Контрольна робота з політології, Детальна інформація

· політична організація суспільства;

· політичні принципи та правові норми, які формують політичну поведінку;

· політична свідомість і політична культура.

Політична система суспільства являє собою сукупність неоднопорядкових елементів, які об‘єднані однією сферою політичного життя. Різноякісність елементів політичної структури забезпечує достатню усталеність зв‘язків між ними. Це властиво складним, багатомірним системам. Така складність виражає закономірність: чим розвиненіше суспільство, тим складнішою є його політична система.

Кожна політична система базується на певних факторах, що визначають характер і напрям її розвитку.

Такими факторами є:



1. Політичний інтерес класів, соціальних груп, соціально-політичних, етнічних спільностей.

Політичний інтерес, найбільш виразно втілений у політичній владі, відбиває насамперед інтерес економічний. Саме рабовласник, феодал в узагальненому вигляді є політичними суб‘єктами, що забезпечують на основі класового інтересу функціонування певної системи. Розвиток промисловості і торгівлі зумовив формування загальнополітичного інтересу в межах однієї держави, а також світової політичної системи. Розширення економічних зв‘язків створює можливості для формування політичної системи у масштабах країни. Безпосередню роль в осмисленні політичного інтересу відіграють політичні партії. Осмислений політичний інтерес втілюється у владних функціях, політичних відносинах і організаційних структурах. Крім суб‘єкта політики – власника, на політичну арену виходить суб‘єкт, який ставить собі за мету – боротьбу проти нього, він створює свої політичні структури, які відображають його політичний інтерес. Влада у такому випадку виступає системотворчим фактором загальнополітичного інтересу. Якщо вона досягає цього шляхом реформ, то створює можливість розвитку демократичної політичної системи, мирного процесу її соціалізації. У процесі соціалізації суспільства і самої політичної системи загальнополітичний інтерес дістає поширення і змістовно поглиблюється. Це знаходить вираз у цілевизначеності.

Мета – це той фактор, навколо якого формується політична тканина суспільства.

Мета є мотивом діяльності суб‘єкта політики. Її зміст залежить від об‘єктивних можливостей суспільства, що історично склалися, тенденцій їх розвитку і здатності суб‘єкта політики перетворити можливе у реальне, повести за собою соціальні спільності найоптимальнішим шляхом.

3. Суб‘єкт політики.

Створення і функціонування політичної системи є результатом взаємодії структурних елементів, а також діяльності суб‘єкта політики, який погоджує їхні інтереси. Саме суб‘єкт політики реалізує можливі зв‘язки між елементами політичної системи. Він задає системі відповідно до інтересів соціальної спільності напрям розвитку, здатності активізувати її або своїми слабкими, невмілими діями довести її до розпаду, підтримувати функціонування її або привести до стагнації. Діяльність суб‘єкта політики щодо об‘єднання елементів у систему залежить як від його політико-культурної зрілості, так і від того, на яку економічну організацію суспільства він спирається.

4. Економічні зв‘язки.

Матеріальною основою політичної системи є економічна система суспільства. Вона надає політичній системі стійкості, зумовлює стабільність внутрішньої взаємодії елементів політичної системи, якщо є стабільною сама. За нерозвинутої економічної системи суспільства політика нерідко виконує роль суб‘єкта економічних зв‘язків, виступає основою економіки. Зріла економічна система, активна взаємодія її елементів є могутнім фактором створення політичних структур, функціонування політичної системи як цілісності. Водночас якщо темпи демократизації, політизації суспільства випереджають перетворення у соціально-економічній сфері, то посилюються кризові явища, виникає ситуація, коли „верхи” і „низи” не можуть продуктивно виконувати свої функції. Суспільство, опинившись у „розібраному” вигляді, стає нестабільним, некерованим.

Кожний з основних факторів створення політичної системи діє як самостійно, так і в сукупності з іншими. Якщо ж з цієї системи факторів випадає хоча б один, відбувається руйнація, тобто послаблення чи навіть розвал всієї системи або окремих її структурних елементів.

Залежно від вказаних факторів історично складається певний тип політичної системи тієї чи іншої країни.

Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати за принциповими, корінними ознаками. Існують три головні моделі політичних систем: 1) командні; 2) змагальні; 3) соціопримирливі.

