Розвиток комерції в Україні, Детальна інформація

Шлях у Візантію був одночасно і шляхом «із варяг», тобто шляхом, що зв’язував Русь з скандінавськими народами. Шлях цей ішов з Києва в двох напрямках — на Двіну і на Ловать та озеро Ільмень. Торгівля по цьому шляху також була жвава. Руські купці, крім своїх товарів, тобто меду, воску й хутра, вивозили ще візантійські й арабські товари, а ввозили янтар, сіль, метали і західноєвропейські товари.

В історичній літературі недосить уваги звертали на торгівлю дофеодальної Русі з західноєвропейськими країнами. Але матеріали змушують нас надавати цій торгівлі значно більшого значення.

2. Розвиток комерції в УРСР

Змушене відмовлення від "воєнного комунізму" органічно взаємозалежний з рішеннями Х з'їзду РКП/б/, що відбувся в березні 1921р.

Цей з'їзд, як і попередні фетишизував ліквідацію "воєнного комунізму" як велику політичну перемогу. Він проголосив скасування продовольчої розверстки продовольчим податком. Це було першим і найголовнішим кроком до нової економічної політики.

На підставі рішень Х з'їзду РКП/б/ Усеросійський центральний виконавчі комітети і СНК РРФСР, а на Україні - усеукраїнський центральний виконавчий комітет, СНК прийняли ряд декретів і розпоряджень, спрямованих на практичне впровадження непу. Продовольчу розверстку повинні були замінити продовольчим податком, що повинний бути до всього іншого меншого по обсягах, ніж розкладка. Суть цієї акції полягало в тім, що після виконання державного податку селянин одержував право зовсім вільно розпоряджатися результатами своєї праці. Це створювало для трудівника села економічні стимули для подальшого розвитку свого господарства, піклуватися про завтрашній день.

Однак широко розрекламований неп у 1921 р. в українське село фактично так і не прийшов. Держава саме всіляко гальмувало цей процес.

По-перше, назвавши розкладку проподатком, в Україні радянське керівництво насправді майже не зменшило. Більш того, в окремих губерніях так називаний продподаток фактично дорівнював валовому збору зернових культур. Це значить, що вилученню практично підлягало усе, що було вирощено.

По-друге, продподаток вилучався в примусовому порядку, за допомогою військових частин, що здійснювали цю місію відповідно до команд органів радянської влади на місцях.

Як і в період «воєнного комунізму» влади в селах, що не скоряються, забирали заручників, розтріпували їх, застосовували інші самі тверді форми натиску на селянство.

Таким чином, радянське керівництво, дозволивши в 1921 р. неп у центральних районах Росії, в українському селі продовжувало політику "воєнного комунізму". Його селянство вже не могло терпіти, тому що це власне кажучи з'явилося необмеженою формою експлуатації. Це було обумовлено прагненням "викачати" з українського села якнайбільше продовольчих ресурсів сугубо силовими, перевіреними в роки війни методами. НЕП у сільську місцевість прийшов наприкінці 1921 - на початку 1922 р. Однак голод, що охопив південні райони України в 1922 р. відсунув ще на рік - дві нормалізації обстановки в сільському господарстві України.

Затягування введення непу на Україні живило антирадянське повстанство. У містах України перехід до непу особливостями в порівнянні з Росією не відрізнявся.

Наміру радянського керівництва затягти введення непу на Україні порозумівалося його намірами як можна довше користатися без яких-небудь обмежень продовольчими ресурсами у своїх інтересах. А відвертіше говорячи - користатися дійсним беззаконням в інтересах радянської держави.

2.3. Розвиток комерційних відносин в України в роки незалежності

Аналіз динаміки змін кількості діючих суб’єктів малого підприємництва засвідчує, що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв’язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів різко скоротилась.

В Україні в 2002 р. нараховувалося 158 091 діючих малих підприємств [8, c. 56].

Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко.

В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що велика кількість малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.

Разом з тим, протягом 1999-2002рр., як свідчать самі підприємці український малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємці, які оцінили стан справ у своїх фірмах як ”задовільний” було у двічі більше ніж у 1998р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував в середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше, порівняно з 1993р. На сплату податків іде до 30%, а іноді і до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи товарів.

Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. За теперішної ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібне тому, що малий бізнес пов’язаний із значним ризиком. В США спостерігається тенденція: в перший рік роботи свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від початкової кількості. В Японії 7 із 10 підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п’яти років. Жорстока конкуренція, нестача початкового та обігового капіталу,підвищена чутливість до зовнішніх факторів можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика, тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними, 35% зникають вже протягом першого року діяльності. Решта 60% ледве зводять кінці з кінцями.

Звичайно,якщо порівняти вище наведені показники з промислово розвинутими країнами, то вони в нас ще досить низькі. Так кількість суб’єктів малого бізнесу на 1 тис. населення в США складає 74 підприємства, в Італії -68, Японії - 50, Великобританії - 46, в країнах ЄС - 45.Частка зайнятого населення в таких підприємницьких структурах вищезгаданих країн становить від 54 до 78 відсотків, а частка у виробництві валового продукту (ВВП) – 52-72 відсотки.

У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлені сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціальне середовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати нові технології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

Незважаючи на ту велику роль, яка відводиться малому і середньому бізнесу, розвиток підприємництва як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні не відповідає вимогам часу.

Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, які гальмують цей розвиток є наступні [16, c. 510]:

1. Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності.

2. Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.

3. Переважно деклеративний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.

4. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.

5. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі.)

6. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.