Виробничі кооперативи, Детальна інформація

1.1.Історія розвитку виробничих кооперативів.

Кооперативний рух одержав широкий розвиток більш 150 років тому в державах з різними економічними, політичними і соціальними системами, релігійними поглядами й ідеологією таких, як Швеція, Італія, Франція, Канада, Великобританія. В даний час у світі на принципах виробничих кооперативах працюють більш 800 мільйонів чоловік.1 Проте основу кооперативів в усім світі складали і складають, як правило, ідентичні принципи і кооперативні цінності: взаємодопомога, демократія, рівність (особливо принцип: одна людина - один голос при прийнятті рішень загальними зборами), соціальна відповідальність, добровільність, співробітництво між кооперативними організаціями, автономія, незалежність і ін.2

Родоначальником кооперативної філософії в Європі був Роберт Оуэн. Одиничні кооперативи як альтернатива приватним капіталістичним підприємствам почали виникати ще наприкінці XVIII століття. Із середини XIX в. починається ріст кооперативів у країнах Європи й інших континентів. У 1895 р. національні об'єднання кооперативів з різних країн світу об'єдналися в Міжнародний кооперативний альянс (МКА). В даний час МКА поєднує 200 міжнародних і національних кооперативних організацій із загальною чисельністю, що перевищує 750 млн. кооператорів більш, ніж у 210 країнах усіх континентів.

Відношення комуністичної ідеології до кооперативу як способові організації господарської діяльності не завжди було однозначним. Так, у другій половині 19 століття в соціал-демократії виникла теорія «кооперативного соціалізму», що розглядає кооперацію як один із засобів мирної і поступової «трансформації» капіталізму в соціалізм. Лівим крилом социал- демократії, у тому числі російської, ця теорія була оголошена реформаторської і суперечному марксизмові. Після Жовтневих подій 1917 року відношення влади до кооперації, кооперативам перетерпіло глибоку трансформацію: від повного заперечення будь-якої форми кооперації, як приватнокапіталістичну форму виробництва, і до визнання її в якості однієї з основних економічної моделі розвитку радянського суспільства. У 1917-1918 р.м. кооперативна власність, була експропрійована, і кооперативи були ліквідовані.

У період НЭПа (1922-1927р.м.) були відновлені усі форми кооперації (споживчої, промислової, виробничої, сільськогосподарської й ін.). Відомо, що керівник В.И. Ленін в останніх своїх працях у кооперативах бачив одну з форм соціалістичної організації праці, як їм відзначалося, « за умови повного кооперування ми б уже стояли обома ногами на соціалістичному ґрунті».1 Але при цьому, з погляду ідеологічних мотивів, кооперативи розділив на «капіталістичні» і «соціалістичні», визнаючи тільки останніх для соціалістичного суспільства.

НЕП був поступово згорнутий і, в остаточному підсумку, у виробничій сфері дозволялася тільки діяльність коопхозов, а також діяльність кооперативів (артілей) у промисловій і видобувній сферах економіки. Хоча коопхозы й артілі вважалися кооперативами, але вони фактично по правому положенню були напівдержавними підприємствами, оскільки в них були відсутні головні ознаки кооперативу: можливість викупу своєї частки з кооперативного майна і розпорядження нею; установлення цін на свою продукцію і її вільну реалізацію і т.д. Таким чином, у 1960 році кооперативи перестали існувати, а приналежне їм майно було передано місцевої промисловості.1 Згідно ст.7 Конституції СРСР 1936 року підприємства в коопхозах і кооперативних організаціях з їхнім живим інвентарем, вироблена коопхозами і кооперативними організаціями продукція, як і суспільні будівлі складали суспільну, соціалістичну власність, тобто не підлягали розподілові серед членів кооперативу. Крім того, у відповідності зі ст. 23 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року не допускалося звертати стягнення по претензіях кредиторів на приналежні коопхозам, їх об'єднанням, підприємствам, культурно-побутові установам, будинку, спорудження, трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби і т.п., що різко обмежувало їхню участь у цивільному обороті. Крім того, цивільно-правове положення коопхозов обмежувалося Зразковим статутом, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопаду 1969 року № 9102, Зразковий статутом рибальського коопхоза, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1976 року, № 322.3 Утомившись коопхоза не повинний був суперечити нормам зразкового статуту.

