна цінність.

Ознака є ідентифікуючою, якщо інформація про неї отримана методами та засобами, відповідними сучасному стану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищ і фактів, які науково не підтверджені.

Властивості – це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожнюванню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим ознакам.

Для класифікації видів ідентифікації у спеціальній літературі використовують різні підстави. За рівнем досягнутої індивідуалізації ідентифікацію ділять на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну; за природою ідентифікуючих об’єктів – на сигнальну та знакову; за способом відображення ідентифікуючої інформації – на ідентифікацію цілих структур, ділення цілого та ідентифікацію джерела походження. Зустрічаються ще змішані класифікації, з яких найрозповсюдженіші такі:

а) за матеріально фіксованим відображенням;

б) за ознаками загального походження;

в) за уявним образом;

г) за описом ознак;

За характером порівнювальної інформації ідентифікацію ділять:

а) за особливостями зовнішньої будови;

б) за особливостями зовнішньої будови і складу;

в) за функціонально-динамічними особливостями.

Суть будь-якого виду ідентифікаційного процесу складається з порівняння ідентифікаційних ознак та властивостей ідентифікованого об’єкта з їх відображенням в об’єкті ідентифікуючому. Порівнянню можуть підлягати: безпосередньо ідентифікований предмет з відображенням його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому з об’ємним слідом тиску; безпосередньо ідентифікований об’єкт з його уявним образом – слідом пам’яті, закарбованим людиною, допускається під час упізнання людей та речей; порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об’єкта, як це буває при ототожненні людини з відбитками пальців рук, інакше кажучи, ідентифікації цілого за його частинами.

Неважко помітити, що в усіх випадках ідентифікації фігурують тільки матеріальні або ідеальні відображення. Порівнювальне дослідження матеріальних та ідеальних відображень розпізнається за засобами, методами та процесуальними формами, які застосовуються. Ідентифікація за матеріальним слідом – відображенням, як правило, виконується спеціалістом з використанням різних технічних засобів та методів у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.

Ідентифікація за ідеальним відображенням – слідом пам’яті, здійснюється джерелом ідеального відображення, тобто суб’єктом, який сприймав ідентифікуючий предмет (обличчя , річ тощо), при цьому ідентифікація здійснюється під час слідчої дії – пред’явлення для впізнання. Виконуючи різні види ідентифікаційного процесу встановлюють тотожність об’єкта або його класифікаційну належність.

Виходячи з наведеного криміналістичну ідентифікацію, на відміну від ідентифікації як загального методу, слід розділити за видами відображень на:

ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням;

ідентифікацію за ідеальними слідами відображеннями (уявними образами, слідами пам’яті).

Завдання 3. Види слідів рук і способи їх виявлення під час проведення слідчих дій.

Будова шкіри на долонних поверхнях рук і механізм утворення слідів рук. Об’ємні і поверехневі (нашарування, відшарування), видимі, безколірні сліди.

Провести огляд скляного предмета (пляшки, банки тощо), описати методи виявлення, фіксації і вилучення слідів.

Шкіра людини складається з двох шарів. Поверхневий, або зовнішній, шар називають епідермісом, а другий – більш глибокий – дермою (шкірою). Будова шкіри на різних частинах тіла людини не однакова: на обличчі вона має форму зірочок, на поверхні долонь і підошв ніг – паралельних валиків, на решті поверхні тіла шкіра має сітчасту будову.

Дерма, яка знаходиться під епідермісом, має чисельні горбики, котрі іменуються дермальними сосочками. Тільки на долонних поверхнях рук і підошвах ніг вони розміщуються рядами, останні покриті епідермісом і утворюють валики-складки, які можна побачити неозброєним оком і їх називають папілярними лініями. Усередині сосочка знаходиться потова залоза, протока, яка виходить на гребінь папілярної лінії та утворює отвір, який називається порою. Пора являє собою лійкоподібний отвір з нерівними краями, з якого постійно виділяється потова речовина. Через те, що на лодонях немає жирових залоз, то при торканні предмета рукою утворюється потожировий слід.

Валики розміщені паралельно рядами і між ними існують рядочки, а рядочки і валики, згинаючись разом, утворюють візерунки, які називають папілярними. Особливу складну будову вони мають нігтьових фалангах. На фалангах пальців папілярні лінії починаються з одного боку і закінчуються на другому, утворюючи майже прямі лінії. Лише на нігтьових фалангах лінії піднімаються вверх, згинаються і утворюють дуги, петлі, завитки (кола), які уявляють собою папілярні узори.

Кожна папілярна лінія має зовнішні особливості будови у вигляді розривів, роздвоєнь, злить, стовщень тощо, які називаються деталями або частковими ознаками.

Розглядаючи папілярну лінію в лупу, на її гребені можна побачити будову пор, які мають форму багатокутників, овалів з нерівними краями, що дозволяє відрізняти їх один від одного. Краї папілярних ліній також не рівні, мають форму згину. Особливості будови пор і країв папілярних ліній є власними ознаками, сукупність яких використовується для ототожнення. Таким чином, ознаки папілярних узорів допустимо розглядати на макрорівні і до них відносяться загальна форма узору, будова окремих деталей папілярних узорів. Дослідження цих загальних ознак, як правило, проводиться візуально, часом із застосуванням лупи малого збільшення. Цей розділ слідознавства (трасології) називають дактилоскопією.