Політичні доктрини античності, Детальна інформація

Арістотель визначив державу як “спілкування подібних один одному людей для досягнення можливо кращого життя”. Він відкрито захищав інтереси рабовласників. Державу Арістотель уявляв як об’єднання вільних громадян, які керують справами рабовласницького суспільства. Він доказував, що рабство зумовлене природою, а також потребами ведення господарства і виробничої діяльності.

Арістотель поділяв держави на правильні (монархія, аристократія, політія) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Перевагу він надавав політії - змішаній формі держави, яка виникає із поєднання олігархії та демократії.

Арістотель засуджує надмірне прагнення до багатства. Він вважав, що краще, “щоб власність була приватною, а користування нею спільним”.

Право Арістотель ототожнює з політичною справедливістю, підкреслює його зв’язок з державою. Він розрізняв право природне і позитивне (встановлене державою). До позитивного права належали писані закони та звичаєве право. Природне право Арістотель ставив вище позитивного, а звичаєве право - вище від писаного.

4. Висновок.

Справедливість полягає у тому, щоб кожен працював згідно власних задатків і дотримувався відповідного місця в суспільстві.

Дітей виховувала держава, жінки – мали рівні права з чоловіками.

Усе життя громадян в ідеальній державі Платона мало підпорядкуватися інтересам держави.

Література:

Рудич Ф. Політологія – Київ 2000 р.

2. Утченко С. Л. Политическое учения Древнего Рима – М., 1977 р.

Хома Н.М. Історія політичних і правових вчень – Львів, 2002 р.

Цицерок. Про державу. Про закони. При природу Богів., 1998 р.

В.М. Піча. Політологія “Новий Світ-2”. Львів 2003 р.