Наприкінці 1990 р. кооперативам у сферах виробництва і послуг був нанесений сильний удар. У Законі України «Про підприємства і підприємницьку діяльність» кооперативи як самостійна організаційно-правова форма юридичних осіб не були передбачені, а тому новим кооперативам відмовляли в реєстрації, а старі примушували до перетворення в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, що по метах, задачах, принципах діяльності істотно відрізняються від кооперативів. Навіть старательські артілі - типові кооперативи - примушували перетворюватися в акціонерні товариства або товариства. Тому кооперативи припинили своє існування. Багато хто з них перейшли в тіньову економіку. Там же продовжувало виникати безліч самодіяльних підприємницьких структур, що в інших умовах могли стати легальними кооперативами.

1.2. Поняття і правове положення виробничого кооперативу.

Організаційно-правова форма виробничого кооперативу право на існування одержала з вступом у силу частини першої Цивільного кодексу України. Таким чином, поняттям «виробничий» у даному випадку охоплений широкий спектр видів діяльності, а не тільки промислове і ремісниче виробництво, що, до речі сказати, було характерно для розуміння виробничого кооперативу в законодавстві багатьох закордонних країн. У ряді країн і в міжнародних кооперативних організаціях зараз також визнають, що сфера діяльності виробничої кооперації значно ширше її традиційного розуміння. Наприклад, у ряді країн кооперативи створюються в соціальній сфері (дитячі сади, відхід за старими і т.п.).

Цивільний кодекс України визначив виробничий кооператив як добровільне об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої й іншої господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій і іншій участі й об'єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків.

Цивільний кодекс України допустив участь у діяльності виробничого кооперативу юридичних осіб, якщо таке передбачено його установчим документом. Основні ознаки виробничого кооперативу, що утримуються в даному, визначенні (членство, обов'язкова участь у діяльності кооперативу, як правило, особистою працею, внесення майнових пайових внесків для формування майна кооперативу) відповідають сутності виробничого кооперативу.

Помилка Цивільного кодексу складається у віднесенні виробничих кооперативів до комерційних організацій, для яких головною, основною метою діяльності є витяг прибутку. Тим часом у кооперативу як співтовариства насамперед людей, а не капіталів (незалежно від їхнього виду: виробничі, споживчі) основна мета зовсім інша. Вона складається в задоволенні матеріальних і інших потреб його членів. Досягається дана мета безумовно за допомогою прибутку, без якої неможливе розвиток не тільки виробничого кооперативу, але і споживчого суспільства, віднесеного Цивільним кодексом до некомерційних організацій, хоча діяльність споживчого суспільства, не менш чим виробничого кооперативу, зв'язана з прибутком, що дозволяє задовольняти потреби пайовиків у товарах і послугах (у сфері торгівлі, заготівель, переробки і т.п.). Прибуток, одержуваний будь-яким кооперативом від його діяльності, використовується на його розвиток, винагороду членів відповідно їхній участі в справах, на житлове будівництво, підвищення освітнього, культурного рівня членів, їхнє соціальне забезпечення й іншим, передбаченим статутом кооперативу мети. Таким чином, для кооперативу основна мета - задоволення матеріальних і інших потреб членів, а прибуток - засіб її досягнення.

Незалежно від виду і форми кооператив - однохарактерне соціальне явище, а тому його поняття єдине для всіх різновидів. Ця ідея чітко виражена в заяві про кооперативну ідентичність, прийнятій у 1995 р. у Манчестері на Міжнародному конгресі, присвяченому сторіччю Міжнародного кооперативного альянсу. У заяві говориться, що кооперативи (будь-які) - це автономна асоціація людей, що об'єдналися добровільно для задоволення своїх суспільно-економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою демократично керованого підприємства, що знаходиться в спільному володінні його членів. При цьому під асоціацією людей (об'єднанням) маються на увазі не тільки окремі люди, але і їхньої групи - юридичні особи, що наділяються тими ж правами, що й індивідуальні члени. Таке розуміння кооперативів дає можливість виділити них із усієї маси юридичних осіб (господарчих товариств, товариств), організованих на інших початках і з іншими економічними і соціальними орієнтирами. У заяві МКА через визначення основної мети кооперативу (задоволення потреб його членів) підкреслено, що в кооперативі соціально значимим є насамперед людина, а не капітал.

Цивільний кодекс України такому розумінню кооперативної ідентичності не відповідає, що не дозволило надлежаще визначити місце кооперативів у самому Цивільному кодексі України. А звідси - і в економіці і соціальному житті країни. Різку границю випливало проводити не між виробничими і споживчими кооперативами, шляхом віднесення перших до комерційних, а других - до некомерційних організацій, а між кооперативами (незалежно від їхнього різновиду) і господарчими товариствами і товариствами, для яких основна мета - витяг прибутку.

