Держава як форма організації суспільства, Детальна інформація

Суверенітет держави означає, що найвищу та необмежену владу стосовно внутрішніх суб'єктів має держава. Цей суверенітет мусять поважати інші держави. Він є формально-правовою конструкцією, оскільки слід ураховувати міжнародні та внутрішні зв'язки, що можуть обмежувати державну владу.

Отже, суверенітет будь-якої держави обмежують міжнародні, економічні, політичні, військові та інші види залежності, і на це треба зважати, аналізуючи проблеми державотворення та співіснування держав.

Функції держави

Форми активності держави щодо суспільства, інших держав характеризуються функціями держави, що поділяються на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій держави належать такі: 1. Економічна функція, в якій держава виступає як підприємець, плановик і координатор господарської діяльності та економічних процесів.

У різних суспільствах ця функція може виглядати по-різному. Наприклад, у капіталістичних суспільствах держава переважно е координатором підприємницької діяльності, плануючи діяльність лише ключових для неї галузей — космічної, атомної, енергетичної, транспортної, військово-промислової, науково-технічної.

Країни соціалізму й такі, що розвиваються, мають набагато більший державний сектор економіки. Це, звичайно, потребує зовсім інших управлінських рішень і дій. Хоч є чимало прикладів, коли і в капіталістичних країнах досить велика кількість підприємств перебуває в державній власності.

2. Культурно-виховна функція полягає у підтримці державою соціальних інститутів, які діють у цій сфері суспільного життя (освіта, наука та технології, культура, спорт, пропаганда тощо).

3. Соціальна функція, в якій держава є організатором системи охорони здоров'я, опікування, соціального забезпечення непрацездатного населення (пенсіонерів, інвалідів, неповнолітніх, малозабезпечених), безробітних та ін.

4. Функція підтримки порядку, реалізація якої має два аспекти:

• гарантування елементарного громадського порядку (правосуддя, боротьби зі злочинністю, утримання правоохоронних органів, в'язниць);

• захист суспільного устрою від політичної дестабілізації та деструкції.

Якщо перший аспект реалізується приблизно однаково в усіх суспільствах, то правоохоронно-політична функція відрізняється від соціально-політичних характеристик держави (правова, демократична, тоталітарна, авторитарна, диктаторська і т. ін.).

У демократичних державах її органи (поліція, прокуратура, спецслужби) діють у більш-менш окреслених правових межах. А за умов, скажімо, тоталітарних режимів ця функція держави є гіпертрофованою і реалізується з грубими порушеннями прав людини, суспільних груп і т. ін.

Зовнішні функції держави з погляду реалізації її політичних цілей та інтересів у структурі міжнародної діяльності розглядають через призму трьох видів державних інтересів.

1. Екзистенціональних інтересів, під якими розуміють цілісність, безпеку, виживання, розвиток, пристосування до нових умов, перспективу розвитку ситуації, взаємини суб'єктів міжнародних відносин, їх систему і т. ін.

2. Інтересів співіснування, які розглядають з урахуванням автономності, суверенності, участі, співпраці, взаємовигоди, позицій, ролі цієї держави та інших суб'єктів міжнародних відносин.

3. Функціональних інтересів, які досліджують з погляду ефективності, інформування, регулювання, надійності функціонування державних інститутів, інновацій і т. ін.

Проте є й інші критерії класифікації функцій держави, за яких останні розглядають не з погляду реалізації цілей та інтересів (внутрішніх чи зовнішніх), а з позицій характеру реалізованих цілей. Такий підхід, ураховуючи тенденції до міжнародної економічної, політичної, екологічної, епідеміологічної залежності, не потребує поділу функцій держави на внутріпіні та зовнішні.

Форми державного правління та устрою

Під формою державного правління розуміють організацію верховної державної влади, її структуру, правовий (конституційний) статус, співвідношення між вищими органами державної влади, організацію та механізми їх діяльності.

Основними сучасними формами правління є парламентська та президентська республіки і конституційна монархія.

В історичному плані, наприклад марксистська доктрина, виходячи із суспільно-економічного базису, виокремлює форми державного правління: рабовласницьку, феодальну, буржуазну, соціалістичну.

Розрізняють також азійську, тоталітарну, диктаторську та інші форми правління.

Парламентська республіка виникла й оформилася у Франції в 70-ті роки XIX ст., а надалі прижилася в інших країнах, де було скинуто монархію. Концептуально вона будується на принципі рівноваги законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

Головою парламентської республіки, як правило, є обраний парламентом президент, функції якого є суто представницькими.

Реальну владу в такій державі має уряд, який формується двопалатним парламентом. Перед парламентом уряд несе політичну відповідальність (звітує і т. ін.).

Найхарактернішими прикладами парламентської республіки є моделі державного правління Німеччини, Італії, Швейцарії, Фінляндії, Індії.

Президентська республіка також будується на принципі розподілу влади, однак на чолі її стоїть всенародно (прямо або опосередковано через колегію виборців) обраний президент.

Президент, наприклад у СІЛА, має повноваження глави держави й водночас глави уряду, який призначається ним особисто і непідзвітний парламенту. А парламент, наділений усією повнотою законодавчої влади та певними контрольними функціями, не залежить від президента, який не має права на розпуск парламенту.