Розроблення стратегії виборчої кампанії, Детальна інформація

Порівняно демократичні вибори 1989-1990 pp. засвідчили, що населення робило свій вибір переважно з ідеологічних мотивів.

Не були популярні радянські консерватори (партійні функціонери, працівники радянських органів, керівники міністерств, відомств, установ тощо). Навпаки, люди симпатизували кандидатам, які намагалися протистояти тим, хто був при владі. Ця категорія кандидатів користувалася підтримкою виборців як демократи — спрацював своєрідний антиконтраст.

Звичайно, не варто, щоб серед критеріїв переважали лише ідеологічні кліше. Досвід роботи представницьких органів в умовах перехідного періоду показав, що з погляду ефективності роботи депутатського корпусу цього вочевидь замало. У такий спосіб обираються депутати, професійно не здатні виконувати свої функції.

З одного боку, 1990 р. в Україні були обрані переважно ортодоксальні представники компартійного апарату із соціальною настановою "не пущать", з другого — радикальні націонал-демократи, енергії яких у поєднанні з відірваністю від життєвих реалій вистачало хіба що на руйнацію застарілих структур. А конструктивний прошарок центристського напряму виявився замалим. Це дає нам право казати, що депутатський корпус перехідного періоду психологічно був не готовий до розбудови нової демократичної держави. А що вдієш! Ми всі є "зомбі" тоталітаризму та сформованої ним політичної культури.

Не кращим був депутатський корпус після виборів 1994 p., коли голосування знову-таки відбувалося переважно за ідеологічними критеріями, а владу здобули здебільше ті, у кого була ностальгія за Радянським Союзом і так званим соціалізмом, що виявилося ефективним в умовах загострення кризових явищ у суспільстві. Отже, боротьба точилася саме на ідеологічних контрастах, і це позначилося на депутатському корпусі всіх рівнів.

4. Ставка на базову проблему. Світова політична практика знає приклади, коли об'єктивно слабкіші кандидати перемагали своїх конкурентів, зробивши ставку на одну-єдину базову проблему, яка є дуже актуальною для виборців певного округу чи регіону.

У цьому випадку кандидат, який будує стратегію передвиборної боротьби в певному окрузі на одній проблемі, має перетворити вибори на своєрідний референдум з цієї проблеми. Якщо певне питання турбує більпіість виборців округу, треба зробити так, щоб воно "перекрило" всі інші питання, а різниця в позиціях кандидатів мусить бути дуже чіткою: "так" чи "ні".

Під час відпрацьовування такої передвиборної стратегії, до речі, доволі ризикованої, треба дотримувати всіх пунктів плану виборчої кампанії. І хоча її досить складно реалізувати, досвід показує: такі дії можуть бути ефективними там, де позиції конкурентів найсильніші.

Ви ще не зовсім зрозуміли, у чому річ? Розглянемо такий приклад з американської історії парламентських виборів.

На початку 70-х років XX ст. один зухвалий кандидат-республіканець насмілився кинути виклик вельми популярному в Техасі демократу — постійному членові Конгресу від цього штату.

У той час федеральне керівництво намагалося примусити штат погодитися на будівництво нової автостради, яка б розділила територію Техасу на дві частини. Цей проект був дуже непопулярний серед населення. А конгресмен-демократ зайняв непринципову позицію з цього питання, що було сприйнято виборцями як зневажання їхніх інтересів. І навпаки, молодий республіканець побудував свою стратегію виключно на питанні про автостраду. Скрізь і завжди він робив особливий наголос на цій проблемі й таки зумів переконати виборців, що в разі свого обрання він захищатиме їхні інтереси і боротиметься проти цього будівництва.

Ось так, за умов, коли інша стратегія не могла б дати позитивного результату, ставка на одну базову (надзвичайно актуальну для виборців) проблему уможливила перемогу об'єктивно слабшого кандидата.

До речі, таку найважливішу проблему можна знайти у будь-якому виборчому окрузі. Скажімо, для Одеси це може бути проблема нафтового терміналу, для Севастополя — Чорноморського флоту, для Сум — хімічного заводу, для Донецька — збиткових шахт, для Київщини — Чорнобильської АЕС і т. ін.

5. Формування позитивного іміджу кандидата. Цей елемент виборчої кампанії надзвичайно важливий для будь-якого політика, оскільки процес формування політичного іміджу досить тривалий.

У процесі формування позитивного іміджу кандидата йдеться насамперед про його особисті якості, які, напевно, здебільшого є універсальні для країн, що демократичним шляхом обирають собі законодавчу та виконавчу владу.

Щодо цього цікавою є думка багаторічного керівника Національного комітету республіканської партії США Р. Блісса. Він вважав, що для політичного лідера найважливішими є такі якості: чесність, увага до інтересів людей, уміння усвідомити себе лідером, поєднання слова й діла, ґрунтовна освіта, досвід практичної діяльності та відносна молодість.

Звичайно, можна навести безліч думок багатьох людей з цього приводу. Але річ не в тім. Головне — зрозуміти, що в кожному суспільстві домінують свої стереотипи стосовно іміджу ідеального політика (про це ми говорили раніше). Є справді базові цінності, є й специфічні для кожного суспільства, ментальні особливості сприйняття політичного ідеалу. Саме цей метод наближає реальний імідж до настанов суспільної свідомості щодо ідеального політичного лідера. Якщо це вдається, вважайте, що перемога — за вами.

