Політичні відносини і політична діяльність, Детальна інформація

Суспільний компроміс

Суспільний компроміс — порозуміння суб'єктів політики на основі взаємних по ступок, яке є характеристикою рівня розвитку суспільства, його політичної цивілізованості. Він може бути досягнений лише тоді, коли всі політичні сили, які беруть участь у конфлікті, "грають за однаковими правилами" і досягають угод щодо спірних питань через взаємні поступки. У противному разі конфлікт не можна розв'язати мирним шляхом, як наслідок — конфронтація, ворожнеча, революційне право правлячих кіл і т. ін.

Суспільний консенсус

Досягнення суспільного консенсусу (збігу в поглядах і діях суб'єктів політики) з тих чи інших питань є надзвичайно важливою проблемою для будь-якого суспільства.

Треба знайти такі механізми його досягнення, які б запобігали гострій конфліктній стадії політичного процесу. Для цього необхідно постійно працювати у двох напрямах:

• удосконалювати механізми виявлення та кристалізації суспільних настроїв, соціальних настанов і потреб;

• створювати механізми запобігання перетворенню неантагоністичних суперечностей (конфліктів) в антагоністичні і відповідні суперечності (конфлікти).

Перший напрям передбачає насамперед постійне вивчення громадської думки (моніторинг). Для цього потрібно регулярно проводити вибори, референдуми, опитування громадської думки з найважливіших питань суспільного життя, аналізувати соціальну інформацію, що надходить через державні канали інформації, засоби масової інформації, а також звернення громадян

до органів представницької, виконавчої та судової гілок влади. Найважливішу інформацію можна дістати з допомогою соціологічних і соціопсихологічних досліджень.

За чітко налагоджених технологій збирання й аналізування соціальної інформації, її вірогідності створюються об'єктивні умови для врахування реалій під час розв'язання суспільних суперечностей.

Сприяють цьому й відповідні суспільні інститути, які акумулюють соціальну інформацію, аналізують її та передають по щаблях ієрархії влади. Такими інститутами є представницькі та виконавчі органи, партійно-політичні, громадські, професійні структури та ін. При цьому не варто забувати, що окремі концепції розв'язання політичних суперечностей і конфліктів віддзеркалюють різні інтереси широкого спектра суспільних груп.

Отже, вибір суспільством конкретних способів розв'язання суперечностей і конфліктів залежить від рівня політичної культури, орієнтацій різних політичних сил і характеру політико-ідеологічної боротьби.

Суб'єкти політики (індивіди, соціальні групи, партії, народи, етноси, держави та ін.) у процесі політичних відносин об'єднуються в певні організаційні структури. Це дає їм змогу каналізувати певні суспільні інтереси через політичні відносини, а отже, утримувати певний баланс у функціонуванні політичної сфери суспільства, зокрема її невід'ємної складової — політичної системи.

Звідси й важливість соціальних функцій політичних відносин.

1. Об'єднувальна — полягає в поєднанні політичних структур (державних, місцевого самоврядування та суспільно-політичних) і політичної культури (політичної свідомості та стандартів політичної діяльності) в єдину політичну систему.

2. Координаційна — координує діяльність різних органів і організацій, що сприяє нормальному функціонуванню політичної сфери суспільства.

3. Соціально-політичного творення — сприяє оновленню організаційних структур і наповненню новим змістом суб'єктів політичного життя суспільства.

4. Діяльнісна — забезпечує функціональну активність політичної системи суспільства, її вдосконалення та збагачення форм і змісту політичної діяльності.

Список використаної літератури:

Матвиенко В. Я. Прогностика. — К., 2000.

Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн. 1,2. — М., 1990.

Миннибаев В. Политическая карьера провинциалов. — Казань, 1991.

Мурадян А. А. Двуликий Янус. Введение в политологию. — М., 1994.

Мухаев Р. Т. Политология. — М., 1997.

Мушинский В. Основные этапы развития советской политической системы // Сов. гос-во и право. — 1988. — № 9.

Наукові студії з політичної психології. — К., 1995.

Політологія / За ред. О. І. Семківа. — Л., 1993.

Політологія. Кінець XIX — перша половина XX ст. / За ред. О. І. Семківа. — Л., 1996.

Политический процесе: Основные аспекты и способы анализа / Под ред. Е. Ю. Мелешкиной. — М., 2001.

Политология для юристов / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Маль-ко. — М., 1999.