Етичні проблеми управління та бізнесу, Детальна інформація

РЕФЕРАТ

на тему:

“Етичні проблеми управління та бізнесу”

“Динаміка зайнятості, капіталу, товарів і технології призводить до того, що бізнес набуває щоглобальніших масштабів по угодах, що укладаються, та їх наслідках. Закони та рушійні сили ринку є необхідною, але не достатньою вказівкою до дій. Фундаментальними принципами є відповідальність за політику, що здійснюється, та дії в сфері бізнесу, повага до людської гідності та інтересів тих, хто має в бізнесі свою частку. Цінності, що поділяються усіма, включаючи зобов'язання сприяти всезагальному процвітанню, важливі як для світової спільноти, так і для общин меншого масштабу. […] бізнес може бути могутнім посередником позитивних соціальних змін. […] ми стверджуємо необхідність моральних цінностей у прийнятті ділових рішень.”

Ця преамбула до “Принципів міжнародного бізнесу (Декларація Ко)” (1994), укладених представниками таких ТНК, як “Філліпс Електронікс”, “Кодак”, “Кенон Інк.”, “INSEAD” та ін, могла б стати другим епіграфом до роботи з даною тематикою, адже вона містить думку, що проходить червоною стрічкою через усі сучасні дослідження не тільки в сфері суто специфічних, прикладних наук (етнопсихологія, кросс-культурна психологія та ін), але й в сфері економіки. Етика бізнесу є невід'ємною складовою економічної діяльності на мікро-, макро- та міжнаціональному рівнях, запорукою подальшого розвитку співробітництва між країнами та подальшої глобалізації.

Цікаво відмітити, що тут йдеться про, так би мовити, універсальну глобалізацію, а не тільки про її економічний аспект. Так, на думку деяких авторів, світ рухається до прийняття загальної, глобальної етики. Така тенденція обумовлена посиленням взаємозалежності людей, зміцненням контактів, прискоренням темпу спілкування і комунікації. До того ж новітні дослідження показали, що всі люди схожі в своєму внутрішньому, моральному та етичному вимірі. Ядром кожної особистості є набір базових цінностей (здоров'я, матеріальний добробут, відношення з близькими та друзями). Всі інші “нашарування” цінностей, обумовлені існуванням в даній цивілізації, соціокультурному середовищі, не є головними при визначенні перспектив становлення спільної основи міжнародної ділової культури.

Історично особлива увага етичній поведінці в бізнесі почала приділятися ще в 60-ті роки у зв'язку із соціальними потрясіннями (поширенням корупції серед як урядової бюрократії, так і відповідальних осіб різних корпорацій), загостренням проблем екології (забрудненням навколишнього середовища, ядерними і токсичними відходами), протестами проти ВПК (у зв'язку з війною у В'єтнамі). Першими об'єктами етичного критицизму стали американські ТНК, особливо ті з них, які були присутні в Південній Африці під час режиму апартеїду. Згодом розробляється загальний контекст, в якому діяльність фірми могла б бути об'єктивно оцінена з етичної точки зору. В результаті виникає ділова етика.

Однак донедавна був досить широко поширений скептицизм щодо самої можливості існування етики в бізнесі. Багато людей розглядають саме поняття “етика бізнесу” як протиріччя в термінах, вважаючи, що фірми неморальні за своєю природою внаслідок того, що вони націлені перш за все на діставання прибутку і тому ігнорують будь-які наслідки своєї діяльності. Ця думка простежується в роботах класиків економічної теорії. Так, Мілтон Фрідман, посилаючись на Адама Сміта, додержувався позиції, згідно з якою існує одна і тільки одна соціальна відповідальність бізнесу – підвищувати свій прибуток настільки, наскільки дозволяють правила гри. А Шарль Бодлер взагалі вважав комерцію сатанинською справою, найпідлішою, найнижчою формою егоїзму.