6. Створення негативного іміджу конкурентам. Цей елемент стратегії побудований на намаганні додати ложку дьогтю до напрацьованого (позитивного) іміджу опонента. І хоча такий шлях доволі сумнівний з погляду моралі, дехто вважає його ефективним засобом для збереження "чистоти рядів" політичної еліти суспільства.

Найяскравішим прикладом, коли згаданий метод спрацював на всі сто відсотків, є історія виведення з боротьби за крісло у Білому домі Геррі Харта, який був дуже популярний до 1987 р. серед членів демократичної партії і справедливо вважався одним із реальних претендентів на посаду президента США. Засоби масової інформації на всі голоси обговорювали його подружню зраду. Це й перетворило його із впливового лідера практично на політичного аутсайдера. Ця пляма на біографії перекреслила інші позитивні політичні та ділові якості сенатора в очах більшості потенційних виборців. Інший популярний сенатор Джо Вайден став посміховиськом після того, як журналісти довідалися, що його "автобіографічна" книга майже цілком повторює життєпис одного з англійських політиків.

Проте не завжди використання цього елемента стратегічної поведінки виправдовує себе під час виборчої кампанії. По-перше, треба враховувати соціально-психологічні та морально-етичні норми, що домінують у певному суспільстві. Скажімо, подружня

зрада, наприклад, у країнах з офіційно визнаним багатоженством майже не вплине на політичну репутацію особи, яка конкурує з вами на виборах. По-друге, якщо ви, критикуючи конкурентів, як-то кажуть, "передасте куті меду", це може викликати протилежний до бажаного ефект — сприятиме підвищенню рейтингу тих опонентів, проти яких спрямована ця критика.

Водночас, ураховуючи мотивацію вибору електорату і традиції політичних технологій (виборцям, як правило, пропонують викреслити прізвище того кандидата, проти якого він голосує), слід мати на увазі, що чимало людей переважно голосують не за якого-небудь політика, а проти його опонентів. І цей цілком психологічний момент також "вписується" в стратегічну лінію негативізації конкурентів та їхніх дій.

Досвід свідчить, що не варто "атакувати" сильні сторони програм та іміджу опонентів. Менеджери виборчих кампаній вважають, що більш ефективним є пошук "темних" плям у біографії, наголошення на розмитості політичних поглядів, недостатньому рівні освіти, відсутності необхідного досвіду і т. ін. Не варто "атакувати" особистість політика "у лоб". Краще звернути увагу на "послужний список" лідера: біографію, приховану ним від громадськості інформацію, невиконані ним обіцянки і т. ін.

Одним із засобів реалізації методу створення негативного іміджу конкурентові є поширення інформації всілякими дослідницькими центрами, громадськими організаціями, службами опитування громадської думки і т. ін., які піддають критиці біографію, політичну програму, громадську чи політичну діяльність конкурента. Цілком можливо, що в цих зверненнях чи повідомленнях не буде прямого заклику голосувати проти цього кандидата, однак на рівні підсвідомості ця інформація сприятиме формуванню у виборців саме негативного іміджу.

До аналогічних наслідків можуть призвести й психологічно більш тонкі трюки. Такі, скажімо, які використала команда Джорджа Буша під час передвиборних змагань з Майклом Дукакісом. Підконтрольні Дж. Бушу засоби масової інформації поширювали факт членства М. Дукакіса в одній з організацій ліберального спрямування. Але цей факт коментувався опосередковано — нібито як участь у діяльності організації з "членськими квитками".

Треба знати американську політичну практику, де члени двох основних партій — республіканської та демократичної — не мають фіксованого членства на відміну від компартії США. А остання для багатьох американців є "антиамериканською" організацією. Отже, блискучий психологічний трюк "напівправди" досить ефективно працював на створення психологічного зв'язку прізвища "Дукакіс" з чимось "неамериканським". Цей зв'язок, до речі, у поєднанні з нетиповим для пересічного американця прізвищем сприяв відторгненню на рівні підсвідомості особи цього політика у більшості виборців. Мовляв, він — "не наш".

7. Утворення передвиборних коаліцій. Цей елемент виборчої кампанії має надзвичайне значення і передбачає встановлення контактів з найвпливовіпіими лідерами, політичними структурами та групами впливу, які формують у певному виборчому окрузі громадську думку. Особливо важливо домовитися про підтримку (або хоча б не протидію) з людьми, які доти традиційно виступали на боці конкурентів і готові до цього знову.

Передвиборні коаліції можуть формуватися з окремими людьми, політичними партіями, профспілками, громадськими організаціями й рухами, трудовими колективами, бізнесовими структурами тощо.

Можна й цілеспрямовано звертатися до окремих груп виборців, не укладаючи юридичних (хоча й негласних) угод. Це можуть бути звернення за підтримкою, апелювання до корінних інтересів расових і етнічних груп, підприємців і профспілок, учителів та інженерів, православних і греко-католиків, кролівників і автолюбителів.

Такий підхід може бути дуже ефективний там, де виборці раніше стабільно голосували за партію або громадську організацію опонента. Він дає змогу роз'єднати потенційно опозиційну соціально-територіальну спільноту виборців шляхом "гри" на різних соціально-професійних інтересах і суспільних статусах виборців.