У закордонній теорії кооперативного руху кооперативи характеризуються як структурний елемент соціальної економіки. Кооперативи, члени яких керують ними і володіють власністю, а у виробничих кооперативах ще і трудяться в них, - найбільш характерна частина соціальної економіки. Кооперативи тісно зв'язані з територією, на якій вони базуються. Не переслідуючи витяг прибутку як основну мету, вони не зацікавлені у вивозі капіталу за кордон. Їхня діяльність орієнтована на використання місцевих кадрових, сировинних, виробничих ресурсів, розширення вітчизняного виробництва, забезпечення товарами і послугами не тільки своїх членів, але і населення території, на якій діє кооператив.

Необхідно внести зміни в Цивільний кодекс України, виділивши кооперативи з розділів про комерційні і некомерційні організації й об'єднавши них у самостійну групу юридичних осіб - кооперативи, дати єдине поняття кооперативу, закріпити загальні початки і принципи їхньої діяльності, а потім указати на специфічні особливості відповідного різновиду, яких, до речі сказати, повинне бути значно більше, ніж у Цивільному кодексі України. У законодавстві закордонних країн немає такого твердого розподілу кооперативів, як у нас, тільки на два види: виробничі і споживчі. У Німеччині, наприклад, кооперативи підрозділяються на кредитні (Volksbanken і Raiffeisenbanken), закупівельні, торговельні, кооперативи по збуті, виробничі, житлові й ін. У Законі про кооперативи штату Вікторія (Австралія) 1981 р. передбачені виробничі кооперативи, торговельні суспільства (кооперативи), кредитні, сільськогосподарські й ін. В інших країнах маються кооперативи сільськогосподарські, споживчі, виробничі, кредитні, страхові, кооперативи, що поєднують рибалок, житлові й ін. В останні роки росте їхня кількість і в промисловості. Перше місце по розвитку кооперативного руху займає Італія, де в кооперативах зайняте до 9% працездатного населення. Таким чином, у розвинутих країнах Заходу накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху Відповідно даним різновидам у Міжнародному кооперативному альянсі створені спеціалізовані комітети, до яких входять національні організації, що поєднують кооперативи відповідного виду. Було б дуже бажано, щоб наше законодавство відбивало прийняте у світовому співтоваристві розуміння кооперативу.

Помітимо, що в багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до розвитку кооперативного руху, спостерігаючи в ньому ефективний засіб зм'якшення соціальних і економічних проблем у суспільстві, роблять йому істотну фінансову допомогу. Так, в Англії в законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для кредитування виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі численні випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і перетворення їх у кооперативи.

Велику підтримку кооперативам роблять з таких же приводів і органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.

Можна зробити висновок, що кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвинутих країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичну і державну форми власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає в тім, що в її рамках переборене розходження інтересів найманих робітників і власників, будь та держава або приватний власник.

Говорячи про поняття кооперативу як самостійної організаційно-правової форми, не можна не сказати про заборону, що утримується в Цивільному кодексі, виробничим кооперативам випускати акції. Закордонна практика говорить про зворотнє. У багатьох країнах такої заборони не тільки нема, але кооперативи в поза часто діють як товариства (компанії) з обмеженою відповідальністю, зберігаючи кооперативну внутрішню організацію і специфіку керування.

Цивільним кодексом України передбачено, що правове положення виробничих кооперативів, права й обов'язки їхніх членів визначаються відповідно до Цивільного кодексу України та законами. В даний час в Україні діє один такий закон: Закон від 10 липня 2003 року «Про кооперацію». Згідно з прийняттям цього закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.Необхідно відзначити, що після прийняття Закону колгоспи і радгоспи перетворяться, як правило, у виробничі кооперативи.

Відповідно до пункту 3 статті 163 Цивільного кодексу України фірмове найменування кооперативу повинне містити його найменування і слова «виробничий кооператив». З обліком цього, включення у фірмове найменування слова «колгосп» є зайвому, суперечному Цивільному кодексові, і не повинно застосуються в офіційному найменуванні в сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Розділ 2. Організаційні основи діяльності виробничого кооперативу

2.1. Членство у виробничому кооперативі.

Кооператив здійснює свій виробничий, господарський, комерційну й інший види діяльності відповідно до закону і своїм статутом, положення якого розробляються на основі Закону про виробничі кооперативи, інших правових нормативних актів України. Вимоги статуту кооперативу обов'язкові для виконання всіма його органами керування і його членів (учасниками).

Статут затверджується загальними зборами членів кооперативу. Відповіждно до ст. 8 Закону „Про кооперацію” у ньому повинні утримуватися наступні зведення:

найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;

мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності;

склад його засновників;

умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього;