Вибори народних депутатів України, Детальна інформація

Основними характерними ознаками першого періоду становлення так званої "пролетарської" виборчої системи були:

запровадження виборів на принципах незагального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритому голосуванні;

існування в законодавстві відкритого переліку політичних, соціальних, економічних, релігійних цензів щодо виборчих прав;

відсутність встановленої законом системи проведення виборів і підрахунків голосів; вибори проводились аналогічно з виборами до партійних органів;

відсутність систематизованого законодавства;

на початку періоду — відсутність системи виборчих комісій, а потім тимчасове їх існування при відповідних виконавчих державних органах, що закладало основи для широких повноважень останніх по організації і проведенню виборів;

відсутність судового захисту прав громадян;

заснування специфічних форм контролю за проведенням виборів, непередбачених законодавством, з боку партійних і репресивних державних органів.

Започаткування другого періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язане з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчій системі цього періоду властиві наступні ознаки:

вибори проводились на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні;

підрахунок результатів виборів здійснювався фактично за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості;

законом встановлювались умови дійсності виборів;

ліквідовувалися виборчі цензи, що існували раніше, окрім передбачених в законі;

встановлювалось коло суб‘єктів висунення депутатів;

існувала система виборчих комісій на чолі з Центральною, проте надзвичайно широку компетенцію по організації і проведенні виборів мали виконавчі органи рад народних депутатів;

із 1936 ро до 1977—1978 рр. загальне правове регулювання виборів вищих представницьких органів України здійснювалось на основі Конституції СРСР, Конституції УРСР і підзаконних актів: "Положення про вибори до Верховної Ради УРСР" від 21.02.1938 р., "Положення про вибори до УРСР" від 26.10.1946 р., "Положення про вибори до Верховної Ради" від 12.12. 1950 р., а після прийняття Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. — відповідними нормами цих Конституцій і Законом "Про вибори до Верховної Ради Української РСР" від 19.12.1978 р”

Із 1936р. у радянській виборчій системі запроваджується своєрідна "подвійна стандартизація" для оцінки виборчого права і практики проведення виборів: одна шкала — декларована соціалістична демократія, побудована на принципах загальних, рівних, прямих і таємних виборів; інша — для внутрішнього користування, спрямована на забезпечення керівної ролі партії в суспільстві й державі. Це давало можливість протягом довгих років існувати режимові, при якому народ фактично був усунутий від реальної участі у встановленні влади, вибори були нічим іншим, як перевіркою виборців на благонадійність і лояльність по відношенню до партії й держави, а роль виборчого права і, власне, самого виборчого законодавства (як сукупності матеріальних і процесуальних норм) зводилася майже нанівець.

Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988—1990рр. можна назвати першими демократичними, або принаймні, напівдемократичними виборами в СРСР. Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів. Основні новели реформи виборчого законодавства були пов’зані з:

утвердженням, як у законодавстві, так і у виборчій практиці, загальноприйнятих принципів виборчого права і запровадженням нових, таких як змагальність або альтернативність, гласність, з розширенням гарантій запровадження цих принципів виборчого права впродовж всього виборчого процесу;

розширенням сфери судового захисту виборчих прав;

запровадженням більш чіткого правового регулювання всіх процедур виборчого процесу.

Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На сучасний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:

Конституція України;

система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори Президента України"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; Закон "Про особливості учасгі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим";

нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон "Про громадянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мову" та ін.;

4) положення нормативних актів суміжних галузей, що регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв'язок.

Отже, становлення інституту виборів в Україні пройшло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що українська нація здійснила свій внесок до скарбниці загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократія, свобода тощо.

2.Вибори народних депутатів України.

2.1. Реалізація принципів виборорчого права.

Основні принципи виборів — це засади, на основі яких здійснюються вибори і відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.