Політична психологія як частина політичної свідомості, Детальна інформація
Політична психологія як частина політичної свідомості
• спеціалізовані почуття та емоції, пов'язані з відображенням інтересів людини і формуванням мотивів її політичної діяльності (соціальний аспект);
• індивідуально-психічні властивості (пам'ять, воля, мисли-тельні здібності);
• біохімічні та біофізіологічні механізми, зумовлені генетичними властивостями індивіда (збудження, спадковість, нервові закінчення), які виявляються в темпераменті, демографічних, вікових, статевих та інших характеристиках.
Роль ірраціональних елементів зростає, якщо людина не має (або не хоче мати) достатньо об'єктивної інформації, менше розуміє суть і причини політичних подій. А за певних умов фізіологічні почуття (голод, страх) узагалі можуть витіснити раціональні форми оцінювання та регуляції поведінки. Звідси — радикальні політичні дії: революції, бунти, заколоти.
Рис. 10. Структура політичної психології як частини політичної свідомості
Відомо багато прикладів, коли соціальні або національні почуття під страхом зовнішньої агресії, етнічної чи конфесійної "чистки" здатні об'єднати людей, переборовши вплив ірраціональних механізмів.
Історія має чимало фактів, коли правителі спеціально збуджували ірраціональні емоції й почуття з метою мобілізації підтримки власних ідеологічних доктрин.
З огляду на викладене можна по-іншому оцінити нічні факельні ходи, монументальну архітектуру державних установ, пишні політичні ритуали, що орієнтовані на почуття юрби. Проблеми цієї самої "старовинної" (після сім'ї) соціальної групи досліджували Г. Лебон, Г. Тард, В. Бехтерев.
Особливе значення для політичної психології має розгляд індивідуальних і групових (великих і малих) форм політичної свідомості, аналіз яких дає серйозне підґрунтя для адекватного оцінювання ситуації та вмотивованого ухвалення політичних рішень.
Варто також виокремити функції політичної психології: пізнавальну (філософи скажуть — гносеологічну), адаптаційну та мотиваційну.
Пізнавальна функція політичної психології полягає в можливості не лише доповнення політичними почуттями інформації, отриманої раціонально-логічним шляхом, а й заміни її під час вибору людиною своєї політичної позиції. Особливо яскраво це виявляється в разі зміни суспільно-політичних парадигм, кардинальних замін провідних цінностей.
Адаптаційна функція політичної психології передбачає забезпечення пристосування суб'єкта політики (насамперед людини) до навколишнього середовища.
Розрізняють три типи адаптації (пристосування) людини до навколишнього середовища:
• конформність (сприйняття встановлених порядків);
• інноваційність (збереження активності й самостійності людини);
• ритуалізм (символічна, некритична позиція людини).
Мотиваційна функція політичної психології полягає в перенесенні політичних цілей і намірів зі сфери свідомості до сфери політичних дій, політичної поведінки.
Розглянемо форми політичної поведінки.
• За характером участі:
- відкриті (вибори, демонстрації, пікети);
- закриті (ухиляння від виконання громадських і політичних обов’язків).
• За відповідністю “правилам гри”:
- нормативні (орієнтація на панівні принципи);
- девіантні (ухиляння від виконання панівних принципів).
• За рівнем творчості:
- традиційні (що постійно відтворюються);
- інноваційні (творчі).
Політична культура
Список використаної літератури
Борисов В. К. Теория политических систем. — М., 1991.
• індивідуально-психічні властивості (пам'ять, воля, мисли-тельні здібності);
• біохімічні та біофізіологічні механізми, зумовлені генетичними властивостями індивіда (збудження, спадковість, нервові закінчення), які виявляються в темпераменті, демографічних, вікових, статевих та інших характеристиках.
Роль ірраціональних елементів зростає, якщо людина не має (або не хоче мати) достатньо об'єктивної інформації, менше розуміє суть і причини політичних подій. А за певних умов фізіологічні почуття (голод, страх) узагалі можуть витіснити раціональні форми оцінювання та регуляції поведінки. Звідси — радикальні політичні дії: революції, бунти, заколоти.
Рис. 10. Структура політичної психології як частини політичної свідомості
Відомо багато прикладів, коли соціальні або національні почуття під страхом зовнішньої агресії, етнічної чи конфесійної "чистки" здатні об'єднати людей, переборовши вплив ірраціональних механізмів.
Історія має чимало фактів, коли правителі спеціально збуджували ірраціональні емоції й почуття з метою мобілізації підтримки власних ідеологічних доктрин.
З огляду на викладене можна по-іншому оцінити нічні факельні ходи, монументальну архітектуру державних установ, пишні політичні ритуали, що орієнтовані на почуття юрби. Проблеми цієї самої "старовинної" (після сім'ї) соціальної групи досліджували Г. Лебон, Г. Тард, В. Бехтерев.
Особливе значення для політичної психології має розгляд індивідуальних і групових (великих і малих) форм політичної свідомості, аналіз яких дає серйозне підґрунтя для адекватного оцінювання ситуації та вмотивованого ухвалення політичних рішень.
Варто також виокремити функції політичної психології: пізнавальну (філософи скажуть — гносеологічну), адаптаційну та мотиваційну.
Пізнавальна функція політичної психології полягає в можливості не лише доповнення політичними почуттями інформації, отриманої раціонально-логічним шляхом, а й заміни її під час вибору людиною своєї політичної позиції. Особливо яскраво це виявляється в разі зміни суспільно-політичних парадигм, кардинальних замін провідних цінностей.
Адаптаційна функція політичної психології передбачає забезпечення пристосування суб'єкта політики (насамперед людини) до навколишнього середовища.
Розрізняють три типи адаптації (пристосування) людини до навколишнього середовища:
• конформність (сприйняття встановлених порядків);
• інноваційність (збереження активності й самостійності людини);
• ритуалізм (символічна, некритична позиція людини).
Мотиваційна функція політичної психології полягає в перенесенні політичних цілей і намірів зі сфери свідомості до сфери політичних дій, політичної поведінки.
Розглянемо форми політичної поведінки.
• За характером участі:
- відкриті (вибори, демонстрації, пікети);
- закриті (ухиляння від виконання громадських і політичних обов’язків).
• За відповідністю “правилам гри”:
- нормативні (орієнтація на панівні принципи);
- девіантні (ухиляння від виконання панівних принципів).
• За рівнем творчості:
- традиційні (що постійно відтворюються);
- інноваційні (творчі).
Політична культура
Список використаної літератури
Борисов В. К. Теория политических систем. — М., 1991.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021