Заснування фірми та забезпечення її господарської діяльності, Детальна інформація

Пошукова робота

Заснування фірми та забезпечення її господарської діяльності

Важливою частиною практичної діяльності підприємців є проходження певних процедур, пов'язаних із заснуванням фірми та початком її функціонування.

Після того як особа зважилась на самостійну підприємницьку діяльність, вибрала її вид та організаційно-правову форму, необхідно переходити до формування статутного фонду та реєстрації підприємства. Існують певні особливості здійснення цих дій. Для підприємств, які мають одного засновника (наприклад, приватне підприємство), формування статутного фонду не обов'язкове. Після вибору виду і форми господарського товариства треба подбати про формування статутного фонду. Для акціонерного товариства розмір

статутного фонду дорівнює загальній номінальній вартості випущених акцій — не менше еквівалента 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент формування акціонерного товариства. Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) при відкритті акціонерних товариств стосовно їх спроможності зробити відповідні внески до статутного фонду обов'язково перевіряється аудиторською фірмою.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюють статутний фонд у розмірі не менше 100 мінімальних заробітних плат. Обов'язковою умовою його створення є внесення кожним з учасників до статутного фонду грошима не менше ЗО % зазначеного в засновницьких документах внеску до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю. Весь внесок слід внести не пізніше року після реєстрації товариства. Якщо це зобов'язання не буде виконано, то учасник сплачує за час прострочення десять відсотків річних з недовнесеної суми (якщо інше не передбачено засновницькими документами).

Учасники командитного товариства мають робити внески і додаткові внески в розмірі, способами і в порядку, передбаченим засновницьким договором. Статутний фонд формується з внесків учасників та засновників товариства. Внеском можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність). Внески можна робити у вигляді грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті (крім бюджетних коштів, отриманих у кредит та під заставу).

Внесок оцінюється в гривнях і становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок такої оцінки обумовлюється в засновницьких документах товариства. Від вартості майна, яке було внесено до статутного фонду, залежатимуть частка акціонера в товаристві і можливості впливу на його діяльність.

Для того щоб сформувати статутний фонд для реєстрації підприємства як юридичної особи, необхідно відкрити лише один рахунок у банківській установі. Він може бути відкритий в іноземній та/або національній валюті. Під час відкриття рахунка до банку слід подати певні документи, а саме: рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису при здійсненні грошових операцій за цим рахунком. Останнє оформляється у вигляді

довіреності, засвідченої нотаріально (якщо засновником є хоча б одна фізична особа); заяви про відкриття рахунка, підписаної уповноваженою засновниками особою, картки із зразком підпису особи, якій засновники надали право розпорядчого підпису, засвідченого уповноваженим працівником банку.

Якщо внеском є не грошові кошти, а майно, то для таких осіб як власників найкращим варіантом буде складання акта прийому-передачі, в якому обов'язково потрібно описати майно та зазначити його вартість.

У процесі здійснення підприємницької діяльності досить часто виникає потреба змінити статутний фонд. Зробити це можна лише після внесення всіма учасниками товариства своїх внесків або оплати акцій. Якщо хтось з акціонерів товариства не згоден із зменшенням статутного фонду, така дія не допускається. В разі позитивного рішення розмір фонду у будь-якому разі не може бути нижчим від встановленого мінімального розміру, тобто 1250 мінімальних заробітних плат для акціонерних товариств та 100 — для товариств з обмеженою відповідальністю.

Існують певні відмінності у процедурах зміни статутного фонду. В акціонерному товаристві ще на установчих зборах акціонери можуть вирішити питання про збільшення запланованого розміру статутного фонду. Для цього слід проголосувати за додаткову підписку на акції, що перевищують оголошену кількість. Збори можуть також зменшити розмір статутного фонду у випадках, коли підпискою на акції покрито не всю заплановану суму.

Діюче акціонерне товариство може збільшити статутний фонд. Для цього випускають нові акції або збільшують їх номінальну вартість. Статутом такого акціонерного товариства може надаватися право його правлінню своїм рішенням збільшувати статутний фонд товариства, але не більш як на третину.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зниження номінальної вартості акцій або викупу їх частини у власників для анулювання. Такі ситуації трапляються, коли виникає потреба вийти з товариства. Це зробити дуже легко, продавши або подарувавши свої акції.

У товариствах з обмеженою відповідальністю питання про збільшення або зменшення статутного фонду вирішується значно простіше — через досягнення згоди його учасників між собою. Однак рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення статутного фонду набере чинності не раніш як через три місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Зрозуміло, що коли акціонер такого товариства виходить з нього, це веде до зменшення статутного фонду, оскільки при цьому треба сплатити вартість частини майна товариства. Вона пропорційна частці колишнього учасника у статутному фонді, а здійснюється виплата після затвердження звіту за рік, у якому учасник вийшов із товариства, і в термін до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника і в разі згоди товариства така частка може бути повернена в натуральній формі.