Проте думка про первісно закладену аморальність етики бізнесу є, за відомим дослідником в цій області Р. Т. Де Джорджіям, міфом. На користь своєї точки зору він наводить такі аргументи. По-перше, якщо бізнес вважають аморальним і ніхто не вимагає від нього поведінки, заснованої на моральних принципах, то не було б ніякого переполоху в ЗМІ і бурхливої реакції громадськості на розкриття підкупу, факта про виробництво небезпечних для споживача виробів і т.ін. По-друге, рух “зелених” і консьюмеристів не мали б сенсу і бізнес не став би на них реагувати. Зв'язок бізнесу і моральності навіть ще глибший. Бізнес, як і більшість інших видів суспільної діяльності, з самого початку передбачає моральну основу і був би без неї неможливий (підприємці очікують від робітників чесності; сторони, що укладають контракт, розраховують на його виконання тощо).

Позицію Де Джорджа підтверджують і результати різних соціоопитувань, які мають на меті з'ясувати, що змушує людей займатися підприємницькою діяльністю, для чого їм це необхідно. Виявляється, що прибуток, який отримують респонденти, не є самоціллю, а лише засобом досягнення іншої цілі – будь то самореалізація, покращення матеріального становища або самовиживання.

Які ж фактори спричинили сьогодні посилення уваги до цієї проблеми? Це, перш за все, ріст рівня корпоративності та інформаційна революція. Перший фактор означає зростання бюрократичних структур, що призводить до беззастережного підпорядкування тому, хто стоїть вище на ієрархічних сходах, і придушення особистої ініціативи. Виникають проблеми, коли особи, відповідальні за прийняття рішень, погано вчиняють, хоча і задля корпорації. Щодо другого, інформаційного фактора, то він полягає у проблемі відповідальності сучасних професіоналів – головних ідеологів інформаційної ери – за формування та впровадження у життя етичних законів поведінки.

Про посилення ролі етичного фактору підприємницької діяльності за останні роки свідчать численні рейтинги корпорацій, в основі критерію відбору в яких покладено геть не прибутковість компанії. Зокрема в рейтингу “Найвидатніші корпорації Америки” (журнал “Форчун”) це довгострокові річні доходи акціонерів; якість продукції та послуг, управління фірмою, корпуса робочої сили; готовність нести відповідальність перед суспільством і за охорону навколишнього середовища. А засновники рейтингу “Сто найкращих компаній, що працюють на Америку” – Р. Ліверинг, М. Московіц, М. Катц – головне в діяльності корпорації вбачають в рівні оплати праці, розмірі пенсій та премій, гарантії зайнятості для персоналу, сприятливій діловій атмосфері.

Що ж таке, власне, “етика бізнесу”? Як формулюється суть цього поняття? За приблизно тридцять років існування етики бізнесу як області знань науковці так і не дійшли єдиної думки щодо її визначення. Одні стверджують, що це сукупність моральних норм, правил та уявлень, які регулюють ставлення, поведінку і взаємовідносини людей в процесі їх виробничої діяльності. На думку інших авторів (Герет Т.М., Клоноскі Р.Дж.), етика бізнесу розглядає насамперед взаємозв'язок цілей і засобів бізнесу та специфічно людських цілей. А американська дослідниця Лора Неш розглядає етику бізнесу як один з різновидів професійної етики і пропонує таке визначення: це наука, що вивчає відповідність моральних норм людини діяльності та цілям ділової організації. Етика бізнесу не є простим набором певних моральних стандартів, а являє собою інструмент аналізу та вирішення проблем, що постають перед моральною людиною, що займається бізнесом.

Схожі, але не тотожні поняття “ділова етика” і “ділова культура”. Останнє є ширшим і включає поряд з етичними якостями психологічні. Але хоча саме психологічне ядро виражає суть культури, на його основі не можна зробити висновок про моральні якості людини. Наприклад, чи можна судити про те, чи добре чи погано вчиняє людина, на основі того факта, що вона є цілеспрямованою, схильною до ризику, ініціативною, намагається стати хазяїном своєї долі тощо, тобто володіє психологічними якостями підприємця? Проте, на мій погляд, варто дослідити ділову культуру в цілому, що допоможе відтворити цілісну картину щодо витоків поведінки сучасної ділової людини. Отже, ділова культура в своїй основі має: відношення до людей, справи, суспільства та природи.

