Податкова система України: етапи її становлення, Детальна інформація

( підсистема оподаткування юридичних осіб;

( підсистема оподаткування фізичних осіб;

( збори в державні цільові фонди.

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв”язку між собою, їх складають одні і тіж структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

2. Етапи становлення податкової системи України.

Україна пройшла досить довгий шлях, поки податки ввійшли в економіку і стали дзеркалом формування бюджету і регулятором підприємницької діяльності. Я вважаю, що історію виникнення податкової системи України з часів СРСР можна розділити на кілька етапів.

Після революції, у період громадянської війни податки знаходилися в натуральній формі. У жовтні 1918 року ВЦВК був прийнятий закон про натуральний податок. У цей же час були прийняті революційні податки. Місцевій владі було дозволено ввести місцеві одночасні першочергові революційні податки. В умовах “воєнного комунізму” створюється система натурального господарства, у результаті якої грошові податки не мають дійсного значення. У лютому 1921 року утримання грошового податку було цілком зупинене і податковий апарат був розформований.

Формування податкової системи починається в період Непа. Різноманіття економіки викликало потребу в різноманітних формах податків. Основу податкової системи складали прямі податки. У плині 1921-1923 років були введені промисловий прибутково-майновий і загальний сільськогосподарський податки.

Промисловий податок був введений у 1921 році. Його виплачували промислові виробничі підприємства і кустарне виробництво.

Податок складався з патентного і порівняльного зборів. Патентний збір утримувався при видачі патентів на право займатися промисловою і торговою діяльністю. Порівняльним збором обкладався оборот промислових і торгових організацій. При його виплаті враховувалася сума патентного збору. На мій погляд, промисловий податок був першою формою податку з обороту. Поряд із промисловим податком частина прибутку підприємств відчислялася у вигляді прибуткового податку і відрахувань від прибутку. Державні підприємства виплачували і прибутковий податок, і відрахування від прибутку.

У 1924 році вводиться прибутково-майновий податок. Він поклав початок розвитку прибуткового оподаткування громадян. Оподаткуванню підляв сукупний доход, що визначався на підставі декларації платників. Ставки податку залежали від розміру доходу, а ставки податку на майно встановлювалися окремо. У 1924 році було скасовано оподаткування майна, а прибутково майновий податок реорганізований у прибутковий. Прибутковий податок був розділений на дві частини: основну і додаткову,а його платникі – на окремі категорії і групи. Податок утримувався у твердих ставках, дифферинційних по категоріях і групах платників. Додатковий податок встановлювався в прогресивних ставках до сукупного податку, що перевищував визначений розмір.

В роки Непа були введені “комунальні податки і збори” : податок з будівель у містах, квартирний збір, збір із власників транспортних засобів, прописочний збір. Їх можна класифікувати як місцеві податки і збори. На Україні вперше місцеві податки та збори були введені в 1993 році Дикретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори”. Ці податки дають можливість, враховувати особливості економічного і соціального розвитку окремого регіону, доповнювати дохідну базу бюджету.

Сільське населення в перші роки Непа виплачувало податки в натуральній формі з різних видів сільськогосподарської продукції. У 1922 році їх замінили загальним натуральним податком. Крім нього, існували різні платежі і повинності. Для розвитку сільськогосподарського виробництва в 1923 році всі податки були скасовані: замість них уведений загальний сільськогосподарський податок, що з 1 січня 1924 року став сплачуватися тільки в грошовій формі.

Як непрямі податки, використовувалися акцизи у виді надбавки на ціни товарів. Ставки були дифференційні на товари. Найвищі встановлювалися на товари не першої необхідності.

Протягом 1930-1931 років проводилася податкова реформа. Була встановлена двуканальная система платежів до бюджету: податок з обороту і відрахування від прибутку.

До податку з обороту ввійшли промисловий, акцизи та інші податки. До відрахувань від прибутку – прибутковий податок, власні відрахування від прибутку та інші. Для державних підприємств були встановлені відрахування від прибутку в розмірі від 10% до 81% фактично отриманого прибутку. Кооперативні організації виплачували прибутковий податок, а для сільськогосподарських підприємств сільгоспподаток також був замінений прибутковим.

Цю реформу не можна оцінити однозначно.

