Основні ознаки підприємництва та його місце в економічній системі, Детальна інформація

Державна макроекономічна політика має не тільки стимулювати підприємництво загалом, а й спрямовувати його на розвиток тих ознак і властивостей, які надають йому соціальну спрямованість, етичність, гуманізм. У разі несприятливого ставлення держави до цього аспекту підприємництва створюються умови для його відчуження від проблем суспільства, тінізації, криміналізації.

На макроекономічному рівні, тобто на рівні загальнодержавної організації суспільного виробництва, проблема забезпечення прибутковості господарства, досягнення переважання прибутків над витратами постає настільки ж гостро, як і в діяльності окремого приватного підприємства. Але на відміну від приватнопідприємницької сфери держава змушена миритися з наявністю вочевидь збиткових секторів. Це, по-перше, уся військово-промислова сфера, що потребує величезних витрат, але прибутків не приносить. Це значна частина соціальної сфери; утримання численної армії чиновників і керівників, галузі освіти, культури і державної пропаганди. За наявності великої кількості збиткових секторів економіки і невідновлюваних статей витрат настає хронічний дефіцит державного бюджету (перевищення витрат над доходами) і держава змушена шукати позабюджетні джерела покриття дефіциту. До таких джерел належать: пограбування сусідніх країн і народів внаслідок переможних воєн, неоплачувана праця (експлуатація рабів), розпродаж або "проїдання" державних запасів, а в пізніші часи — зовнішні і внутрішні позики, державне псування монети, не забезпечена товарним покриттям грошова емісія тощо.

Збиткова в економічному плані держава може існувати досить довго за наявності позабюджетних джерел, але все-таки їх використання має в історичній перспективі тимчасовий характер (у війнах неможливо перемагати постійно, кількість рабів згодом скорочується, державні запаси тануть, борги рано чи пізно доведеться віддавати). Коли дефіцит бюджету набуває хронічного і нездоланного характеру, а позабюджетні джерела вичерпуються, економіка країни "вилітає в трубу". Настає епоха розпаду держави. Це одна з основних причин катастрофи колись могутніх держав. Саме так припинили своє існування держава Александра Македонського, Римська імперія, халіфат Аббасидів, імперія Карла Великого. Інші фактори розпаду — політичні, військові, ідеологічні, особистісні (інтриги у вищих сферах, боротьба за владу), хоч зовні і виходять на передній план і тому більшістю сучасників розцінюються як основні причини, власне, бувають лише додатковими, тобто кожний на своїй "ділянці" закріплює загальноекономічний колапс.

Отже, приватнопідприємницька форма організації економіки виявляється надзвичайно вигідною для виживання і благополучного розвитку держави. Вона, по-перше, вилучає зі сфери державних турбот цілі галузі виробництва, що були збитковими, і робить їх прибутковими. По-друге, вона організовує їхнє функціонування на власні, тобто позабюджетні кошти. По-третє, приватне підприємництво здатне більш гнучко реагувати на потреби ринку, швидко змінювати профільну структуру виробництва, вчасно припиняти випуск зайвої, такої, що не знаходить попиту, продукції, створювати нові галузі. Держава, позбувшись вкрай обтяжливої необхідності утримувати збиткові виробництва, навпаки, починає одержувати не тільки кошти у вигляді податкових відрахувань з їхнього прибутку, а й, що ще важливіше, конкретну, потрібну країні і населенню продукцію (найчастіше і кращої якості), доведення якої до споживача також бере на себе приватник. Але це можливо лише при досить високому рівні розвитку товарно-грошових відносин і за умови зняття станових, державних і релігійних обмежень на підприємницьку діяльність.

Однак зазначене не передбачає абсолютного невтручання держави, яке видавалося за безумовне благо, в підприємницьку сферу. Такі теорії на початку капіталістичного підприємництва були досить поширені й у вітчизняній економічній літературі дістали назву фритредерства (від англ. free trade — вільна торгівля). Цілковита свобода від державного контролю оберталася, як уже зазначалося, найжорстокішою експлуатацією і, як наслідок, призводила до соціальних конфліктів, що часто загрожували самому існуванню держави. Безконтрольне приватне виробництво, орієнтоване лише на прибуток, найчастіше становило небезпеку для держави й у політичному, й у воєнно-стратегічному плані (наприклад, якщо таке виробництво орієнтоване на кредитні зв'язки і торгівлю з ворожими державами). Для держави надлишок певних виробів часто невигідний і, навпаки, іноді необхідно спонукати приватника до виробництва потрібної продукції. Нарешті, без належного державного контролю неможливо поставити надійний бар'єр шахрайським тенденціям у підприємництві, "відмиванню" через систему приватних підприємств грошей, нажитих кримінальним шляхом, тощо.

