Вільні економічні зони (ВЕЗ): створення, мета, статус, стороки і терміни, Детальна інформація

Відповідне законодавство передбачає створення різни зон, з-поміж який виробничі, фінансово-банківські, строкові, експортні, митні, транзитні, туристсько-рекреаційні, технополіси тощо.

Згідно із зазначеним Законом для іноземних інвесторів і спільних підприємств, що діють у ВЕЗ, можуть надаватися додаткові пільги, вводитися спрощений порядок реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями, встановлюватися знижені ставки плати за користування землею та іншими природними ресурсами, особливий митний режим, спрощений порядок в’їзду і виїзду іноземних громадян, зокрема, встановлення безвізового режиму тощо.

Світова практика свідчить, що найбільш ефективні ВЕЗ, які мають галузевий характер і розміщені на достатньо обмеженій території, як правило, не більше 10 кв. км. Тому вчені та фахівці у цій сфері обґрунтовують створення, передусім, так званих локальних зон вільного підприємства.

Схоже, в Україні своїм шляхом і більшість ВЕЗ стали створювати у межах адміністративних одиниць. Управління такими зонами, крім соціально створених адміністрацій, здійснюють ще й місцеві органи влади.

Вже досить скоро міжнародні організації, що представлені в Україні ,стали звертати увагу на неефективність ВЕЗ, які були створені і діяли в Україні, та на погіршення умов здійснення в них іноземного інвестування. Згодом Світовий банк та Міжнародний валютний фонд стали наполягати на перегляді ставлення до ВЕЗ в Україні.

Погодження уряду про призупинення створення нових спеціальних економічних (вільних) зон в Україні спричинило жваву дискусію про важливість ВЕЗ для економіки та необхідність їх залишення в Україні.

Ми ж наразі звернемося до правового аналізу окремих положень законів про створення та діяльність ВЕЗ в Україні. Із загального аналізу відповідного законодавства можна дійти висновку, що закони про створення ВЕЗ були прийняті з порушенням чинного спеціального законодавства щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.

Надамо деякі пояснення такого припущення. Проголошуючи політику залучення іноземних інвестицій в економіку країни, будь-яка держава може встановлювати спеціальний порядок допуску інвестицій, заборонити або обмежувати іноземні інвестиції у визначених сферах діяльності або на окремих територіях, встановлювати спеціальні умови для здійснення підприємницької діяльності.

Однак закон України “Про режими іноземного інвестування” у розділі VІ “Іноземні інвестиції у спеціальних (вільних) економічних зонах” встановлює: “Правовий режим іноземних інвестицій, що встановлюється в спеціальних (вільних) економічних зонах, не може створювати умови інвестування то здійснення господарської діяльності менш сприятливі, ніж встановлений цим Законом”. Таким чином, Закон приписує, що встановлені правового режиму іноземного інвестування у кожній ВЕЗ держава неможе встановлювати менш сприятливий режим допуску інвесторів. Тим самим держава обирає одну з відомих у світі систем допуску іноземних інвесторів на національний ринок.

Щодо допуску іноземних інвестицій загальновідомими у світі є дві форми такого допуску – це реєстраційна та довільна системи.

За свідченням експертів, в Україні діють прогресивні закони, які передбачають нескладну процедуру допуску іноземних інвесторів на національний ринок. Згідно ст. 13 Закону України “Про режим іноземного інвестування” реєстрація іноземних інвестицій здійснюється уповноваженим державним органом влади шляхом прийняття від інвестора інформації про інвестицію, головним документом є встановлена форма. Закон встановлює граничний триденний строк для державної реєстрації іноземної інвестиції. Реєстраційна система існує в більшості країн світу і вважається такою, що сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни.

Інша система допуску іноземних інвесторів на національний ринок – добровільна – діє у невеликому колі країн. Для представників міжнародних інституцій така система вважається однозначно неприйнятною, позаяк представник державного органу вивчає документи і приймає рішення на основі доцільності іноземного інвестування в умовах відсутності чітких критеріїв такої оцінки. Врешті-решт, видача дозволу залежить тільки від таких відносин між іноземним інвестором та представником державного органу, що склалися протягом їх спілкування, а відмова може надаватися практично без пояснень.

Якщо проаналізувати тексти законів про створення ВЕЗ, можна побачити, що процедури допуску інвесторів, зокрема іноземних, на територію відповідної зони в Україні носять ознаки саме довільної системи. Наприклад, у Донецькій області міська рада уповноважена видавати дозвіл на здійснення державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності то здійснює видачу “Свідоцтва про погодження інвестиційного проекту”.

Відповідно до “Порядку розгляду і схвалення інвестиційних проектів, що реалізуються в спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку у Донецькій області” визначається процедура розгляду Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області (далі - Рада) інвестиційних проектів, що реалізуються у спеціальних економічних зонах та у пріоритетних видах економічної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області (далі - інвестиційний проект), видачі дозволів на провадження діяльності на територіях спеціальних економічних зон та свідоцтв про схвалення інвестиційних проектів на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області.

Суб'єкт підприємницької діяльності (інвестор), який має намір реалізувати інвестиційний проект, або уповноважена ним в установленому порядку особа (далі - заявник) подає до Ради такі документи:

заяву про розгляд інвестиційного проекту за формою згідно з додатком;

інвестиційний проект (бізнес-план) кошторисною вартістю, еквівалентною не менш як 1 млн. доларів США, для малих підприємств - не менш як 250 тис. доларів США;

(абзац третій пункту 2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 р. N 1368)

нотаріально засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та засновницьких документів юридичної особи;

у разі коли заявником є іноземна юридична особа, - документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Ці документи повинні бути засвідчені відповідно до законодавства країни, що їх видала, перекладені на українську мову та легалізовані у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС;

проект контракту, погоджений з відповідним органом місцевого самоврядування та з органом господарського розвитку спеціальної економічної зони у разі реалізації інвестиційного проекту на території спеціальної економічної зони;

висновки щодо інвестиційного проекту, зроблені відповідно до законодавства України, у тому числі науково-технічної, екологічної експертизи, державної експертизи інвестицій тощо;

довідку відповідного органу державної податкової служби про стан розрахунків з бюджетом (для юридичних осіб, зареєстрованих в Україні);

зобов'язання про подання Раді звітності про хід реалізації інвестиційного проекту за формою та у терміни, встановлені Радою.

У разі потреби Рада може вимагати інші документи, що стосуються визначення мети, умов діяльності і спроможності заявника реалізувати інвестиційний проект.

Заявник несе відповідальність за достовірність відомостей, що містяться у підготовлених ним документах.

3. За наявності всіх документів, зазначених у пунктах 2 і 3і цього Порядку, Рада реєструє їх надходження у спеціальному журналі, присвоює порядковий номер і видає заявнику письмове підтвердження одержання від нього документів. Форма ведення спеціального журналу встановлюється Радою.

(пункт 3 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. N 896)

З. Якщо інвестиційний проект передбачає ввезення на митну територію України сировини, матеріалів, предметів, устаткування та обладнання, разом з документами, визначеними у пункті 2 цього Порядку, заявник подає до Ради:

переліки та обсяги сировини, матеріалів, предметів, устаткування та обладнання із зазначенням коду товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), що ввозитимуться в Україну виключно для реалізації інвестиційного проекту, які є його невід'ємною частиною;