Проблеми трансформації партійних систем в пострадянських країнах: партії та партійні системи, Детальна інформація

- чотирипартійна або двоблокова, що відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу;

- партійна система обмеженого або поміркованого плюралізму, при якому відсутні антисистемні партії двосторонньої опозиції і якому притаманна орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями;

- партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними;

- атомізована (мультипартійна) партійна система, яка навіть не передбачає необхідності точного підрахунку числа партій, оскільки тут виникає поріг, за яким кількість партій вже не має значення [13].

Аналіз шляхів формування партійних систем в пострадянських країнах засвідчує, що цей процес відбувається в цілому у відповідності до загальноприйнятих класичних схем, які в даних країнах реалізуються по-особливому, що зумовлено специфікою конкретно історичної ситуації, в якій знаходяться ці держави. Формування партійної системи в посткомуністичних країнах нерозривно пов'язане із процесом становлення державності. Це позначилось як на ідеології, організаційній будові так і на ролі партій у політичній системі суспільства. На проблеми формування партійних систем посткомуністичних країн існує такі погляди.

Деякі науковці вважають, що процес становлення партійної системи у таких країнах відбувається в загальному контексті трансформації держави від тоталітаризму до демократії, в умовах ліквідації залишків тоталітаризму та будівництва основ громадянського суспільства. З огляду на це партійні системи нових незалежних країн сформувалась не стільки внаслідок внутрішнього розвитку, скільки як противага тоталітарному однопартизму.

Незрілість внутрішніх умов, які повинні детермінувати становлення реальної багатопартійності (економічних, соціальних, духовних) визначають і незрілість останньої.

В силу слабої соціальної диференціації суспільства, нерозвиненості і неорганізованості соціальних інтересів, нечіткими виявились ідеологічна та політична позиція їх політичних презентантів, слабою є їх соціальна орієнтація.

Ідеологічні відмінності накладаються і тісно переплітаються з регіональними, національними та іншими. При цьому слід мати на увазі, що самі по собі ні назва, ні декларована партією ідеологічна платформа не можуть вважатися достатніми для визначення ідеологічної приналежності партії. Визначальною підставою для їх ідентифікації можуть і повинні виступати зміст, та результати практичної діяльності політичних партій [14].

Інша ж група дослідників головною причиною складності формування адекватної партійної системи у пострадянських країнах вважають той факт, що утвердження політичних свобод сприяло становленню приватної власності, економічних свобод, ринкової господарської системи, що обумовило специфіку партійно-політичного розвитку цих країн [15].

Господарська система, місце і роль у ній різних форм власності, галузей і секторів, відносини між суб'єктами економічного життя, роботодавцями і найманими робітниками, відносини розподілу і споживання обумовлюють соціально-класову структуру суспільства і відносини між її елементами Останні, у свою чергу, формують значною мірою свідомість та відповідні орієнтації й установки індивідів щодо політики, ставлення до тих чи інших партій. Усі ці фактори так чи інакше впливають на індивідуальну і групову свідомість Індивідів, утворюють певні комбінації, за допомогою яких відбувається злиття індивідів і груп з умовами і факторами виробництва, де вони безпосередньо стикаються з економічними реаліями, усвідомлюють їх і трансформують у певні політичні орієнтації, ставлення до партій і лідерів.

У країнах, в економіці яких приватна власність перебуває в процесі становлення, де вона не розкрила свого внутрішнього потенціалу і не сприйнята суспільною більшістю в якості продуктивної і цивілізованої форми реалізації економічних потреб суспільства, існують вагомі економічні підстави для відтворення політичних поглядів і орієнтацій, альтернативних приватній власності як основі економічної системи і базовим економічним цінностям. А це неминуче відображається в системі існуючих партій та відносинах між ними.

Найбільш глибокою економічною передумовою виникнення міжпартійних конфліктів є питання про власність як базисну суспільну цінність і основу господарської системи. Питання про ставлення до приватної власності виступає головною економічною детермінантою, що визначає характер відносин між суб'єктами політики в пострадянських суспільствах. Боротьба з приводу власності відсовує на другий план розв'язання проблем економічного розвитку, погіршує економічні та політичні відносини, що завжди справляє деструктивний вплив на розвиток як економіки, так і політики [16].

Виходить, що процес формування багатопартійності пов’язаний із становленням демократії. Саме політичний режим визначає існування того чи того типу партійної системи.

Партійна система в сучасних умовах постає як закономірний і необхідний атрибут демократії. Дієва партійна система створює умови для адекватного відображення суспільних інтересів, забезпечення ефективного народовладдя. Однак у багатопартійній системі досить важко визначити належність партій до партійної системи. Підставами для включення партій до партійної системи є причетність партії до здійснення владних повноважень та відображення значних політичних інтересів суспільства.

В умовах розгортання політичної модернізації суспільства і функціонування партійної системи, як одного з провідних суб'єктів цього процесу, суспільні відносини, поступово вдосконалюючись, набувають неантагоністичного, конкурентного характеру. Партійна система в кожному конкретно взятому суспільстві, є показником модернізованості суспільства, рівнів його політичної культури і політичної соціалізації, а також ефективності діяльності державно-владних структур [17].

Реальна діяльність політичних партій в пострадянських суспільствах свідчить про те, що нові режими ні в якому разі не можна вважати демократичними, оскільки вони все ще зберігають значні елементи державного соціалізму. Разом з тим формування багатопартійності та її поступова трансформація засвідчує, що перехідний період вирізняється рисами, які не можна назвати ні державно-соціалістичними, ні ліберально-демократичними.

