Референдуми, Детальна інформація

Верховна Рада Украіни установила правила «референдумной гри», прийнявши в новій редакції закон «Про всеукраїнський референдум». За прийняття нової редакції закону 25 грудня 2001р. проголосували 279 депутатів, зареєстрованих у сесійному залі із 450.

З 19 пропозицій глави держави профільний комітет врахував 12. Тепер своє слово повинне сказати Президент України – Л.Кучма. Одним з вимог опозиції, що ініціює проведення антипрезидентського референдуму, є підписання президентом закону про проведення референдумів.

По новому закону всеукраїнський референдум може проводитися не тільки по питанню про внесення змін у Конституцію, про зміну території України і про визнання недійсним визначеного закону або окремих його положень. На нього можуть також виносяться й інші питання, передбачені Конституцією і законодавством.

При цьому парламент не погодився з пропозицією президента і залишив у колишній редакції статті про обмеження по проведенню всеукраїнських референдумах . Таким чином, на всеукраїнський референдум може виноситися тільки одне питання. Також референдум не може проводитися в умовах військового чи надзвичайного стану і протягом трьох місяців після його скасування, а також протягом 1 року після проведення всеукраїнського референдуму. Депутати врахували пропозиції Президента, записавши в законі, що не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

За пропозицією глави держави парламент виключив з тексту закону статті про заборону проведення протягом 5 років усеукраїнського референдуму по питанню, що раніше виносився на нього. При цьому ініціатори проведення всеукраїнський референдум , партії і громадські організації можуть забезпечувати виготовлення відповідних агітаційних матеріалів за свій рахунок.

Парламент відхилив пропозицію Президента і залишив у колишній редакції положення, відповідно до якого для проведення всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія створює 225 територіальних округів. Депутати також врахували пропозицію президента, записавши в тексті закону положення про можливість присутності представників ініціативних груп по всеукраїнському референдумі і збор громадян у приміщенні дільничних комісій під час проведення голосування. За пропозицією глави держави, у новій редакції закону також записано, що рішення про встановлення результатів усеукраїнського референдуму може бути оскаржене у Верховному Суді в терміни, визначені Цивільно-процесуальним кодексом України.

Сьогодні в Україні можливе здійснення трьох варіантів загальнонаціонального референдуму. Перший - шлях прецедентного проведення референдуму , що у правовому змісті зовсім необґрунтований.

Другий – правовий. Останнє голосування у парламенті показує, що цей шлях також цілком можливий.

Третій шлях – політичний референдум. Організатори антипрезидентського референдуму із самого початку усвідомлювали, що сьогодні ні правовий, ні прецедентный референдуми неможливі. Саме тому і поставлені такі питання, що і справді не можна виносити, скажемо, на правовий референдум

По великому рахунку, новий закон дає можливість провести правовий референдум . Він дає чітку правову основу для дій центральної виборчої комісії від початку до закінчення референдуму, замість маневрування між указом президента, роз'ясненням конституційного суду і старим, але діючим законом. Якщо президент накладе вето, потрібно зробити все можливе, щоб його перебороти. Тому що це єдина правова основа для можливого проведення правового референдуму.

Отже, у цілому правила проведення референдумів змінилися до кращого. Старий закон не зовсім відповідає Конституції, там була і норма про попереднє голосування, окрема ніша для фальсифікації. У старому законі взагалі немає захисту від фальсифікації під час самого референдума, зокрема, спостерігачі не мали ні яких прав. Новий закон є кроком уперед. Інша справа, не можна зловживати такою демократією. Особливо в суспільстві, у якому практично немає волі слова, де волевиявлення народу можна організувати, і можна направити в те чи інше русло.

Висновок

Референдум вважається найбільш демократичною формою волевиявлення громадян, в якій виражається пряме (безпосереднє) народовладдя, реалізується конституційний принцип щодо належності народу всієї повноти влади. Безпосереднє народовладдя було історично першою формою демократії, яка могла реалізовуватися в невеличких містах-державах, кількість повноправних громадян в яких не можна зіставити з населенням навіть невеликої європейської держави, не кажучи вже про таку величезну країну, якою є Україна. Саме тому в умовах розвиненої демократії, ускладнення суспільних відносин, влада народу реалізовується через представницькі органи – конґрес, народні збори, парламент, раду тощо. Як свідчить досвід, у розвинених країнах до референдумів звертаються найчастіше для вирішення питань територіального устрою (зміни кордонів, назв, приєднання до інших держав тощо).