Позитивним я вважаю уніфікацію податкової системи. Наприклад, податок з обороту вмістив у собі 53 платежу. Це удосконалило роботу розрахунку податків і для підприємств і для держави. Але реформа мала негативні моменти: диференційне відрахування від прибутку ставило підприємства в не рівні економічні умови; були скасовані місцеві податки, і дохідна база місцевих бюджетів залежила від державного, тобто вже не можна було говорити про самостійність бюджетної системи; податок з обороту став єдиним непрямим податком, що виконував тільки фіскальну функцію.

У середині 60-х років з'явилися негативні тенденції в розвитку економіки. У 1965 році проводиться господарська реформа. Складовою частиною реформи був перегляд взаємозв'язків з бюджетом. Існуюча система платежів до бюджету виконувала тільки фіскальну функцію і не стимулювала виробництво. Тому для підприємств була встановлена плата за основні виробничі фонди й оборотні кошти. Вона виплачувалася з прибутку залежно від вартості виробничих фондів. Для деяких підприємств (які мали більш вигідні умови для своєї діяльності) уводилися фіксовані (рентні) платежі. І останнім платежем був вільний залишок прибутку. Він вираховувався, як різниця між загальною сумою прибутку, платою за виробничі фонди і рентні платежі і сумою, що направлялася у фонд економічної стимуляції. Це на якийсь час поліпшило фінансовий стан підприємств.

Почався пошук нових форм взаємин між державою і підприємствами. Додатково до плати за виробничі фонди і рентні платежі була встановлена плата за трудові ресурси; платежі вільного залишку прибутку були замінені на норматив відрахування від прибутку. Нормативи носили індивідуальний характер, установлювалися вищими органами і досить часто носили суб'єктивний характер.

Єдиною ефективною формою відносин між державою і платниками можуть бути тільки податки. Тому в 1991 році був прийнятий перший Закон СРСР “Про податки з підприємств, об'єднань і організацій”.

Україна почала формування власної податкової системи з 1992 року.

У період 1990рр., коли власником переважної маси засобів виробництва виступала держава, доходи бюджету в основному поповнювалися за рахунок грошових нагромаджень, створюваних на державних підприємствах. Система стягування платежів у бюджет у період з 1930 по 1990 роки була жорстоко центтралізованою, носила в основному фіскальний характер і будувалася на використання індивідуальних ставок. Ці методи відображали адміністративно-командний підхід до мобілізації фінансових ресурсів.

Найважливішим недоліком формування доходів бюджету було і те, що були відсутні об”єктивні критерії, відповідно до яких визначалася б частка участі кожного суб”єкта господарювання в централізованому грошовому фонді країни. Це неминуче привело до підриву фінансової самостійності підприємств, зниженню зацікавленості в результатах колективної праці.

Перехід до ринкових умов господарювання зажадав використання економічних методів управління суспільним виробництвом, зміни системи формування дохідних надходжень у бюджет. Ця система стала будуватися на базі податкових платежів, а взаємини підприємств із бюджетом були переведені на правову основу, регульовану законом.

Висновок.

Для полегшення економічної ситуації в Україні необхідно досягти стабільності податкового законодавства, що забезпечило б: введення в дію законодавчих актів з питань оподаткування не раніш чим через рік з моменту їхнього прийняття; незмінність ставок пільг і правил оподаткування протягом мінімум 3 років з моменту введення в дію актів податкового законодавства, а також податкового законодавства відносно платников, що беруть участь у цільових державних інвестиційних програм у плині всього часу їхньої дії.

Держава повинна навчиться грамотно керувати доходами й відмовитися від діючої нині жорстокої зарегулированности економіки, що штовхає підприємця в “тінь”. Інакше кажучи, необхідно досягти збалансованості інтересів бюджету і конкретного підприємця.

Для цього варто забезпечити гнучкість податкової системи, пристосувати її до зовнішній і внутрішньої економічний кон”юктурі. Насамперед мова йде про делігірованії податковим органам права дати відстрочки, россрочки по оплаті податків, стягнення пені, і введення штрафних санкцій в залежності від фінансового положення платника податків і перспектив його розвитку з дотриманням єдиної умови – наприкінці визначеного звітного періоду платник податків зобов'язаний цілком оплатити всю суму заборгованості. При такій схемі можливо використовувати й вже випробувану систему податкових кредитів.

Необхідно також враховувати фактор сезонності роботи платника й особливості окремих областей промисловості і сільського господарства.