Розглянемо першу складову як найбільш важливу. Як писав видатний радянський психолог С. Рубінштейн, “відношення до іншої людини, до людей складає основну тканину людського життя… Серце людини все зіткане з його відношень до інших людей”. Як правило, всі люди поділяють оточуючих на “своїх” та “чужих”. Такий поділ дозволяє ставитися до “інших” як до засобу досягнення цілей, легалізує аморальне відношення до “чужих”, стає перешкодою на шляху затвердження норм цивілізованого бізнесу. З цього приводу М. Вебер, який досліджував історію підприємництва, зазначав: “Як війна та розбій, вільна торгівля, не зв'язана будь-якими нормами по відношенню до людей поза даного племені і роду, не зустрічала жодних перешкод. “Зовнішня” мораль дозволяла за межами колективу те, що засуджувалося у відношеннях між “братами”.

Як же ж подолати відчуження між людьми, побудувати новий тип відносин, за яких всі підприємці, незалежно від раси, віросповідання та типу культури, з “чужих” перетворилися б на “своїх”? Багато вчених намагаються вирішити це питання, сформулювавши універсальні морально-етичні принципи. Так, американський соціолог Л. Хосмер, спираючись на аксіоми світової філософської думки, запропонував такі десять “екуменічних (всесвітніх) принципів етики ділової поведінки”:

Ніколи не вчиняй того, що не в твоїх довгострокових інтересах чи інтересах твоєї компанії (вчення Протагора про особисті інтереси);

Ніколи не вчиняй того, про що не можна було б сказати, що цей вчинок відкритий, чесний й істинний, про який можна було б з гордістю повідомити на всю країну в пресі і по телебаченню (погляди Аристотеля і Платона про особисті доброчинності);

Ніколи не вчиняй того, що не є добром, що не сприяє формуванню відчуття того, що ми всі працюємо заради однієї спільної мети (заповіти всесвітніх релігій);

Ніколи не вчиняй того, що порушує закон, адже в законі представлені мінімальні моральні норми суспільства (вчення Гоббса і Локка про роль держави);

Ніколи не вчиняй того, що не призводить до блага, більшого за шкоду для суспільства, в якому ти живеш (вчення Бентама і Джона Мілля про практичну користь моральної поведінки);

Ніколи не вчиняй того, що ти не бажав би рекомендувати зробити іншим, що опинилися в подібній ситуації;

Ніколи не вчиняй того, що обмежує встановлені права інших (Руссо, Джефферсон про права особистості);

Завжди вчиняй так, щоб максимізувати прибуток в рамках закону, вимог ринку і з повним урахуванням витрат (економічна теорія Сміта, вчення Парето про оптимальну угоду);

Ніколи не вчиняй того, що могло б заподіяти шкоди найслабшим в нашому суспільстві (правило розподільчої справедливості Ролса);

Ніколи не вчиняй того, що заважало б праву іншої людини на саморозвиток і самореалізацію.

По суті, всі ці принципи зводяться до проблеми співвідношення цілей (максимізація прибутку) і засобів (не маємо виходити за межі закону, у своєму відношенні до інших людей маємо додержуватися імперативу Канта, який зазначає: “Вчиняй згідно такої максими, керуючись якою, ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом”. - І далі, - “Вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства так же, як до мети, і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу”.)

Більш конкретні принципи, застосовувані до сьогоденної реальності, розроблені Р. Льюїсом. Він поділяє їх на три великі групи:

принципи персональної етики (власне мораль): неспокій за благополуччя інших, повага до прав інших бути самостійним, надійність і чесність, справедливість, благодійність, попередження шкідливих наслідків;

принципи професійної етики: неупередженість, прямота, конфіденціальність, належне намагання, точне виконання професійних обов'язків;