Тоталітарні доктрини. Комунізм. Фашизм. Сіонізм. Анархізм, Детальна інформація

перемогти ненасильницьким шляхом за умови становлення робітничого класу як рушійної сили прогресу.

Російський теоретик анархізму Михайло Бакунін (1814-1876) закликав до повного знищення держави, церкви та приватної власності, встановлення "колективної й невидимої диктатури", створення комітетів громадського порятунку. Основні положення його концепції викладено в творі "Державність і анархія" (1873). Намагався втілити свої ідеї в життя, беручи участь у кількох збройних повстаннях, а на схилі віку переконався в утопічності своїх ідей.

Французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922), захопившись марксизмом, поступово перейшов до його критики. Сформулював політичну доктрину синдикалізму (від фр. syndicat — профспілка) і став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи із Всезагальною конфедерацією праці, заснованою 1895 р.

Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм — усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса та утвердження ліберальної демократії марксизм перебуває в кризовому стані, а наступники К. Маркса та Ф. Енгельса спотворили їхнє вчення. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, засобом перманентної мобілізації мас — загальний страйк, чинником об'єднання їх — революційні міфи, ентузіазм, нову революційну мораль. Однак результати Жовтневої революції в Росії зробили його песимістом. А в історію Ж. Сорель увійшов як засновник доктрини анархо-синдикалізму, з якою, безперечно, треба ознайомитись, аби мати уявлення про повний спектр та еволюцію політичної думки світу.

Наостанку зазначимо, що анархізм є сукупністю доволі різнобарвних політичних течій, настроїв та орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти історії. Анархічні течії та пов'язана з ними практика ґрунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства.

Проте анархізм загалом нездатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві.

Основними принциповими і суттєвими недоліками анархізму є такі: розмитість уявлень майбутнього суспільства, до якого за-кликають анархісти; невміння організовувати свої дії та управляти ними відпо-відно до умов, що динамічно змінюються; наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей. Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, об-меження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.

Список використаної літератури:

Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. — К., 1999.

Горфункель А. X. Гуманизм и натурфилософия итальянского возрождения. — М., 1977.

Грамши А. Искусство и политика. — М., 1991.

Грушевський М. На порозі нової України. — К., 1918.

Грушевский М. Освобождение России и украинский вопрос: Статьи и заметки. — СПб., 1907.

Гуго Гроций де Гроот. О праве войны и мира. — М., 1956. — Т. 1-3.

Гурне Б. Державне управління. — К., 1993.

Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття: нариси політичної історії. — К., 1993.

Давид Р. Основные правовые системы современности. — М., 1988.

Дай Т. Р. Демократия для элиты. — М., 1984.

Даниленко В. И. Современный политологический словарь. — М., 2000.

Дашкевич Я. Національна самосвідомість українців на зламі 16-17 ст.: Підсумки, джерела, методи дослідження // Сучасність. — 1992. — № 3.

Дегтярев А. А. Методы политологических исследований // Вестн. МГУ. Сер. Политические науки. — 1996. — № 6.

Демидов А. И., Малько А. В. Политология в вопросах и ответах. — М., 1998.

Желев Ж. Фашизм: Тоталитарное государство. — М., 1991.