Командна політична система характеризується такими ознаками: інтеграція, фактичне об‘єднання всіх структур не шляхом відносин боротьби і співробітництва, що складаються природно, поступово, а на основі бюрократичної централізації „зверху” навколо одного центру; прийняття рішень; протистояння політичному плюралізму; командний стиль управління всіма сферами суспільного життя; усунення політичної опозиції; приниження політичного значення громадянина, обмеження його прав і обов‘язків; стримування способів саморегуляції суспільного організму, ставка переважно на силові, примусові методи; відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, через панування тиранів Греції, імператорів Риму, феодальних абсолютних монархів до сучасних авторитарних, тоталітарних систем. Сучасні командні системи представлені комуністичними режимами, військовими диктатурами в Африці, Азії та інше. Відомо, що так звані соціалістичні країни, лідери яких заявили світові про гігантські успіхи, все більше відставали від розвинутих країн Заходу навіть у найбільш благополучні часи їхнього існування.

Змагальна політична система має такі типологічні ознаки: політичний плюралізм; вплив на державну владу, різні центри прийняття політичних рішень через „групи тиску”, що інституціонально уособлені й змагаються між собою; наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень; захист конституційного ладу, його правових основ; ставлення до права як до цінності та інше.

Змагальна політична система існувала у деяких рабовласницьких державах (Афіни), феодальних містах – державах (Новгород, ганзейські міста – держави узбережжя Балтійського моря). Змагальна політична система Італії, Іспанії, Португалії, Греції та інших країн продемонструвала свої позитивні сторони і висвітлила сучасні проблеми їхнього розвитку. Змагальна політична система може добре функціонувати в умовах стабільного суспільства, як єдиного соціального організму.



Соціопримирлива політична система має такі ознаки: висунення на перший план соціальних проблем у змаганні за утвердження політичних цілей і завдань; використання компромісів у вирішенні політичних та інших проблем; розгляд командних методів противоборства як великих затрат економічних, духовних та людських ресурсів; професіоналізм політичного управління; утвердження політичного плюралізму, що передбачає певні обмеження панівних сил, груп, які змагаються на основі поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін; високий рівень політичної культури; прагнення до утвердження соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм; введення певних обмежень щодо власності, розподілу доходів, свободи договору з метою досягнення соціального миру; поступове, але постійне здійснення соціальних програм; високий рівень захисту прав людини; політична безконфліктність; саморегульованість та ін.

Примітивні форми соціопримирливої системи ми знаходимо в історичному минулому. Однак справжня соціопримирлива система складається лише в умовах високого рівня економічного розвитку, змінюється в процесі переходу людства від конфронтації до співробітництва, від противоборства до створення єдиної нової цивілізації. Нині на Заході існує багато різних типологій, що спираються на різноманітні критерії. У сучасній західній політичній науці вирізняють такі типи політичних систем: військові та громадянські; консервативні й ті, що трансформуються; закриті й відкриті; завершені й незавершені (основний критерій – наявність усіх складників); мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; традиційні й модернізовані; демократичні, авторитарні й тоталітарні.

Досить поширеною є типологія Ж.Блонд еля, який вирізняє п‘ять типів політичних систем: ліберальні демократії, радикально-авторитарні (комуністичні) системи, традиційні (збереження наявних соціальних відносин), популістські (властиві країнам третього світу), авторитарно-консервативні. Існує ще кілька типологій політичних систем.

Усі вони є умовними. Насправді не існує „чистого” виду політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є плодом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства – досить специфічне і своєрідне утворення, характер якого визначається історичними, економічними, культурними та іншими умовами.

Типи політичних систем не однаково проявляли себе у конкретному часі й історичному просторі. Людство завжди замислювалось над проблемами ефективності їхнього функціонування. Індикатори ефективності політичної системи мають за основу загальнолюдські цінності: суспільний прогрес; демократія; політичні права й свободи людини; соціальна справедливість; всебічний розвиток особи. Звичайно кількість таких індикаторів можна розширити або ж названі розкласти на складові. Виходячи з названих індикаторів ефективності, можна говорити про історичну життєдіяльність названих вище типів політичних систем в сучасному, цивілізованому світі.

Сила впливу політичних систем на весь суспільний організм, здатність їх до саморозвитку, саморегулювання, самоуправління виражаються у їхньому функціонуванні.

Головні функції політичної системи: