Неустойка в цивільному праві, Детальна інформація

Застава як засіб забезпечення зобов’язання застосовується у відносинах між громадянами,між громадянами і організаціями,а також між організаціями.Найчастіше застава застосовується у діяльності ломбардів та банків. Толстой Ю. К., Сергєєв А. П., Учебник русского гражданского права, Санкт-Петербург, 1996





Крім розглянутих способів забезпечення виконання зобов’язань існють ще такі способи як утримання і банківська гарантія, які, поки що, не знайшли у нас законодавчого закріплення.Мені здається немає необхідності дедально розглядати ці інститути, так як вищеописаних способів забезпечення виконання зобов’язань достатньо для правильного розуміння інституту забезпечення виконання зобов’язань вцілому.





Глава II. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.





1.Поняття та функції неустойки.



Починаючи розглядати питання про поняття неустойки ми не можемо не звернути уваги на характерність та виразність самого найменування цього інституту неустойкою, та не зупинитися, хоча б коротко, на походженні цього найменування, що встановилось ще в період існування давньоруського права і міцно збереглось в нашому українському праві. Вважають, що термін неустойка походить від дієслів “стоять” і “устоять”, які в ряді пам’ятників давньоруського права наділялись двома значеннями, а саме: по-перше, як категорія фізичної стабільності, наприклад, у фразі “устоял на ногах”; по-друге, у розумінні вірності своїй обіцянці, вірності даному слову; наприклад, вислів “устоять на слове” означає виконати дану обіцянку. У зв’язку з цим другим змістом дієслова “устоять” іменник, що утворився від того ж корня, а саме, слово “устойка” означає виконання обіцянки. При приєднанні до цих слів заперечення (“не устоять”, “неустойка”), слова означають, що той, хто дав обіцянку її не виконав, а якщо ця обіцянка носила правовий характер, – не виконав прийнятого на себе зобов’язання. Зі словом “неустойка” у цьому останньому значенні (невиконання чи неналежне виконання прийнятого на себе зобов’язання) ми неодноразово зустрічаємось в юридичних актах минулого (договорах, записах, грамотах і т.п.). Слово “неустойка” вживали для позначення факту невиконання (чи неналежного виконання) боржником прийнятого на себе зобов’язання, за яке невиконання боржник несе невигідні для нього правові наслідки, наприклад, обов’язок сплатити кредитору вказану в договорі певну суму грошей. Інакше кажучи, “неустойка” означає лише саму несправність боржника у виконанні зобов’язання, а не ті правові наслідки, які повинні настати для боржника у зв’язку з цією припущеною несправністю. Нарівні з цим, з початку 18 століття, ми починаємо зустрічати в законодавчих актах зі словом “неустойка”, що вживається законодавцем вже не для позначення тільки факту невиконання чи неналежного виконання, а для позначення самих правових наслідків, настання яких викликане фактом невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

Тим самим слово “неустойка” отримує той зміст, який знайомий нам тепер, коли слово “неустойка” як юридичний термін одночасно підкреслює прямий зв’язок правового інституту, що ним позначається, з фактом несправності боржника у виконанні прийнятого на себе зобов’язання і вказує на основний характер і зміст цього інституту, а саме - як на правовий наслідок цієї несправності. Граве К. А., Договорная неустойка в советском праве, Москва, 1950



“Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання” - таке визначення неустойки дане в ст. 179 Цивільного кодексу України. Не зупиняючись тут на детальному аналізі цього визначення, я б хотів використати це визначення тільки для того, щоб на його основі дати загальну правову характеристику неустойки, а саме, підкреслити два властивих неустойці момента: її забезпечувальну і додаткову (акцесорну) природу.

