Політична система України, Детальна інформація

Політична система з точки зору механізму формування влади може характеризуватися:

1) рівновагою жорсткої конкуренції і конструктивної співпраці у здобутті та використанні влади;

2) дисбалансом розподілу влади між офіційними державними чинниками й прихованими інтересами;

3) недорозвинутими формами конкуренції та співпраці;

4) відсутністю рівних умов для реалізації інтересів групових суб'єктів політики при здобутій владі;

5) перманентною насильницькою боротьбою за владу.

Отже, політична система розвинутих суспільств функціонує на засадах балансу жорсткої конкуренції і конструктивної співпраці у розподілі влади або з перевагою механізмів консенсусу над механізмами противаг. Політичні системи інших суспільств характеризуються недорозвинутими формами конкуренції та співпраці або руйнівною боротьбою за владу.

Функція національної інтеграції. Політична система забезпечує інтеграцію племен у народність, а народностей у націю. При цьому політична система здійснює національну інтеграцію в рамках імперії-держави і національної держави. В рамках імперії-держави політична система забезпечує національну інтеграцію шляхом примусу і насильства, надаючи народові метрополії певні привілеї та позбавляючи народи колоній права на вираження своєї етнічної ідентичності.

В рамках національної держави політична система здійснює національну інтеграцію декількома шляхами:

1) насильницьким шляхом об'єднує етнічно споріднені території (як це мало місце в Німеччині за часів Бісмарка) навколо центральної влади;

2) витворює нову політичну націю етнічно-строкатого населення колишньої колонії шляхом консолідації на принципах громадянства;

3) формує націю на основі корінного етносу, позбавляючи некорінні етноси громадянських прав;

4) формує націю на основі корінного етносу і намагається приєднати території сусідньої держави, де живуть етнічні «родичі».

Національна інтеграція сьогодні можлива тільки за умови врахування політичними чинниками специфіки різноманітних інтересів (релігійних, соціальних, ідеологічних) і створення відповідного механізму консолідації соціально-політичних сил, подолання партикуляризму і клановості.

Функція стабілізації соціально-політичного життя. Стабілізаційна діяльність політичної системи полягає у її здатності з'ясовувати причини різноманітних конфліктів (класових, групових, міжетнічних, міжпартійних, міждержавних), попереджати їх поглиблення, знаходити вихід із конфліктних ситуацій шляхом досягнення компромісів, становлення консенсусу.

Закономірністю політичної системи, за Д. Істоном, є прагнення до рівноваги, тобто забезпечення врівноваженості підсистем. Така рівновага може забезпечуватися або шляхом жорсткого контролю суспільного життя за допомогою політичних інститутів, або шляхом узгодження соціальних інтересів.

Ще однією закономірністю політичної системи є закономірність маятника. Суть цієї закономірності полягає в тому, що система, виведена з оптимальної рівноваги в бік домінування авторитаризму чи демократії, неодмінно спочатку переходить у свою протилежність і амплітуда коливань за часом нібито рівнозначна. Якщо, наприклад, період диктатури тривав декілька поколінь, то перехід до стану демократії триватиме стільки ж часу. Отже, перехід від однієї політичної системи до іншої завжди супроводжується дестабілізаційними процесами.

Для стабільності політичної системи потрібні такі умови:

наявність механізмів досягнення і збереження постійної рівноваги суспільно-політичного життя;

своєчасне випередження і витіснення у політичній системі елементів, що порушують її нормальне функціонування;

постійне оновлення внутрішніх структур системи;

зв'язок внутрішньо-політичних елементів із світовим політичним життям;

посилення універсальної і глобальної адаптивності системи.

Функція соціально-політичної модернізації. Суть її зводиться до того, що політична система реформує усі сторони суспільного життя. Якщо політична еліта не наділена відповідним реформістським потенціалом, то перехід від однієї системи до іншої супроводжується затяжними катаклізмами, стагнаційними процесами, постійним відтворенням старих структур, способів мислення і поведінки. Вибір шляхів модернізації суспільного життя, пошук особливих (саме для цієї нації) варіантів розвитку залежить від того, наскільки інститути політичної системи виявляють здатність до самооновлення, рішуче поривають з віджилими традиціями.

Функція управління. Передбачає систему органів (державних, партійних і громадських), що становлять апарат управління суспільством. Бюрократичний апарат дедалі більше професіоналізується та спеціалізується. Виникає небезпека переродження його у самостійну політичну силу, яка протистоятиме обраним народом або певними партіями політичним органам. У зв'язку з цим американський політолог Ж. Лапаломбара підкреслює, що перехід від однієї політичної системи до іншої можна полегшити, якщо вивчити механізми функціонування бюрократичного апарату. Кожне перехідне суспільство неминуче стикається з проблемою формування, використання адміністративних кадрів, вироблення ефективного політичного контролю за їхньою діяльністю. Без відповідного правового, політичного контролю, без спеціальної адміністративної підготовки кадрів, без звуження розподільчої сфери державних органів управлінський апарат може паразитувати у суспільстві.

Правова функція. Політична система формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політичної системи залежить не лише від законодавчого органу держави, а й від здатності всіх суб'єктів політичного процесу (партій, громадських організацій, груп тиску) досягти згоди щодо вироблення таких правових норм, які б сприяли стабілізації суспільства, гармонізації інтересів соціальних груп.

Якщо суб'єкти політичного процесу нехтують правом, віддають перевагу груповим інтересам, у суспільстві панує дезінтеграція і дезорганізація, з'являється спокуса стабілізувати суспільні відносини тоталітарними способами. Тому важливо оцінювати діяльність тієї чи іншої політичної організації крізь призму її здатності впорядковувати свою діяльність у рамках правових норм і висувати правотворчі ініціативи. Без високої правотворчої здатності суб'єктів політичного процесу політична система перестає діяти в рамках правового поля, стає засобом бюрократичного свавілля і беззаконня.

Важливим аспектом вивчення політичної системи є її типологізація. З точки зору формаційного підходу політичну систему можна класифікувати як рабовласницьку, феодальну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну; за культурологічною класифікацією її поділяють на західну, східноправославну, латиноамериканську, китайську, японську, мусульманську, індуську, африканську; згідно з теорією трьох стадій, існує політична система аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.

Така типологізація грунтується на визначенні типу політичної системи, виходячи з аналізу певного типу суспільства і культури у їх генетичному і структурно-функціональному вимірах. Мова йде про те, що з допомогою цього аналізу є можливість простежити не тільки сьогоднішній стан суспільного розвитку, але його історію, на основі якої виникають і функціонують політичні системи.

Можливий також підхід на основі аналізу типів політичних систем за способом і масштабом їхнього впливу на суспільство, а також характером здійснення власне своїх основних функцій. Згідно з таким підходом виділяють три типи політичних систем: адміністративно-командну, змагальну, соціопримирливу.