Суспільства перехідного типу спонтанно переборюють обмеження конкретної тоталітарної системи, прямують від тоталітарного до природно історичного стану, від однопартійності до багатопартійності. Для таких суспільств особливо важливо визначити механізми , фактори, які б з’єднували елементи партійної системи у стійку цілісність, незважаючи на перманентні суперечності, конфлікти і боротьбу між її суб'єктами.

Базова система цінностей є системою інтегративних підвалин суспільства, що надає йому цілісності і єдності. Ці цінності, як правило, фіксуються в конституціях держав, охороняються законом і владою, стають найважливішими елементами духовної і матеріальної культури народу, відбиваються в його менталітеті.

Цей факт визначає ще одну проблему становлення багатопартійності у пострадянських країнах, оскільки в них навіть не існувало закону про політичні партії. Саме тому, здобувши незалежність, у даних держав виникає проблема із формуванням парламентської більшості, яка базується на різноманітних комбінаціях основних партій, представлених у парламенті. Відповідно до цього виникає інша проблема: неможлива продуктивна діяльність урядових кабінетів [18].

Відомо, що між партійними та виборчими системами існує тісний взаємозв'язок. Виборча система впливає на формування типу партійної системи. Вона зумовлює появу того чи того типу партійної системи, оскільки лише через підтримку на виборах відбувається легітимація партійних мас, що відіграє вирішальне значення у становленні партійної системи [19].

Потрібно зазначити, що в сучасних демократичних країнах можливе існування лише дво- або багатопартійної системи. Завданням і одночасно проблемою нових незалежних країн у процесі трансформації є вибір вірної виборчої системи, що б забезпечила формування та діяльність адекватної партійної системи, яка б, у свою чергу, слугувала гарантом політичної стабільності суспільства. Розглянемо основні закономірності впливу виборчої системи на партійну, а також на зв’язок виборчої системи із політичною стабільністю.

Французький вчений Моріс Дюверже сформулював «три соціологічних закони» щодо впливу виборчої системи на кількість партій у суспільстві й на відносини між ними, тобто на партійні системи. Він констатував, що виборча систем впливає на політичне життя суспільства головним чином за допомогою партій [20].

Емпірично цей дослідник установив, що мажоритарна система виборів веде до двопартійної системи; голосування в один тур містить стимули до формування двопартійної системи, за якої створення коаліцій не є закономірністю (наприклад, провал „третьої сили” перед першим туром президентських виборів у Росії в 1996 р. ), а голосування в два тури – до двоблокової багатопартійної системи. Виборні посади при цьому є досить привабливими, тому основною метою партій є отримання перемоги на виборах. Це характерно як для президентської, де формуються двоблокові коаліції, так і для парламентської форми правління, за якої діє біпартійна система. Таким чином, у країні формується така партійна система, партії якої мають досить гнучкі позиції і прагнуть до взаємних контактів і пропозицій [21].

Як правило, мажоритарна система відносної більшості формує монолітну партійну більшість у парламенті, а також однопартійний кабінет. Внаслідок цього з’являється стабільний уряд, який, спираючись на парламентську більшість, проводить послідовну політику щодо управління державою. Така система сприяє ефективному функціонуванні політичних інститутів, посилює „вертикальні” аспекти демократії. Це частково гарантує політичну стабільність, оскільки стабільність уряду не може повністю гарантувати стабільності політичного курсу, який може різко змінюватися при приході до влади опозиційної партії.

Однак, навіть за умов мажоритарної виборчої системи можливе формування так званої малопартійності, коли представлені партії небагаточисельні. Невеликі партії та групи отримують можливість брати участь у формуванні коаліцій для блокування найбільш популярного кандидата у першому турі і у різноманітному співробітництві перед другим туром (наприклад, ситуація напередодні другого туру президентських виборів у Росії в 1996р.). Такі коаліції не є стійкими, тому і виникають певні проблеми після виборів: розбіжності у поглядах, постійна конкуренція, які не можуть забезпечити політичної стабільності.

При пропорційній виборчій системі, яка складається з чисельних партіях, що мають жорстку внутрішню структуру, досить важко досягти однозначної парламентської більшості і сформувати однопартійний кабінет. Партії не залежать одна від одної, тому така система використовує коаліційний принцип діяльності парламенту та коаліційний тип уряду, засобами якого є переговори, компроміси, недовгострокові та слабкі коаліції. Це призводить до слабкості урядів, їх нестабільності, до дрібного політиканства, партійних торгів, непропорційного впливу дрібних партій. Однак, за певних умов коаліційний принцип може демонструвати відсутність різких змін в уряді, що надає політиці держави успіху і співдіє довготривалій політичній стабільності.

Варто зазначити, що є суттєвий негативний аспект даної виборчої системи для посткомуністичних партій: дана виборча система стимулює появу мультипартійної структури, а політиків – до пошуків розбіжності в поглядах, оскільки це може послугувати створенню нової політичної партії. Введення ж процентного порогу для обмеження впливу мілких партій призводить до інших проблем. Це дає привід сумніватися у тому, що для пострадянських країн дана виборча система є ефективною, оскільки головною проблемою таких держав є величезна кількість мало чисельних партій.

Однак, за умови, що у країні ще не сформувалася багатопартійність і певна партія й досі утримує владу, пропорційна виборча система може бути досить непоганим вирішенням.

З іншого боку, при вірному впровадженню і дотриманню законодавства даний тип виборчої системи може гарантувати зменшення кількості маловпливових партій та консолідацію політичних сил.