МЕНЕДЖМЕНТ ПІДПРИЄМСТВ БІЗНЕСУ, Детальна інформація

опортуністичне - фірма зайнята пошуками такого продукту, який не потребує великих витрат на дослідження та розробки, але з яким вона протягом певного часу одноосібне присутня на ринку. Пошук та використання „щілин" передбачає не тільки глибоке знання ринкової ситуації, високий рівень техніко-технологічного розвитку та адаптаційні здібності, а й високий рівень ризику втрати монопольного становища;

імітаційне - нову технологію купують за ліцензіями. Це дешевше, швидше та надійніше, ніж власні розробки і винаходи. Проте для адаптації винаходу та створення на його основі оригінального продукту необхідна висока спеціальна кваліфікація та комплекс заходів щодо підтримання досягнутого рівня;

оборонне - у фірмі дослідження та розробки провадяться без претензій на зайняття провідних позицій, їх мета - не відставати від інших у технічному розвитку та підвищувати технічний рівень виробництва Це стратегія, яка не усуває ризику втрати фірмою позицій;

залежне - великі корпорації передають для виробництва нової продукції метод її виготовлення дрібним фірмам;

наступальне - прагнення фірми до першості на ринку. Це потребує високої кваліфікації та організаторської праці, але результати себе виправдовують. Для цього необхідно: організований, ефективний інноваційний процес; наявність новаторів, творців; не традиційно мисляче керівництво, здатне до нових ідей; можливість розподілу ризику; добрі знання ринку, маркетингова організація.

На початковому етапі розвитку підприємство (фірма), як правило, не може вибирати наступальний напрям. Реальним є напрям традиційного типу. Потім вже від розвитку фірми, від її керівництва залежить, як вона зуміє перейти від становища емітатора, що використовує чужі результати технічного розвитку, до наступальної поведінки, грунтується на власних творчих можливостях.

Отже, вибір моделі управління, напрям інноваційної діяльності - це є вибір управлінської стратегії на той чи інший період функціонування та розвитку підприємства (фірми). Процес цей не простий, індивідуальний, потребує знань, досвіду, ретельної підготовки та відповідальності



Органи фірми та її менеджмент

Залежно від організаційної структури фірми та вибору управлінської стратегії на основі засновницьких документів (статуту, договору) формуються органи управління. Фірма самостійно визначає структуру управління і встановлює штати з урахуванням вимог її виробництва, обсягів робіт та послуг. Якщо підприємство (фірма) функціонує у малому бізнесі, то найвищим органом управління є збори колективу, а виконавчі функції бере на себе директор (керівник, управляючий) підприємства (фірми).

Тривалий час успіх функціонування таких фірм будувався, по суті, на особистій майстерності та ентузіазмі управляючого. В сучасних умовах одного ентузіазму на досить. У 90-х роках одним з основних факторів, що призводить до розорення малих фірм, стала нестача управляючих. Життєздатними сьогодні виявляються ті малі фірми, які впроваджують форми та методи управління, що грунтуються на стратегії заповзятливості Успіх діяльності таких фірм забезпечують систематичні інновації у сфері продукції та послуг, що дають змогу створити новий ринок, задовольнити нові потреби. Стиль управління в таких фірмах спрямований на пошук, залучення всіх працівників фірми у цей процес. Управляючий стає „творцем команди", поширювачем досвіду, а не контролем, що стоїть над людьми. Такі фірми відрізняються демократичним стилем управління, відсутністю жорстких регламентацій, неформальним спілкуванням, взаємною довірою і розумінням. Саме такі малі фірми досягають успіху нині.

Багато підприємств (фірм) є партнерами, особливо середніх та великих. Органи управління і менеджмент фірми визначаються Законом України „Про господарські товариства" та засновницькими документами. Таке управління здійснюється поєднанням прав власників з господарського використання майна та самоуправління трудового колективу, повноваження якого визначаються колективною трудовою угодою. Відносини з працівниками регулюються контрактною системою, законодавством України про працю і статутом фірми.

Найвищим органом управління підприємств (фірм), заснованих на партнерстві (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства), є збори засновників (учасників, акціонерів). У зборах мають право брати участь усі засновники незалежно від їх вкладу в статутний фонд. Порядок скликання найвищого органу, його періодичність і система голосування визначаються згідно із статтями 43, 44, 45 Закону України „Про господарські товариства" та процедурою, передбаченою засновницькими документами фірми.

Функції управління найвищого органу і його компетентність визначаються статутом фірми. Збори повноважні вирішувати питання, якщо на них присутні учасники, які мають (у сукупності) більш як 60 % голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учасники.

Виконавчим органом є дирекція (правління або інший орган, передбачений статутом фірми). До її компетенції належать питання поточної діяльності товариства як з організації внутрішньої роботи, так і зовнішньоекономічної діяльності. Роботою виконавчого органу керує директор (генеральний директор, голова правління, управляючий), який вибирається (призначається) зборами на строк повноважень, визначених засновницькими документами.

Контролюючим органом є ревізійна комісія, що вибирається зборами і підзвітна їм. Порядок діяльності та компетентність ревізійної комісії визначаються положенням про її роботу, затвердженим зборами.

