Проблема взаємовідношення політики та економіки: філософський аспект, Детальна інформація

Соціальна ефективність — поліпшення соціально-економічного життя людей: зростання заробітної плати, поліпшення житлових умов та умов праці, покращення освітнього, медичного обслуговування, забезпечення хворих, недієздатних, пристарілих громадян тощо.

Розміщення ресурсів полягає у тому, що держава забезпечує відповідність між виробництвом і умовами відносного браку ресурсів.

Розподіл доходів має за мету сприяти забезпеченню соціальної справедливості.

Стабільні умови розвитку передбачають забезпечення для всіх суб'єктів господарювання сприятливих умов для раціонального розміщення і використання ресурсів.

Політика активно втручається в суспільне життя і може впливати на економічний прогрес у трьох напрямах:

• сприяти його розвитку;

• стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний розвиток;

• суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.

Людство завжди намагалось дізнатись, за яких умов політика стає рушійною силою розвитку економіки.

Основа політики – економічна теорія

Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силою розвитку суспільства і людини, якщо вона науково обгрунтована. Такою є політика, що грунтується на об'єктивно діючих законах, враховує різноманітні інтереси суспільства, передбачає багато-варіантність рішень і свободу вибору.

Якщо ж політика засновується на спотвореній теорії, яка не виходить з об'єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона є ненауковою. Вона обеззброює людину, робить її цинічною і байдужою або фанатичною і деспотичною. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це стосується й економічної політики.

Перехід економіки України до ринку можливий лише завдяки використанню реальних причинно-наслідкових зв'язків у економічному житті, врахуванню інтересів усіх господарюючих суб'єктів, тобто завдяки політиці, побудованій на науковій теорії та адекватно трансформованій у господарському механізмі.

Саме з огляду на ці обставини першоосновою вироблення науково обгрунтованої економічної політики є економічна теорія, яка відбивала б закономірності перехідної економіки нашої країни.

Будь-який відхід від теорії призводить до суб'єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об'єктивних вимог і умов, а отже, висуненні необгрунтованих завдань і рішень, що в кінцевому підсумку обертається нераціональним використанням природних, матеріальних, фінансових, людських ресурсів, породжує диспропорції в суспільному виробництві та соціальні суперечності.

Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибокому оновленню матеріального виробництва, повнішому розкриттю соціальних ресурсів суспільства, що перебувають у стадії переходу до нових економічних відносин.

Для вироблення економічної стратегії на основі всебічного врахування вимог об'єктивних економічних законів першорядне значення має забезпечення реалістичної, об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у здійсненні соціально-економічних завдань, з'ясування труднощів і недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого — такої ж реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку.

Наукова об'єктивність у політиці потребує врахування притаманних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву не однозначні й можуть змінюватися під впливом різних обставин. Дуже важливо в практиці суспільного господарювання на кожному етапі розвитку суспільства вміти користуватися науковим знанням законів, ураховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктивного чинника.

Напрями і пріоритети економічної політики

У кожний період часу важливо визначити конкретні напрями економічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, конкретними історичними умовами, ситуацією в світі.

Одним з найважливіших завдань держави і є врахування в практичній діяльності головних особливостей кожного етапу розвитку країни. Тільки на таких засадах можна забезпечити глибоку наукову обгрунтованість і реалізм принципових настанов у галузі економіки, гуманізм цілей, наступність у розв'язанні соціально-економічних завдань.

Напрями економічної політики різноманітні за змістом та політичною значимістю, їх можна класифікувати так:

за сферами економічного життя (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля тощо);

за часом дії (довго-, середньо- та короткострокові);

ш політичною та соціально-економічною значимістю.

При цьому важливе значення має виокремлення головних напрямів суспільного виробництва, які забезпечують створення прогресивної структури економіки — неодмінної умови її переходу до нової якості зростання. Без цього не можна ефективно використовувати стимули до праці, реалізувати сукупність різноманітних інтересів суспільства і рухатися вперед у поступальному розвитку.

Пріоритетний підхід до економіки — це завжди політичний, стратегічний підхід. Пріоритети мають визначатися на основі інтересів і здійснюватися через них. Вони мусять сприяти науковому передбаченню майбутнього стану розвитку економіки, його структури, впливу на соціальну сферу, людину, природу. У свою чергу, на цій основі можна прогнозувати реальні суперечності та шляхи і способи вирішення їх. У такий спосіб економічна політика, побудована на науковій теорії, перетворюється на чинник суспільного прогресу.

Пріоритетний розвиток економіки, тієї чи іншої сфери можливий за умови взаємодії двох процесів:

забезпечення передової матеріально-технічної бази в цій сфері, використання підготовлених кадрів, предметів праці, інших елементів виробництва;

матеріального і морального стимулювання його розвитку.