Зміна статутного фонду відбувається і в разі відступлення частки. Але це стосуватиметься вже власників часток, а не розміру фонду. Відступити свою частку або її частину учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згоди решти учасників одному або кільком учасникам цього ж товариства, і навіть третім особам. Це можливо в тому разі, якщо інше не передбачено засновницькими документами. Переважне право на придбання частки мають учасники товариства, вона повинна бути пропорційною їх власним часткам у статутному фонді. Проте такий порядок поки ще не є обов'язковим, оскільки учасники можуть визначати й інше співвідношення. Передавання частки третім особам можливе тільки тоді, коли було внесено повний внесок учасником, котрий її відступає. Частку учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення внеску може придбати і саме товариство. У цьому разі воно зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам протягом року. До передання частки розподіл прибутку, голосування і визначення кворуму здійснюють без урахування частки, придбаної товариством.

Однак варіювати розмір статутного фонду можна лише після створення підприємства, спочатку ж його потрібно зареєструвати.

Попередні дії підприємця щодо заснування фірми включають підготовку статутних документів, їхнє нотаріальне засвідчення, а також визначення місцезнаходження майбутнього суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з п. 4 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. № 740, місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходженням (місце проживання) одного із засновникові або місцезнаходження за іншою адресою. Це підтверджується договором, який передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу міни, дарування, оренди, лізингу, безкоштовного користування майном, про спільну діяльність, засновницький договір тощо).

Варіантів підтвердження місцезнаходження дуже багато, та є кілька обмежень. Так, відповідно до п. З ст. 2 Закону "Про лізинг", не можуть бути об'єктами лізингу об'єкти, визначені у ст. 4 Закону України "Про оренду державного майна", а саме "нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення)", якщо воно має статус державного. Відповідно до частини третьої ст. 430 Цивільного кодексу, не можуть бути учасниками договору про спільну діяльність громадяни й організації.

Для товариства з обмеженою відповідальністю ідеальним може бути варіант, якщо один із засновників передасть як внесок у статутний фонд товариства будівлю, споруду чи приміщення, за яким воно і зареєструється.

Ще один варіант виходу із ситуації полягає в тому, щоб знайти надійного орендодавця, з яким після реєстрації підприємства можна укласти договір оренди, оскільки до реєстрації це може бути лише угода про намір укласти договір оренди.

Інколи вдаються до іншого варіанта, коли підприємство реєструється за місцем проживання одного із засновників. Якщо не влаштовує жоден з описаних варіантів, то слід використати норми законодавства про юридичну та фактичну адреси. Юридична адреса — це місцезнаходження постійно діючого органу юридичної особи, зазначене в засновницьких документах і свідоцтві про державну реєстрацію. Фактична адреса — це місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності (або його структурних одиниць), за яким він здійснює господарську діяльність. Нині в законодавстві немає суворої вимоги щодо того, щоб підприємство розміщувалося і здійснювало діяльність виключно за своєю юридичною адресою. До того ж, у зв'язку з ліквідацією інституту прописки, фізичні особи тепер враховуються за місцем фактичного проживання, а не за місцем прописки. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 35 особа, місце проживання якої підтверджується пропискою, вважається зареєстрованою. Тому для реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності громадянам потрібно звертатися до органу держреєстрації за фактичним місцем проживання, а сама реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється

шляхом видачі органом держреєстрації Свідоцтва про державну реєстрацію.

Суть поняття "юридична адреса" полягає в тому, що власник приміщення надає підприємцеві можливість зареєструвати свою організацію за адресою цього приміщення.

Юридичні адреси нині оформляються договором про надання послуг (по суті — це договір оренди). Фактично конкретне місце в оренду не надається, а, як правило, лише надається право посилатися на цю адресу та отримувати на неї кореспонденцію. На практиці, якщо підприємство здійснює господарську діяльність за фактичною адресою, про це слід повідомити в письмовій формі контролюючим органам. Таку само вимогу ставить і власник юридичної адреси на випадок, якщо за цією адресою звернуться контролюючі органи з перевіркою діяльності підприємства. Якщо ж за юридичною адресою підприємство (або його постійно діючий орган) не розміщується і даних про його фактичне місцезнаходження податкові органи не мають, то останні, згідно з пп. 4.3.1 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", можуть застосовувати непрямий метод визначення податкового зобов'язання.

Позитивними моментами використання юридичної адреси є можливість вибору податкової інспекції для реєстрації організації, відсутність необхідності орендувати приміщення заради місцезнаходження, зазначеного в засновницьких документах. Використання юридичної адреси доцільне на початкових етапах підприємницької діяльності. Після появи у підприємця приміщення для такої діяльності ситуацію з місцезнаходженням слід привести у відповідність до чинного законодавства.

Підприємницька діяльність згідно з обраною організаційною формою можлива за наявності таких засновницьких документів, як статут підприємства та засновницький договір. Для акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю потрібно скласти і статут, і засновницький договір. Для повного і командитного товариства — тільки засновницький договір, для приватного підприємства — лише статут.