Суть податків, мета і функції, Детальна інформація

14 Комунальний податок Платники – юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Ставка – до 10% річного фонду оплати праці, обчислених, виходячи з мінімального розміру зарплати.

15 Збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон Платники – юридичні особи і громадяни України. Ставка –до 0,5 мінімальної зарплати для громадян та юридичних осіб України; від 5 до 50$ для іноземних громадян і юридичних осіб.

16 Збір за видачу дозволу на розміщення об`єктів торгівлі Справляється уповноваженими на це організаціями з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари. Ставка – до 20 мінімальних зарплат для постійних місць торгівлі; до 1 мінімальної зарплати за одноразову торгівлю.

Таким чином, головною ознакою нині діючої податкової системи України є те, що в ній, як і раніше, платежі підприємств переважають над надходженнями від населення. На мою думку, незалежно від схем оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів до доходної частини бюджету і те, що податкова система України базується на двох головних податках – ПДВ та на доход (прибуток) підприємств.

3. Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є формування податкової системи, орієнтованої на економічне зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують, що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає ринковий механізм. З точки зору впливу на економічне зростання, важливими є такі характеристики податкової системи:

- загальний рівень оподаткування (для його оцінки звичайно використовується показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як відношення (%) суми податків, обов`язкових платежів у бюджет і внесків по обов`язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);

- нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки.

Податкову політику розглядають у широкому і вузькому планах. У широкому плані вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних (податків) і тимчасових (позик) джерел. Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик неможливо. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому полягає в тому, що позики треба повертати, а повертати їх можна тільки за рахунок додаткових надходжень тих же податків. Отже, державні позики – це не що інше, як відкладені на майбутнє податки.

Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності, особливо пріоритетних напрямів виробництва.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись як податкова система, так і методи розрахунків та сплати податків. При цьому не варто кидатися від однієї крайності до іншої. Не можна накладати податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу дійсність. У цьому зв’язку необхідно проаналізувати формування доходів бюджету та запровадження нової податкової системи.

Введення нових податків, навіть державних, не стимулює діяльності підприємств жодної форми власності. Податковий тиск веде до згортання виробництва і призводить зрештою до значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Для податкової політики нашої держави поки що характерне те, що:

по-перше, нові податки ніде на підприємствах, у районах або містах не апробуються;

по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада України змушена знову й знову змінювати їх;

по-третє, в нашу економічну систему з домінуючою державною монополією на виробництво і предмети споживання кавалерийськими методами впроваджується податкова система розвинутих ринкових країн. Це свідчить про спадкоємність принципів і методів управління, про примат політики нової законодавчої влади над економікою, але необхідно бачити корені суспільного розвитку не в політиці, а в економіці та фінансах, тобто необхідна економічна політика. Тільки у цьому разі економічна політика стає двигуном прогресу, виступає одночасно формою використання об’єктивних економічних законів і формою вирішення суперечностей в економіці.

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі цього можна досягти стабілізації і збалансованості як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам. По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Підходи до реформування податкової системи різні. Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші – зовсім змінити модель податків.

Реформування податкової системи необхідно проводити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку – необхідно полегшити податковий тиск.

Передбачається впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції.

Метою реформування податкової політики України є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки і насамперед матеріального виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу.

Перебудова податкової системи провадиться із врахування потреб, які забезпечили б формування місцевих бюджетів. Причому нормативи і порядок зарахування податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів бюджетної системи регулюються законодавством України.

Взагалі, реформування податкової системи в Україні має виправити основні викривлення існуючої системи:

1.Має бути здійснено скасування невиправданих пільг в сфері оподаткування.

2. Податкове законодавство та існуючі методики обчислення та нарахування податків мають бути значно спрощені.

Одним з головних пріоритетів уряду у 2000р., сформованих у програмі “реформи заради добробуту” була фіскальна політика, у тому числі, модернізація податкової системи. Основними недоліками сучасної податкової системи України є: великий податковий тягар, численні “лазівки” і податкові пільги, складність і непрозорість податкового регулювання, високі адміністративні витрати при зборі податків.

Досягнення у сфері фіскальної політики в 2000р. багато в чому визначали прогрес у виконанні всієї програми реформ. Відносно жорстка фіскальна політика сприяла таким досягненням:

1.Утвердження нульового дефіциту на 2000р.

2. Виконання консолідованого бюджету з профіцитом у розмірі 1,164 млн. грн.

3. Прийняття збалансованого бюджету на 2001 р. вже у грудні 2000р.

4. Зменшення державного боргу на 1,190 млн.$.