Болгарія: економічне і політичне становище 1918-1923 рр, Детальна інформація

3. Червневі та вересневі події 1923 р.

Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти "хліборобського" уряду, але процес консолідації йшов поволі через традиційні протиріччя між ними. Навесні 1922 р. сформувалася "Народна змова" — невелика організація, яка об'єднала групу правих елементів болгарського суспільства, що поставили на меті повалення уряду БХНС й встановлення авторитарного режиму.

Завдяки зусиллям "Народної змови" влітку 1922 р. три провідні праві партії створили "Конституційний блок", який проголосив метою відновлення "зневажених конституційних прав і свобод". Підпору вони вбачали у Військовій лізі, що була створена 1919 р. й об'єднала невдоволених своїми матеріальним і суспільним становищем офіцерів, яких звільнили зі служби за умовами Нейїського договору. На чолі Військової ліги стояв генерал І. Вилков, якого підтримував цар Борис III. Фактично він виконував функції головнокомандувача болгарської армії. Цар, залишаючись осторонь, уміло спрямовував дії супротивників уряду БХНС. Вважаючи ситуацію сприятливою для здійснення змови, керівництво "Народної змови" та Військової ліги, яким таємно керував Борис III, вночі з 8 на 9 червня 1923 р. вчинило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС було заарештовано змовниками, а О. Стамболійського, що намагався організувати опір, по-звірячому вбито. Народне протистояння змові було придушене.

Внаслідок перевороту до влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів "Народної змови" Олександром Цанковим. Провідні пости в ньому обіймали військові. В їхніх руках були армія, поліція, місцева адміністрація, а політичні партії відігравали другорядну роль. Новий режим мав військово-фашистський характер. Це була відверта диктатура реакційних сил суспільства. Репресії та переслідування були спрямовані проти БХНС, БКП та інших лівих партій.

Вересневе повстання 1923 р. було прямою відповіддю лівих сил на встановлення військово-фашистської диктатури. Під час перевороту БКП зайняла позицію нейтралітету, що спричинило критику керівництва партії з боку як Комінтерну, так і рядових комуністів.

Під впливом цієї критики ЦК БКП на засіданні 5-7 серпня 1923 р. прийняв рішення про збройне повстання. Було розпочато переговори з керівництвом лівих партій.

Соціалісти відкинули пропозиції про співробітництво, сповідуючи тактику ненасильницьких дій, а з БХНС було підписано угоду про спільні дії проти диктаторського режиму. В керівництві БКП точилися серйозні суперечки відносно питання про збройне повстання. Г. Димитров і В. Коларов відстоювали тактику спільного фронту боротьби з фашистською диктатурою, а секретар ЦК Т. Луканов виступав проти повстання. Уряд, діставши звістку про підготовку повстання, розпочав превентивні репресії. Але ЦК БКП приймає рішення розпочати повстання вночі з 22 на 23 вересня з метою встановлення влади робітничо-селянського уряду.

Повстання було недостатньо підготоване й спиралося великою мірою на ентузіазм і рішучість народу вести боротьбу проти влади. Політична орієнтація його учасників не завжди була чіткою, лави повстанців розривали внутрішні протиріччя.

До складу Головного революційного комітету ввійшли Г. Димитров, В. Коларов і Г. Генов. Перші збройні бої почалися 13 вересня під Казанликом, а 19 вересня спалахнуло повстання у Південній Болгарії, в Старозагорському окрузі.

Масового характеру набуло повстання у Північно-Західній Болгарії. Розпочавши його у встановлений строк, тобто вночі з 22 на 23 вересня, повстанцям вдалося захопити м. Фердинанд (нині Міхайловград) і ряд інших населених пунктів.

Кілька днів точилися запеклі бої з урядовими військами, але 27 вересня повстанці мусили залишити Фердинанд, а після цього відступити до Югославії. В Софії, де влада заарештувала ряд керівників ГВРК, повстання не вдалося здійняти.

Вересневе повстання 1923 p., незважаючи на прагнення народу скинути військову диктатуру, показало, що лідери БКП і БХНС у боротьбі за встановлення своєї влади в країні не мали міцної підтримки народу, оскільки багато положень програм лівих партій були дуже далекі від його докорінних інтересів.

Висновки

Вступивши в жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси. Увесь тягар війни правлячі кола Болгарії на чолі з царем Фердинандом переклали на трудящих. Через величезні витрати на армію стрімко зростали податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. В багатьох районах країни розпочався голод. 1918р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна ситуація перейшла у революційний вибух, коли у вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У військах, що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів під гаслами "На багнет винуватців війни!", "На Софію!". Повстанське командування в ультимативній формі зажадало від уряду здати столицю без бою. Владайське повстання кардинально змінило ситуацію в країні. Болгарія першою з країн Четвертного союзу вийшла з війни, а цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого 24-річного сина, що був проголошений царем під ім'ям Борис III.

Після виборів до Народних зборів у серпні 1919р. лідер БХНС Олександр Стамболійський сформував новий уряд разом з представниками Народної та Прогресивно-ліберальної партій. Діяльність уряду Стамболійського розпочалася в складній внутрішній та міжнародній обстановці.

27 листопада 1919 р. держави Антанти підписали в Нейї-Сюр-Сен (поблизу Парижа) мирний договір з Болгарією (Нейїський договір), за яким Болгарія була відрізана від Егейського моря й втратила значну частину своєї території. Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. чол., авіацію, військово-морський флот тощо.

Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти "хліборобського" уряду, але процес консолідації йшов поволі через традиційні протиріччя між ними. Навесні 1922 р. сформувалася "Народна змова" — невелика організація, яка об'єднала групу правих елементів болгарського суспільства, що поставили на меті повалення уряду БХНС й встановлення авторитарного режиму.

Завдяки зусиллям "Народної змови" влітку 1922 р. три провідні праві партії створили "Конституційний блок", який проголосив метою відновлення "зневажених конституційних прав і свобод". Вересневе повстання 1923 р. було прямою відповіддю лівих сил на встановлення військово-фашистської диктатури. Під час перевороту БКП зайняла позицію нейтралітету, що спричинило критику керівництва партії з боку як Комінтерну, так і рядових комуністів.

Повстання було недостатньо підготоване й спиралося великою мірою на ентузіазм і рішучість народу вести боротьбу проти влади. Кілька днів точилися запеклі бої з урядовими військами, але 27 вересня повстанці мусили залишити Фердинанд, а після цього відступити до Югославії. В Софії, де влада заарештувала ряд керівників ГВРК, повстання не вдалося здійняти.

Вересневе повстання 1923 p., незважаючи на прагнення народу скинути військову диктатуру, показало, що лідери БКП і БХНС у боротьбі за встановлення своєї влади в країні не мали міцної підтримки народу.

Література

Всесвітня історія. 1918-1939 рр. Посібник. – К., 2000.

Болгарія: історія та культура. – М., 1996.

Словник-довідник з Новітньої історії. – К., 1999.

PAGE

PAGE 12