Спостережна рада - здійснює контроль за роботою виконавчого органу. Відповідно до статуту або зборів їй можуть делегуватися й інші функції, зокрема, координація діяльності фірми, проблеми перспективного розвитку, прогнозування життєдіяльності фірми. Членами спостережної ради не можуть бути члени виконавчого органу. До складу спостережної ради можуть входити й працівники, якщо це передбачено засновницькими документами. Очолює спостережну раду її голова.

За рішенням найвищого органу (зборів) можуть бути створені й інші ланки (органи) управління.

Менеджмент фірми будується з урахуванням залучення до роботи професіоналів - управляючих (менеджерів). Участь персоналу в процесі управління не суперечить теорії та практиці менеджменту. Навпаки, вона робить виробничий процес більш демократичним, знижує рівень конфліктних ситуацій, страйків, є стимулом до підвищенння якості праці, зміцнення виробничої дисципліни. Однак не можна забувати, що добре все, що в міру. Кожний повинен займатися своєю професійною справою, інакше негативних наслідків не уникнути. Добираючи персонал для участі в управлінні, необхідно звертати увагу насамперед на рівень кваліфікації працівників, їх націленість на вирішення виробничих, інноваційних, збутових проблем. Не треба забувати, що коли у прийнятті рішень беруть участь надто багато осіб, то життєвий цикл вирішуваної проблеми надто подовжується. Розширення масштабів участі персоналу в управлінні може призвести до виникнення угрупувань та конфліктів між ними, а також знизити активність і відповідальність управляючих (менеджерів). Можливі й інші негативні наслідки, зумовлені не тільки виробничими, економічними, а й політичними міркуваннями, носіями яких можуть бути представники персоналу фірми. Все це потрібно прогнозувати.

Отже, менеджмент фірми передбачає пошук „золотої середини", при якій позитивні фактори переважатимуть. Все це без сумніву лягає на плечі менеджера, який виступає головною особою, управляючим не тільки процесом виробництва, а й соціальними процесами.

Менеджер як фактор виробництва та управління бізнесом

Менеджер - головна фігура в управлінні фірмою. Це насамперед людина, яка організує конкретну діяльність підлеглих йому працівників і одночасно сама виконує певний обсяг управлінських функцій.

Менеджером можуть виступати: генеральний директор і управляючий, заступники директора, завідуючі відділами і керівники структурних підрозділів. Це ті службовці, які працюють у виконавчих органах підприємницьких структур і від яких значною мірою залежить ефективність функціонування виробництва. В Україні інститут менеджерів почав впроваджуватися в останні два роки і в основному на підприємствах бізнесу.

В індустріальне розвинених країнах поняття „менеджер" часто ототожнюють з поняттям „бізнесмен". Проте бізнесмен і менеджер -це не одне і те саме. Бізнесмен - той, хто „робить гроші", власник капіталу, що перебуває в обороті та приносить доход, чи великий власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником акцій і може бути членом її правління. Менеджер - обов'язково займає постійну посаду, у нього є підлеглі.

Окремий вид бізнесу - підприємництво. Воно є елементом бізнесу і разом з тим має самостійне значення як підприємницький бізнес. Основний його суб'єкт - підприємець, який здійснює цей вид бізнесу. Він вкладає кошти в справу, яку організовує, бере на себе особистий ризик. Підприємець і менеджер - поняття не тотожні. Підприємець -людина, здатна щось розпочинати робити (корисне і на законній основі). Він може несподівано для інших зробити відмінний комерційний хід. Інакше кажучи, підприємець - людина неординарна До того ж, неординарність грунтується на конкретних знаннях у тій сфері, де він працює. Поява нині на ринку „підприємців", які не є такими, дискредитує саму суть ринкових відносин.

Відмінності між менеджерами та підприємцями очевидні. Підприємець націлений на пошук нових можливостей, на оперативне прийняття рішень. Він не може дозволити собі нескінченно чіплятися за ідею, яка не зуміла довести свою життєздатність. Менеджер - напроти, неохоче береться за нову справу, але якщо рішення прийнято - не звертає з обраного шляху.

Аналогічна відмінність спостерігається і щодо форми залучення (придбання) ресурсів. Оскільки заробітна плата менеджера залежить від реальних коштів, він заінтересований у накопиченні фондів, уникає оренди та інших форм тимчасового залучення ресурсів.

Для підприємця ж ситуація - прямо протилежна: довічний брак грошей, небажання використовувати обладнання, яке може пережити ідею, потреба виявляти гнучкість та йти на ризик змушують його широко користуватися орендою або вдаватися до інших форм тимчасового залучення ресурсів. Менеджер має справу, як правило, з організаційною структурою, що склалася, має ієрархічну природу, потребує чіткого розподілу повноважень та відповідальності. Підприємець надає перевагу горизонтальній структурі, яка грунтується на формальних зв'язках, і хоча підприємництво та менеджмент - два різних види діяльності, насправді це двоєдина функція, яку можна назвати підприємницьким менеджментом. Особливо це характерно для малого та середнього бізнесу, де функції менеджера часто виконують самі підприємці.

Сучасне підприємство бізнесу характеризується тим, що на ньому зайнято менше рядових робітників, ніж 50 або 10 років назад. А через 5,10,20 років їх буде ще менше. Вже сьогодні є фірми, де практично немає робітників, а є лише висококваліфіковані службовці та менеджери.

Менеджери стають основним і найрідкіснішим фактором виробництва та управління бізнесом. Підприємства (фірми) без них працюють малоефективно, оскільки без досвідчених менеджерів капітал сам по собі не може бути вигідно застосований.