Причини, що гальмують підприємницьку активність, можуть лежати й у сфері людської психології, бути чисто емоційними. Психологічно важко (іноді просто через заздрощі) примиритися з появою багатших, ніж ти сам, і тому незалежних від твоєї волі людей. Посилює таку ворожість і усвідомлення того, що підприємець домагається багатства власними зусиллями, а не одержує його завдяки місцю в становій ієрархії або як "подарунок" верховної влади. Успіх підприємців найчастіше віддзеркалює нікчемність, ділову злиденність багатьох, причетних до державного управління людей. Це спонукає до прихованої протидії або прагнення "дозволяти" підприємницьку діяльність тільки "своїм".

Створюється парадоксальна ситуація: для успішного функціонування приватнопідприємницькій сфері потрібна повна свобода. Але разом з тим державі вкрай невигідно і навіть небезпечно надавати її всім, хто цього бажає, у повному обсязі. Тим часом підприємництво необхідне — без нього держава не справиться з утриманням збиткових галузей виробництва, не вирішить проблеми наростаючого бюджетного дефіциту.

Цей парадокс розв'язувався протягом кількох сторіч через пошук таких форм і методів управління приватною сферою економіки, які залишали б їй достатньо простору для створення й успішного функціонування і водночас забезпечували ефективний контроль, спрямовували діяльність підприємців у потрібному державі напрямку.

До таких засобів управління та контролю належать насамперед поточне законодавство про підприємницьку діяльність. Видання законів, що регламентують недержавне виробництво і сферу послуг, затвердження внутрішніх нормативних актів самих приватних підприємств (особливо якщо це робиться в демократичних процедурних рамках) перетворюється на цивілізовану і дієву форму управління приватною сферою виробництва. Ефективним засобом управління є податкове і кредитне регулювання. Збільшуючи або зменшуючи податки, процентну ставку кредитування, держава, не обмежуючи свободи приватника, отримує результативний механізм впливу на нього, управління і контролю. Держава здійснює це в руслі загальної фінансової політики, що передбачає монополію на емісійну діяльність, контроль за сукупною грошовою масою в країні, регулювання курсу іноземних валют, митні правила та ін.

І навпаки, як економічно й історично малоефективні, а в масовому сприйнятті — антидемократичні зарекомендували себе заходи безпосереднього адміністративного втручання в діяльність приватних підприємств. Настільки ж малоефективною (хоча і зручною з погляду чиновників) виявляється система надання привілеїв на заняття підприємницькою діяльністю лише особам, прямо пов'язаним із владою, що користуються негласною (як адміністративною, так і фінансовою) підтримкою держави.

Історично окреслений процес вироблення заходів регулювання здійснювався по лінії розвитку від малоефективних до більш ефективних способів. У нинішніх високорозвинених ринкових системах всуціль домінують регулятори законодавчого і фінансово-кредитного типу, що не виключає, звичайно, збереження елементів безпосереднього державного втручання. Іноді безпосереднє втручання допускається (але знов-таки, лише у рамках чинного законодавства) в екстремальних обставинах — під час війн, масштабних економічних криз тощо.

Загалом перераховані заходи можна назвати заходами державного регулювання підприємницької діяльності, а юридичні, організаційні і фінансові основи такого регулювання — інституціонально-правовими засадами підприємництва.

Таким чином, підприємництво відіграє важливу роль в економічній системі суспільства. Воно пройшло тривалий період розвитку і його функціонування регулюється державою.

Список використаної літератури:

Дойль Питер. Менеджмент: стратегия и тактика: — С.-Петербург: Питер, 1999.

Дюги Л. Социальное право. Индивидуальное право. Преобразование государства. — Спб., 1909. — С. 5.

Зайцева В. В. Общая характеристика источников гражданского и торгового права капиталистических государств. — \x039C., 1973. — С. 20-21.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні"// Відомості Верховної Ради України // Уряд, кур'єр. - 1998. - 28 лют. - № 40-41.

Зивс С. Л. Развитие формы права в современных империалистических государствах. — М., 1960, — С. 108.

Зудина Л. Н. Организация управленческой работы: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 1997.

Кейлер В. А. Экономика предприятия: Курс лекций. — М.: ИНФРА-М, 1999.

Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Вдосконалення методики обліку інвестиційної діяльності та будівельного виробництва. — К.: Екон. думка, 1998.

Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Інвестиційний бізнес-план. — К., 1997.

Кривцов А. С. Предпринимательство как тип хозяйствования. — X., 1995. - С. 7.