Перший момент виражається у тому, що основна правова функція, яку виконує неустойка, полягає в укріпленні зобов’язальних відносин шляхом забезпечення інтересу кредитора по зобов’язанню, тобто належного йому права вимоги. Цей інтерес кредитора, що забезпечується неустойкою, може проявлятись або у виконанні боржником покладених на нього обов’язків, або у покритті тих збитків, які може понести кредитор внаслідок невиконання чи неналежного виконання боржником цих обов’язків. Забезпечення цього інтересу досягається спонуканням боржника до виконання своїх обов’язків, шляхом загрози платежу неустойки, а при їх невиконанні чи неналежному виконанні неустойка слугує покриттям збитків, що виникли цим невиконанням чи неналежним виконанням. Заслуговує на увагу думка Г.Ф. Шершеневича, щодо цієї функції неустойки: “Неустойка має двояке значення, яка є не тільки способом забезпечення зобов’язання, але і способом визначити розмір винагороди за відступ від зобов’язання. Неустойка має на увазі чи 1) спонукати боржника до виконання зобов’язання, як було зазначено вище чи 2) встановити попередньо розмір спричиненої невиконанням шкоди, особливо коли є ускладнення при доведенні її величини (відшкодування збитків). Відповідно до подвійного свого призначення, неустойка має двоякого роду наслідки: або ускладнюється зобов’язальне відношення, шляхом того, що не звільнюючи боржника від основного обов’язку, покладає на нього ще новий тягар; або ж змінює попереднє зобов’язальне відношення, перетворюючи його в нове, альтернативне, в силу якого боржник може або виконати обумовлену дію чи заплатити певну суму грошей.” Г. Ф. Шершеневич, Учебник русского гражданского права,москва,1995

Наше законодавство розуміє неустойку, як загальне правило, в першому його значенні. Цивільний кодекс України визначає неустойку, насамперед, як один із шляхів захисту цивільних прав, який відповідно до ст. 6 ЦКУ здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з порушника неустойки (штраф). Вбачаючи в неустойці лише санкцію. Тому законодавець відносить її також до одного з видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 178 ЦК України).

Неустойкою може забезпечуватись будь-яке цивільне зобов’язання в господарських правовідносинах, незалежно від підстав їх виникнення (ст. 4 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 179 цього кодексу неустойкою може забезпечуватися лише дійсна вимога, а тому її застосування є можливим лише при пред’явленні такої вимоги.



Другий момент, а саме, акцесорний характер неустойки безпосередньо витікає з першого моменту. Дійсно, якщо основна мета, функція неустойки полягає в тому що, вона забезпечує інтерес кредитора по зобов’язанню, то неустойка можлива лише там і тільки там, де існує яке-небудь зобов’язання, що може бути забезпечене, де існує право кредитора на вимогу, що належить йому в силу зобов’язання. Отже, неустойка завжди передбачає існування якого-небудь зобов’язання, яке нею і забезпечується. Цей додатковий характер неустойки отримує свій прояв, з особливою рельєфністю саме, хоча б у тому, що з огляду на таку залежність неустойки від головного зобов’язання недійсність останнього неминуче призводить до недійсності неустойки.

Для позначення зобов’язань неустойки, що носять акцесорний по відношенню до основного зобов’язання характер, в законодавстві використовуються різноманітні терміни. В одних випадках мова йде про штраф, в інших про пеню, в третіх про неустойку у вузькому розумінні цього слова. В науковій літературі багаторазово здійснювались спроби розмежувати поняття неустойки, пені і штрафу, але вони до успіху не привели. Розбіжності, здається, немає лише в тому, що пеня – це такий вид неустоєчного зобов’язання, яка застосовується за невиконання зобов’язання в строк. Тут доречно процитувати А.В. Венедиктова, який зазначає, що проведення скільки-небудь визначеного розмежування між неустойкою і пенею, з одної сторони, і з штрафом, з іншої, “є важка задача і в той же час, саме з практичної точки зору позбавлена особливого значення” А. В. Венедиктов, Государственная социалистическая собственность, изд. Академии наук СССР, Институт права,1948







2. Форми неустойки.



В цивільним праві розрізняють дві форми неустойки: штраф і пеня. Неустойка може обчислюватись як певна грошова сума, що стягується у відповідності з законом чи договором зі сторони, що не виконала чи неналежним чином виконала покладене на неї зобов’язання, і тоді вона називається штрафом. Неустойка як грошова сума, що стягується у відповідності з законом чи договором за кожний день прострочки виконання основного зобов’язання протягом визначеного часу чи без обмеження в часі, називається пенею.

Деякі правові акти (як правило, підзаконного характеру), визначають неустойку, як самостійний спосіб захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. Так, п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення передбачає стягнення неустойки, а не пені чи штрафу. Така позиція вбачається надуманою, оскільки штраф і пеня є достатніми для реалізації функцій неустойки.

Як пеня, так і штраф може обчислюватись у відсотковому відношенні, або у твердій ставці. Причому, ст. 179 ЦК передбачає тільки грошову форму неустойки. У проекті ЦК України передбачаеться, що неустойкою може бути “встановлена у договорі майнова цінність”.