Як це не парадоксально може прозвучати, але референдум ,як вища форма безпосередньої демократії, надзвичайно часто використовується авторитарними режимами задля леґітимації своєї влади або певних антидемократичних рішень. Причому в умовах слабкості інститутів громадянського суспільства, відсутності потужних опозиційних політичних партій, відсутності або недоступності альтернативних до офіційних джерел інформації, справедливим залишається твердження:«хто оголошує референдум , той його і виграє». Особливо актуальна така теза для пострадянських держав, де президенти за допомогою референдумів «проводять» рішення, які насправді не відповідають інтересам суспільства. На жаль, цими режимами напрацьовано значний досвід маніпулювання суспільною свідомістю і під час реалізації громадянами іншої форми безпосереднього народовладдя – виборів парламенту та президента.

Задля уникнення фальсифікацій і зловживання волевиявленням народу має бути чітко визначений механізм проведення референдуму, встановлення його результатів, визнання його недійсним тощо.

В Україні ця проблема проявляється повною мірою, оскільки в нашій країні відсутня реальна законодавча база проведення всеукраїнського референдуму . Чинний нині закон «Про всеукраїнський та місцевий референдум » був ухвалений ще в липні 1991 р. і приймався з цілком конкретною метою – для проведення в грудні 1991 року референдуму про підтвердження Акту проголошення незалежності України. Після прийняття нової Конституції України цей закон перестав відповідати існуючим в країні політичним і правовим реаліям. Чинна Конституція України інакше визначає компетенцію Верховної Ради і Президента України щодо проголошення всеукраїнського референдуму та його предмет, інакшим є механізм проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Таким чиним, нинішній Закон про референдуми вступає у суттєві суперчності з чинною Конституіцєю України та низкою інших законодавчих актів.

Розділ ІІІ Конституції України «Вибори.референдум », присвячений питанням безпосередньої демократії, є найменшим з по-між усіх розділів і складається з шести невеличких статей (з 69 по 74 включно). Причому реального механізму реалізації права громадян України на проведення референдуму за народною ініціативою дані статті не містять.

Законопроектом не передбачено розмежування референдумів на консультативні та імперативні. Тобто будь-яке рішення референдуму має обов'язковий характер, що суперечить як теорії, так і практиці конституціоналізму в усьому світі.

Треба відзначити ще один дуже важливий момент. Ми маємо в Україні досить своєрідну систему народної ініціативи, і саме це обумовлює необхідність прийняття закону про народну ініціативу і закону про реалізацію рішень за народною ініціативою. І сьогодні розвиток подій свідчить, що в перспективі такі норми мають бути виписані в українському законодавстві.

Оскільки внесення змін і доповнень до нині чинного закону призвело б до суттєвої зміни його структури і змісту, то, відповідно до правил законодавчої техніки, виклад закону у новій редакції стає принципово неможливим. Саме тому автори законопроектів фактично створили новий закон.

Необхідність створення і якнайшвидшого прийняття Верховною Радою нового закону про референдум не викликає ніяких заперечень. Особливо актуальним це стало у контексті проголошення президентським указом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

Проведення референдуму в тому вигляді, який було запропоновано президентським указом і здійснено на практиці, аж ніяк не вирішує проблем дієвості виконавчої влади і приведе Україну до безкінечного ланцюга нових референдумів і виборів, щонайменше на два найближчі роки. Результати цього референдуму можуть лише посилити правовий і політичний хаос, призвести до розколу і без того нестійкої парламентської більшості.

Реальною альтернативою цьому є виконання норм Конституції та законів України щодо механізму ревізії Конституції, яка передбачалася питаннями, винесеними на всеукраїнський референдум .

Список використаної літератури:

1.Конституція україни від 28.06.1996р.

2.Закон україни “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 03.07.1991р.№ 1286-XII зі змінами та доповненнями \\ ВВР, 1991р. -№ 33 -Ст.443.

3.Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 19.06.1992р. № 2481-XII\\ВВР, 1992р. -№35 –Ст.515.

4.Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 03.03.1993р. № 3039-XII\\ ВВР, 1993р. -№18 –Ст.189

5.Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. -№ 280\97-ВР\\ ВВР, 1997р. -№24. –Ст.170

6. Указ Президента України “Про проголошення всеукраїнського референдума за народною ініціативою” від 15.01. 2000р. №65\2000.