Охарактеризувати спільну аграрну політику країн ЄС. Місце України в процесах світової економічної інтеграції, Детальна інформація

- стимулювання споживчого попиту шляхом заміни всіх пільг населення грошовими адресними субсидіями;

- зняття адміністративних обмежень на міжрегіональний рух продукції та її експорт;

- недопущення монополістичного та адміністративного втручання в ціни на аграрному та споживчому ринках;

- наполегливе, в тому числі адміністративне, впровадження ринкових механізмів забезпечення прозорості аграрного ринку, в тому числі через спілки виробників тощо.

При цьому не слід вдаватися до механічного копіювання механізмів цінової підтримки виробників "старої" аграрної політики ЄС, від якої європейська спільнота відмовилась.

Вдосконалення бюджетної політики щодо села потребує поступового відмежування державної підтримки від виробництва і спрямування її на загальний розвиток сільської території. Справа в тому, що механізми стимулювання виробництва (дотації на одиницю площі, поголів'я худоби чи продукції) утворюють нове коло проблем: збільшення виробництва продукції зумовлює зниження цін на неї, а далі -необхідність цінової підтримки виробників. Так уже не раз було у світовій практиці, у тому числі в Україні, зокрема в зерновому секторі, у 2002 та 2005 роках, коли саме через стимулювання зростання виробництва впали ціни. Без великого споживчого попиту, організованого ринку та системи експорту продукції будь-які стимулювання її виробництва в Україні обертаються спадом цін і необхідністю компенсації втрат селянам. Крім того, підтримка виробництва має ті самі недоліки, що й підтримка цін: нерівномірність по підгалузях виробництвах і видах продукції, по підприємствах, фермерських і селянських господарствах, а також по регіонах, районах і роках. Тому в ЄС ефективнішою визнана підтримка розвитку сільської території, яка успішно проявила себе як в країнах із селищною, так і з хутірською системою поселення.

Державна підтримка розвитку сільської місцевості має бути спрямована на істотне поліпшення транспортного, побутового, житлово-комунального, медичного, освітнього, культурного та іншого соціального обслуговування населення.

По-перше, розвиток інфраструктури життєзабезпечення сільського населення відкриває нові потужні напрямки зайнятості селян: сільське будівництво, комунальне, побутове, соціальне обслуговування тощо.

По-друге, розвиток сільської території забезпечує підтримку всіх сільськогосподарських виробників незалежно від їх розмірів, форм власності і господарювання, спеціалізації виробництва, кон'юнктури ринку тощо.

По-третє, розвинута сільська територія - це висока якість життя сільського населення загалом, працівників сільського господарства зокрема, відтворення робочої сили галузі, підвищення її кваліфікації тощо.

Одним з найбільш пріоритетних напрямів розвитку сільської території в Україні є будівництво сільських доріг з твердим покриттям. Сільське бездоріжжя - одна з найбільш слабких ланок сільської інфраструктури. Потрібна загальнодержавна програма "Дорога з твердим покриттям до кожного селянського двору". Не просто до кожного села, а до кожної селянської садиби. Навіть якщо реалізація такої програми потребує 10 років, її величезне соціальне та інфраструктурне значення варті того.

З розгортанням масового дорожнього будівництва на селі інші важливі напрями сільської місцевості: житло, побут, освіта, охорона здоров'я, культура, спорт - набудуть нової мотивації для розвитку. Це підтверджує повоєнний досвід країн Європи та вітчизняна практика окремих регіонів. Крім того, слід врахувати, що стосовно розвитку дорожньої інфраструктури в ЄС діють найбільш жорсткі стандарти, які останнім часом активно впроваджуються в постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. Тому для України, як великої транзитної держави, сільська транспортна інфраструктура також буде одним із тестів на готовність до вступу до ЄС.